ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.09.2016Справа №910/13986/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"
до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському
районі м.Києва
Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста
Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві
про стягнення 2227 грн. 51 коп.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача 1: Мельниченко К.Г. - представник за довіреністю №01-27/146
від 01.02.2016;
від відповідача 2: не з'явились.
01.08.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" з вимогами до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва про стягнення 2227 грн. 51 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві шкоди позивачу у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі №911/4675/13 щодо стягнення з Малого приватного підприємства «Вікторія» на користь позивача 16820,70 грн., у зв'язку з чим позивач нарахував за період з травня 2015 року по травень 2016 року інфляційні втрати, які, за розрахунком позивача, складають 1614,79 грн., а також за період з 05.05.2015 по 22.07.2016 3% річних, які складають 612,72 грн. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва 1614,79 грн. інфляційних втрат та 612,72 грн. 3% річних (всього 2227,51 грн.) в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі №911/4675/13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2016 порушено провадження у справі № 910/13986/16 та справу призначено до розгляду на 19.08.2016; до участі у справі залучено іншого відповідача - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
18.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли заперечення по справі, відповідно до яких відповідач 2 заперечує проти позовних вимог з підстав не доведення позивачем наявності можливості примусового виконання рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі №911/4675/13.
19.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив, відповідно до якого відповідач 1 заперечує проти позову з тих підстав, що до відносин щодо виконання судового рішення не можуть застосовуватись норми закону, які регулюють цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
19.08.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення із наведенням судової практики з аналогічних правових питань.
У відповідності до норм статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.08.2016 оголошено перерву до 20.09.2016, у зв'язку із задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору.
Враховуючи неявку представників сторін у судове засідання 20.09.2016, у відповідності до норм статті 77 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 20.09.2016 відкладено розгляд справи на 30.09.2016.
У судове засідання 30.09.2016 з'явився представник відповідача 1, який заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представники позивача та відповідача 2 у судове засідання 30.09.2016 не з'явились, про поважність причин неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення №0103039227812 (позивач) та №0103039227839 (відповідач 2).
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 30.09.2016 за відсутності представників позивача та відповідача 2, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.
У судовому засіданні 30.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача 1, суд
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до Малого приватного підприємства "Вікторія" про стягнення з відповідача 14103,34 грн., з яких: 398,52 грн. 3% річних, 1893,99 грн. інфляційних втрат, 8741,29 грн. курсової різниці та 3069,54 грн. пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 17.03.2008 № КФ89Т/З, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" задоволено частково, а саме: стягнуто з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 8741 грн. 29 коп. курсової різниці, 397 грн. 14 коп. 3% річних, 3068 грн. 29 коп. пені, 1893 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 999 грн. 81 коп. витрат на послуги адвоката, 1720 грн. 18 коп. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (копія рішення долучена до позову).
Судом встановлено, що 10.02.2014 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 видано відповідний наказ про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 8741 грн. 29 коп. курсової різниці, 397 грн. 14 коп. 3% річних, 3068 грн. 29 коп. пені, 1893 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 999 грн. 81 коп. витрат на послуги адвоката, 1720 грн. 18 коп. судового збору (копія наказу долучена до позову).
Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 05.05.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №47403496 з виконання наказу № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданого Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн. (копія постанови долучена до позову).
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві у період з 05.05.2015 по 23.11.2015 з виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 у виконавчому провадженні № 47403496 незаконною (копія ухвали долучена до позову).
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 21.12.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві (виконавче провадження №47403496) повернуто стягувачеві виконавчий документ - наказ № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданий Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн.(копія постанови долучена до позову).
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2016 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії та бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано неправомірною діяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києві щодо виконання рішення господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 та виданих на його виконання наказів від 10.02.2014 щодо винесення постанови від 21.12.2015 про повернення наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 по справі №911/4675/13; постанову від 21.12.2015 відділу державної виконавчої служби Шевченківського району управління юстиції у м. Києві ВП № 47403496 про повернення виконавчого документа стягувачеві визнано недійсною та скасовано (копія ухвали долучена до позову).
Судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 04.04.2016 про відновлення виконавчого провадження (виконавче провадження №47403496) відновлено виконавче провадження №47403496 з виконання наказу № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданого Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн. (копія постанови долучена до позову).
