ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.10.2016Справа № 910/15717/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАТЧБАХЕР УКРАЇНА" (далі - Товариство) до державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (далі - Підприємство) про стягнення 59 974,12 грн.,
за участі представників:
позивача: Вірьовкіна О.І. за довіреністю від 5 липня 2016 року № 5/07-16; Ніколаєнко К.В. за довіреністю від 30 серпня 2016 року № 30/08-16; Напіральської А.О. - директора,
відповідача: не з'явилися,
У серпні 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25 листопада 2014 року в справі № 910/23293/14, яке набрало законної сили, стягнуто з Підприємства на користь Товариства вартість виконаних робіт за договором від 1 квітня 2013 року № 01-04/1 у розмірі 115 137,12 грн., три проценти річних у розмірі 319,65 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14 863,45 грн. Оскільки Підприємство сплатило вартість цих послуг з порушенням встановленого строку оплати, Товариство, посилаючись на приписи чинного законодавства, просило суд стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 3 434,00 грн. та 56 540,12 грн. інфляційних втрат, нарахованих на загальну суму, що підлягала стягненню за вищевказаним рішенням суду, з 25 листопада 2014 року по 19 лютого 2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 серпня 2016 року порушено провадження в справі № 910/15717/16. Розгляд даної справи призначено судом на 22 вересня 2016 року.
У судовому засіданні 22 вересня 2016 року судом оголошено перерву до 29 вересня 2016 року.
26 вересня 2016 року від Товариства через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшла заява від 23 вересня 2016 року про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з Підприємства 3 471,00 грн. трьох процентів річних та 55 269,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 115 137,12 грн. з 23 жовтня 2014 року по 19 грудня 2015 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
29 вересня 2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 6 жовтня 2016 року.
До початку даного судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог від 3 жовтня 2016 року, в якій останній просив стягнути з Підприємства три проценти річних у розмірі 3 454,00 грн. та 55 269,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 115 137,12 грн. з 22 жовтня 2014 року по 18 грудня 2015 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
Під час судового засідання 6 жовтня 2016 року представники позивача просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з урахуванням обставин, викладених у письмових поясненнях та заяви про зменшення розміру позовних вимог від 3 жовтня 2016 року.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, про що свідчить підпис представника відповідача в розписці про оголошення перерви від 29 вересня 2016 року, то суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та здійснює її розгляд без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
1 квітня 2013 року між сторонами було укладено договір № 01-04/1, за умовами якого Товариство зобов'язалось виконати роботи з технічної підтримки (супровід) програмного продукту, а Підприємство - прийняти та оплатити ці роботи.
Оскільки Підприємство в установлений угодою строк оплату отриманих послуг повністю не здійснило, Товариство звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 листопада 2014 року в справі № 910/23293/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2015 року, позов Товариства задоволено та стягнуто з Підприємства основний борг у розмірі 115 137,12 грн., три проценти річних у розмірі 319,65 грн., інфляційні втрати в розмірі 14 863,45 грн. та судовий збір у розмірі 2 606,40 грн.
На виконання вказаного рішення господарським судом видано наказ № 910/23293/14 від 11 лютого 2015 року.
Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Отже судові рішення, прийняті в справі № 910/23293/14, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.
Із матеріалів даної справи вбачається, що Підприємство сплатило позивачу за вказаним рішенням суду кошти в повному обсязі, а саме: 30 березня 2015 року - 25 000,00 грн., 7 вересня 2015 року - 40 000,00 грн., 16 грудня 2015 року - 50 000,00 грн. та 18 лютого 2016 року - 17 926,62 грн.
Оскільки Підприємство допустило прострочення виконання грошового зобов'язання, Товариство просило стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 3 жовтня 2016 року) три проценти річних у розмірі 3 454,00 грн. та 55 269,15 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 115 137,12 грн. з 22 жовтня 2014 року по 18 грудня 2015 року.
Заперечуючи проти задоволення вищезазначених позовних вимог, Підприємство посилалося на відсутність такого прострочення, оскільки відповідно до погодженого між сторонами графіку платежів від 24 лютого 2016 року № 59/75 останнє зобов'язалось сплатити встановлену судовими рішеннями заборгованість в загальному розмірі 1 241 076,33 грн. рівними платежами до 31 серпня 2018 року.
Водночас суд вважає за необхідне наголосити, що з позовної заяви (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 3 жовтня 2016 року) вбачається, що Товариством здійснено нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат до 18 грудня 2015 року, тобто до підписання сторонами зазначеного графіку.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з цим, із наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.
Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення компенсаційних виплат.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
У той же час при обрахунку заявленої до стягнення суми трьох процентів річних дні фактичних часткових погашень Підприємством суми заборгованості були помилково включені позивачем у період часу, за який здійснюється стягнення вказаних компенсаційних виплат.
Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Суд здійснив арифметичний перерахунок сум трьох процентів річних та інфляційних втрат за визначений позивачем період з урахуванням приписів чинного законодавства та встановив, що з 23 жовтня 2014 року по 29 березня 2015 року нарахування мають здійснюватись на суму основного боргу в розмірі 115 137,12 грн., 30 березня 2015 року - на 107 926,62 грн., з 2 квітня 2015 року по 6 вересня 2015 року - на 107 926,62 грн., з 8 вересня 2015 року по 15 грудня 2015 року - на 69 926,62 грн. та з 16 грудня 2015 року по 18 грудня 2015 року - на 17 926,62 грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача сум нарахованих Товариством трьох процентів річних у розмірі 3 452,80 грн. та 48 313,62 грн. інфляційних втрат.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат в межах вказаних сум.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" (04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 29, ідентифікаційний код 00994207) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАТЧБАХЕР УКРАЇНА" (04074, місто Київ, вулиця Новозабарська, будинок 2/6, ідентифікаційний код 34044632) 48 313 (сорок вісім тисяч триста тринадцять) грн. 62 коп. інфляційних втрат, 3 452 (три тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 80 коп. трьох процентів річних, а також 1 214 (одну тисячу двісті чотирнадцять) грн. 75 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 11 жовтня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко