ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.09.2016Справа №910/10275/16
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"
до комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"
про визнання недійсною третейської угоди (п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009р.)
Представники сторін:
від позивача: Вакуленко С.В. - представник за довіреністю № б/н від 30.07.2015 р.;
від відповідача: Гуцул В.О. - представник за довіреністю № 01-06/1 від 04.01.2016 р.
встановив:
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" до комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" про визнання недійсною третейської угоди (п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009р.).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.03.2009 року між ним та відповідачем укладено договір про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136.
В пункті 5.1 договору сторонами викладене третейське застереження.
Проте, позивач вважає, що вказана третейська угода, що викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору №225/136 від 01.03.2009р. підлягає визнанню недійсним, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.06.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 04.07.2016 р.
17.06.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.
02.07.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі, відповідач - клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 04.07.2016 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 07.06.2016 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 36592005.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 04.07.2016 року розгляд справи відкладено на 18.07.2016 року.
В судовому засіданні 18.07.2016 року оголошено перерву до 06.09.2016 року.
29.08.2016 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.
В судовому засіданні 06.09.2016 року оголошено перерву до 13.09.2016 року.
В судовому засіданні 13.09.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
01.03.2009 року між комунальним підприємством по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (сторона 2) укладено договір №225/136 про надання в користування мережевого (кабельного) каналу, відповідно до умов якого сторона 1 надає в користування стороні 2 місце в мережевому каналі штучних споруд: Південний міст довжиною 1256,0 м.п., Московський міст через р. Дніпро та р. Десенка довжиною 1594,7 м.п. та міст Є.О. Патона довжиною 1543,2 загальна довжина 4393,9 м.п.
Відповідно до п.7.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє протягом календарного року з правом пролонгації. Сторони зобов'язані протягом 20 днів з моменту завершення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним (п.7.1 договору).
Додатковою угодою №1 від 30.11.2009 року сторонами продовжено дії договору до 31.12.2010 року.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору або в зв'язку з ним, в тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачі» (зареєстрований Міністерством юстиції України 14.09.2004 року, свідоцтво №001-т.с.) згідно з його регламентом, за місцезнаходженням цього Третейського суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2, оф. 20.
На підставі вищезазначеного третейського застереження, викладеного в п.5.1 договору №225/136 від 01.03.2009 року, 14.08.2015 року Постійно діючий Третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачі» винесено рішення у справі №32/15, яким визнано договір №225/136 від 01.03.2009 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та комунальним підприємством по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" недійсним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо недійсності третейського застереження позивач зазначає, що оскільки рішенням третейського суду договір №225/136 від 01.03.2009 року визнано недійним в цілому, то і третейська угода, викладена в ньому у вигляді третейського застереження також є недійсною, а також, що положення про передачу на розгляд до третейського суду спорів про визнання недійсним договору, яке міститься в оскаржуваному третейському застереженні, суперечить законодавству України, адже передбачає розгляд спорів третейським судом, які до його компетенції не відносяться.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 (далі - Постанова № 11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до п. 2.5.1 постанови № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Згідно положень ч. 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону; третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч. 1 ст. 12 Закону).
За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірного договору пункт 7 статті 6) Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.
Тобто, наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.
У рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст.2, ст. 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 с. 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.
Разом з тим, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах (лист Верховного Суду України від 11.02.2009 "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суд").
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.
Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.
Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи вищевикладене та з огляду на умови ч.3 статті 215 Цивільного кодексу України виключно державними судами розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним.
Посилання позивача на невідповідність третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження в п.5.1 договору вимогам ст. 12 Закону України "Про третейські суди" та у зв'язку з цим визнання її недійсною, судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору №225/136 від 01.03.2009 року, який містить третейське застереження, у даному договорі наявні всі необхідні реквізити для третейської угоди, в тому числі: повне найменування сторін договору та їх місце знаходження, предмет спору, місце та дату його укладання.
У зв'язку з чим, і третейська угода, яка викладена у вищезазначеному договорі у вигляді третейського застереження, містить всі необхідні реквізити.
Відповідно до п. 2.11 Постанови № 11 за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, оскільки виключно державними судами розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним, тому вимоги позивача щодо визнання недійсною третейської угоди, яка викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009 року, підлягають задоволенню частково, в частині що стосується вирішення спорів щодо визнання недійсним договору.
В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідачем подано заява про сплив позовної давності.
У відповідності до положень пункту 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки, лише після винесення рішення Постійно діючого Незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 14.08.2015 року у справі №32/15 позивачу стало відомо, що договір №223/136 від 01.03.2009 року укладений із порушеннями положень частин 1,2,4 статті 9 ЗУ «Про ціни і ціноутворення», пункту 1 частини 2 статті 13 ЗУ «Про захист економічної конкупенції», що стало наслідком визнання недійсним договору №225/136 від 01.03.2009 року, тому на думку суду позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до положень статті 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсною третейську угоду, яка викладена у формі третейського застереження в п.5.1 договору про надання в користування мережевого (кабельного) каналу №225/136 від 01.03.2009 року в частині, а саме, вирішення спорів щодо визнання недійсним договору, підлягають вирішенню в Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» (зареєстрований Міністерством юстицію України 14.09.2004 року, свідоцтво №001-т.с) згідно з його регламентом, за місцезнаходженням цього третейського суду: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2 оф. 70.
3. Стягнути з комунального підприємства по утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" (01014, м. Київ, Набережно-Печерська дорога, 2, код ЄДРПОУ 03359018) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (02094, м. Київ, вулиця Червоногвардійська, будинок 27 А, код ЄДРПОУ 34726705) судовий збір в розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн.. 00 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 06.10.2016 року.
Суддя С.М.Мудрий