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2016 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано дії відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні №47403496 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 року у справі №911/4675/13, котрі виразились у непоновленні виконавчого провадження №47403496 на підставі ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», протиправними та незаконними; визнано бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні №47403496 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 року у справі №911/4675/13 незаконною та протиправною (копія ухвали долучена до позову).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем 2 було завдано шкоди позивачу у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі №911/4675/13 щодо стягнення з Малого приватного підприємства «Вікторія» на користь позивача 16820,70 грн., у зв'язку з чим позивач нарахував за період з травня 2015 року по травень 2016 року інфляційні втрати, які, за розрахунком позивача, складають 1614,79 грн., а також за період з 05.05.2015 по 22.07.2016 3% річних, які складають 612,72 грн. За таких обставин, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва 1614,79 грн. інфляційних втрат та 612,72 грн. 3% річних (всього 2227,51 грн.) в рахунок відшкодування шкоди у зв'язку з невиконанням рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі №911/4675/13.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" до Малого приватного підприємства "Вікторія" про стягнення з відповідача 14103,34 грн., з яких: 398,52 грн. 3% річних, 1893,99 грн. інфляційних втрат, 8741,29 грн. курсової різниці та 3069,54 грн. пені, нарахованої внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 17.03.2008 № КФ89Т/З, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" задоволено частково, а саме: стягнуто з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 8741 грн. 29 коп. курсової різниці, 397 грн. 14 коп. 3% річних, 3068 грн. 29 коп. пені, 1893 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 999 грн. 81 коп. витрат на послуги адвоката, 1720 грн. 18 коп. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (копія рішення долучена до позову).
Як встановлено судом, 10.02.2014 на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ.
Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 05.05.2015 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження №47403496 з виконання наказу № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданого Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн. (копія постанови долучена до позову).
Як встановлено судом, постановою державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 21.12.2015 про повернення виконавчого документа стягувачеві (виконавче провадження №47403496) повернуто стягувачеві виконавчий документ - наказ № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданий Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн.(копія постанови долучена до позову).
Як встановлено судом, постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 04.04.2016 про відновлення виконавчого провадження (виконавче провадження №47403496) відновлено виконавче провадження №47403496 з виконання наказу № 911/4675/13 від 10.02.2014, виданого Господарським судом Київської області, про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 16820,70 грн. (копія постанови долучена до позову).
При цьому, як зазначає позивач, рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 про стягнення з Малого приватного підприємства "Вікторія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 8741 грн. 29 коп. курсової різниці, 397 грн. 14 коп. 3% річних, 3068 грн. 29 коп. пені, 1893 грн. 99 коп. інфляційних втрат, 999 грн. 81 коп. витрат на послуги адвоката, 1720 грн. 18 коп. судового збору станом на час подання даного позову та розгляду справи судом не виконано. Вказані обставини не спростовано відповідачами.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із позовом з метою стягнення з Державного бюджету України втрат від інфляції та 3% річних, нарахованих на грошове зобов'язання боржника (Мале приватне підприємство "Вікторія") у зв'язку з тим, що воно не було виконане уповноваженою особою від імені держави.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
При цьому, заходи примусового виконання рішень визначені ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає такі заходи: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Наведені вище норми закону дають підстави для висновку, що примусове виконання рішень полягає не у здійсненні погашення заборгованості замість боржника, а у вжитті передбачених законом заходів, спрямованих на задоволення вимог стягувача за рахунок коштів чи іншого майна боржника у разі їх наявності.
В той же час, викладені в позові доводи про те, що саме на відповідача 2 покладено обов'язок з примусового виконання грошового зобов'язання на користь позивача вважаються судом необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, органи державної виконавчої служби вчиняють дії, спрямовані на виконання боржником рішення із застосуванням передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальних інструментів, натомість фактичне виконання рішення здійснюється за рахунок наявного у боржника у виконавчому провадженні майна, оскільки саме останній є зобов'язаною особою, яка повинна вчинити на користь стягувача певну дію, як-от сплатити кошти, що, відповідно, виключає можливість перекладення обов'язку з особистого виконання рішення зі сторони боржника на орган державної виконавчої служби.
Крім того, як встановлено судом, на боржника у виконавчому провадженні №47403496 покладено обов'язок зі сплати грошових коштів на користь позивача.
Згідно з приписами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих на виконання статей 19 1 та 26 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15 1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки". Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Так, суд зазначає, що виконання виконавчого документу, зокрема, про стягнення з боржника грошових коштів, відбувається за рахунок наявних у боржника грошових коштів (як готівкових, так і коштів та інших цінностей боржника, що перебувають на рахунках, вкладах у банках тощо) та у випадку відсутності останніх чи недостатності для задоволення вимог стягувача, - за рахунок іншого належного боржнику майна.
В той же час, суд наголошує на тому, що позивачем не надано суду жодного доказу у підтвердження того, що рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 могло бути фактично виконаним, зокрема, не надано доказів наявності у боржника майна, достатнього для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначених у ньому.
Так, у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
Аналогічних правових висновків дійшов Вищий арбітражний суд України у п.п. 6, 9 Роз'яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007.
Стаття 1166 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, за приписами вказаної статті, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
- протиправної поведінки;
- збитків;
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
- вини.
Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Суд зазначає, що дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей відносяться: а) суб'єктний склад завдавачів шкоди: органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; б) завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень: 1) діяння, які можуть мати різноманітні види та форми (накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи, які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані), 2) протиправна бездіяльність; в) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю; г) відсутність необхідності доведення вини.
