Рішення від 29.09.2016 по справі 911/2529/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2016 р. Справа № 911/2529/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЛІСЕРА”

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “РАСЕМ АГРО”

про стягнення 166 965,73грн

Суддя С.І.Чонгова

Представники:

від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 1/05-17/16 від 17.05.2016);

від відповідача - не з'явився.

Представники:

від позивача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 11.07.2016);

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЛІСЕРА” (далі - ТОВ “ЛІСЕРА”) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “РАСЕМ АГРО” (далі - ТОВ “РАСЕМ АГРО”) про стягнення 166 965,73грн у т.ч.:

- 82020,00грн - основна заборгованість;

- 50625,00грн - штраф;

- 26755,05грн - 30% річних за період з 11.08.2015 по 18.07.2016

- 7565,68грн - збитки від інфляції за період серпень 2015 по червень 2016.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те що, відповідачем порушено зобов'язання за договором № 20/03-15 від 20.03.2016 поставки на умовах кредиту (оптової партії мінеральних добрив), в частині оплати за поставлений товар у встановлений договором строк.

Відповідач у справі - ТОВ “РАСЕМ АГРО” документально обґрунтованого відзиву на позовну заяву не надало.

Дослідивши матеріали справи, подані письмові пояснення та докази, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2015 між ТОВ “ЛІСЕРА” (далі - постачальник) та ТОВ “РАСЕМ АГРО” (далі - покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кретиту (оптової партії мінеральних добрив) (а.с.9-15, далі - договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами такого договору, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах вказаного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. загальна кількість товарів, що підлягають поставці визначаються специфікаціями, що є невід'ємними додатками до вказаного договору.

Згідно п. 3.2 договору, поставка постачальником кожної партії товару відбувається в термін, що вказується в специфікації на кожну окрему партію товару.

Як визначено сторонами п. 4.5 договору, оплата товару проводиться в терміни, які вказані в специфікаціях до даного договору.

Вказаний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання (п. 7.1 договору).

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами 20.05.2015 складено специфікацію (а.с.16), відповідно до якої позивач мав поставити товар до 25.03.2015, загальною вартістю 255 000,00грн в т.ч. ПДВ, а покупець мав сплатити за товар 50% - 127 500,00грн до 23.03.2015, 50% - 127 500,00грн до 10.08.2015; як визначено п. 6 вказаної специфікації: на підставі вказаного додатку надається рахунок-фактура.

Так, 20.03.2015 позивачем виставлено відповідачу рахунок фактуру №20/03-1 на суму 255 000,00грн (а.с.17).

Відповідно до видаткової накладної №24/03-01 від 24.03.2015 на суму 255 000,00грн (а.с.18) позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар відповідно до умов договору та укладеної специфікації.

Проте, як зазначає позивач, відповідачем здійснено частковий розрахунок за поставлений товар, а саме: сплачено 20.03.2015 - 52 500,00грн, 17.04.2015 - 10 000,00грн та 18.12.2015 - 100 000,00грн, крім того, позивачем зазначено про зарахування коштів 14.05.2015 в рахунок погашення даної поставки, з оплати, що здійснена відповідачем на суму 191 400,00грн за рахунком №12/05-11 від 12.05.2015.

Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент звернення до суду становить 89 020,00грн (255000-52500-10000-3480-100000).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку оплатити поставлений йому товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у договорі та специфікацією до нього встановлено, що остаточний розрахунок має бути здійснено відповідачем до 10.08.2015.

Таким чином, строк оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної від 24.03.2015 мав скінчитись 10.08.2016

За розрахунком суду, заборгованості відповідача за поставлену продукцію становить 89 020,00грн, проте, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення 82 020,00грн та у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог у даній справі, вимога про стягнення боргу підлягає задоволенню в розмірі 82 020,00грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50 625,00грн.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.

Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст.549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 8.4 договору, сторони досягли згоди, що за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 25% від суми несплаченого платежу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу. Сума простроченого платежу визначається ціною товару (її частини), яку покупець сплатив із запізненням.

Так, за розрахунком суду, відповідачем відповідно до специфікації підписаної сторонами прострочена оплата товару в розмірі 75 000,00грн та 127 500,00грн, що разом складає 202 500,00грн. Таким чином, сума 25% штрафу з вказаної суми становить 50 625,00грн.

Таким чином вимога про стягнення 50 625,00грн штрафу, є обґрунтованою та підлягає задоволенню

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 7565,68грн інфляційних втрат за період з 11.08.2015 по 18.07.2016 та 26 755,05грн 30% річних за період з 11.08.2015 по 18.07.2016.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сторонами в п. 8.5 договору погоджено, що у випадку прострочення покупцем платежу покупець на вимогу постачальника сплачує останньому 30% річних від просточеної суми.

Розмір інфляційних втрат, за розрахунком суду з урахуванням оплати здійсненої відповідачем 18.12.2015 в розмірі 100 000,00грн, за заявлені позивачем періоди становить 10 025,85грн; проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог розмір втрат від інфляції, що підлягає задоволенню судом складає 7 565,68грн.

Розмір 30% річних за розрахунком суду з урахуванням оплати здійсненої відповідачем 18.12.2015 в розмірі 100 000,00грн, за заявлені позивачем періоди становить 36 680,13грн, проте, враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог розмір 30% річних, що підлягає задоволенню судом складає 26755,05грн

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 2504,49грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “РАСЕМ АГРО” на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “ЛІСЕРА” 82 020,00грн основного боргу, 7 565,68грн інфляційних втрат, 50 625,00грн штрафу, 26 755,05грн 30% річних, а також 2504,49грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 10.10.2016

Суддя С.І. Чонгова

Попередній документ
61912141
Наступний документ
61912143
Інформація про рішення:
№ рішення: 61912142
№ справи: 911/2529/16
Дата рішення: 29.09.2016
Дата публікації: 13.10.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Київської області
Категорія справи: поставки товарів, робіт, послуг