Так, незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2015 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві у період з 05.05.2015 по 23.11.2015 з виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у виконавчому провадженні № 47403496 незаконною (копія ухвали долучена до позову).
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2016 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на дії та бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано неправомірною діяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції м. Києві щодо виконання рішення господарського суду Київської області від 28.01.2014 у справі № 911/4675/13 та виданих на його виконання наказів від 10.02.2014 щодо винесення постанови від 21.12.2015 про повернення наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 по справі №911/4675/13; постанову від 21.12.2015 відділу державної виконавчої служби Шевченківського району управління юстиції у м. Києві ВП № 47403496 про повернення виконавчого документа стягувачеві визнано недійсною та скасовано (копія ухвали долучена до позову).
Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2016 у справі № 911/4675/13, за наслідками розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" на бездіяльність Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві під час виконання наказу господарського суду Київської області від 10.02.2014 у справі № 911/4675/13, визнано дії відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні №47403496 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 року у справі №911/4675/13, котрі виразились у непоновленні виконавчого провадження №47403496 на підставі ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», протиправними та незаконними; визнано бездіяльність відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві у виконавчому провадженні №47403496 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 року у справі №911/4675/13 незаконною та протиправною (копія ухвали долучена до позову).
Так, суд зазначає, що вказані ухвали Господарського суду Київської області у справі № 911/4675/13 обґрунтовані обставинами порушення державним виконавцем вимог п. 5.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №75/5, зокрема, щодо ненаправлення відповідних запитів з метою виявлення належного боржнику майна; неправомірністю винесення постанови від 21.12.2015 Відділу державної виконавчої служби Шевченківського району управління юстиції у м. Києві ВП № 47403496 про повернення виконавчого документа стягувачеві через наявність у власності боржника нерухомого майна; невчиненням передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на виконання рішення суду у встановлені законом строки.
Таким чином, суд зазначає, що ухвали Господарського суду Київської області у справі № 911/4675/13 від 08.12.2015, від 02.03.2016 та від 13.06.2016, якими визнано дії та бездіяльність відповідача 2 під час примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 10.02.2014 протиправною та незаконною, мотивована порушенням відповідачем 2 визначеного законом порядку вчинення виконавчих дій, при цьому, будь-яких вказівок на наявність у боржника майна в обсязі, достатньому для задоволення вимог стягувача, вказана ухвала не містить.
З огляду на вищенаведене, за відсутності будь-яких належних та допустимих в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів існування можливості фактичного виконання рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року у справі №911/4675/13, відсутні підстави вважати доведеними обставини завдання позивачеві шкоди відповідачем 2 внаслідок невиконання рішення суду.
Окрім того, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Так, норма статті 625 Цивільного кодексу України встановлює правило, за яким прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, є підставою для сплати за вимогою кредитора суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Разом з тим, суд наголошує на тому, що орган державної виконавчої служби (відповідач 2) не є боржником у відносинах щодо виконання зобов'язання зі сплати коштів, що виникли між позивачем та Малим приватним підприємством «Вікторія» на підставі рішення Господарського суду Київської області від 28.01.2014 року у справі №911/4675/13, оскільки сам відповідач 2 не має обов'язку з особистого виконання грошового зобов'язання перед кредитором, а лише сприяння у такому виконанні шляхом застосуванням відповідних передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусу, у випадку відмови боржника від добровільного виконання рішення.
Окрім того, суд зазначає наступне.
За змістом п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 N 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.
Згідно з п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007, шкода, завдана державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Отже, при вирішенні зазначених спорів господарському суду слід залучати до участі у справі відповідні державні органи, які здійснюють розпорядження бюджетними коштами, як іншого відповідача.
В той же час, за змістом ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з п. 38, 39 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45) для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Таким чином, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відбувається шляхом стягнення з державного бюджету відповідної суми відшкодування, а не з рахунку органу Державної казначейської служби України.
За таких обставин, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, фактично є лише виконавцем судового рішення про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, який не є, однак, у випадку доведення позивачем обставин неправомірності рішень, дій, бездіяльності органу державної влади (в даному випадку орган державної виконавчої служби), особою, яка таку шкоду завдала.
При цьому, суд зазначає, що Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 викладено в редакції від 29.12.2007, тоді як Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників прийнято значно пізніше, а отже наведені вище Роз'яснення Вищого арбітражного суду України не враховують специфіки механізму відшкодування шкоди за ст. 1173 Цивільного кодексу України в порядку більш пізнього Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Суд зазначає, що позовні вимоги у даній справі про стягнення шкоди обґрунтовано незаконною бездіяльністю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві, що мала наслідком невиконання рішення суду в повному обсязі. При цьому, будь-яких доводів щодо дій/бездіяльності/тощо саме Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва, до якої позивачем заявлено позов та яку позивач визначив відповідачем у даній справі, позивачем суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушених відповідачем 1 прав.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, з огляду на недоведеність викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва та Шевченківського районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення 2227,51 грн. шкоди не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 06.10.2016
Суддя І.М. Отрош