ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.03.2015Справа №910/27650/14
За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини"
До Державного підприємства "Укрліктрави"
Про стягнення 4 555 230,99 грн.
За зустрічним позовом: Державного підприємства "Укрліктрави"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини"
про визнання недійсними частини договорів про надання послуг в частині встановлення ціни та договорів про переведення боргів недійсними
Суддя Лиськов М.О.
Представники сторін:
від позивача за первісним позовом: Тарасюк М.О. (дов. від 05.12.2014)
від відповідача за зустрічним позовом: Вишневський А.М. (дов. № 5 від 12.01.2015)
В судовому засіданні 30.03.2015 , відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
09.12.2014 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" до Державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 4 555 230,99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.0214 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/27650/13, розгляд справи призначено на 14.01.2015.
30.12.2014 через канцелярію суду від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
В судове засідання, призначене на 14.10.2013, з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті справи.
21.01.2015 надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства "Укрліктрави" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" про визнання недійсними частини договорів про надання послуг в частині встановлення ціни та договорів про переведення боргів недійсними, яка ухвалою від 23.01.2015 прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
В судових засіданнях оголошувались перерви до 02.02.2015,23.02.2015,18.03.2015.
В судове засідання, призначене на 18.03.2015, з'явилися представники сторін та заявили клопотання про продовження строків розгляду справи.
18.03.2015 ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на 15 днів та оголошено перерву до 30.03.2015.
27.03.2015 через канцелярію суду від представника відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
В судове засідання, призначене на 30.03.2015, з'явилися представники сторін та надали пояснення по справі.
Крім того, позивач за первісним позовом подав заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд накласти арешт на грошові кошти та майно, що належить відповідачу за первісним позовом на праві власності.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Разом з тим, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що грошові кошти, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент виконання рішення. При цьому в заяві про вжиття заходів забезпечення позову має міститись мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Проаналізувавши вищезазначену заяву та заслухавши пояснення представника позивача, суд визнав заяву позивача за первісним позовом такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано належним чином те, що невжиття заходів до забезпечення позову ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Суд розглянувши клопотання представника відповідача за первісним позовом про зупинення провадження у справі та відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
Окрім того, представник позивача за первісним позовом подав клопотання про зменшення суми позовних вимог, яке прийнято судом та подальший розгляд справи відбуватиметься з урахуванням вказаної заяви.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" (далі - позивач, за первісним позовом, кредитор) і Державним підприємством «Семенівське» (далі - первісний боржник) було укладено договори про надання послуг.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" (далі - позивач, за первісним позовом, кредитор), Державним підприємством «Семенівське» (далі - первісний боржник) Державним підприємством "Укрліктрави" (далі - відповідач, за первісним позовом, новий кредитор) укладено договори про переведення боргу від 08.07.2013 № 4, № 4/1, № 4/2, № 4/3, № 4/4, № 4/5, № 4/6, № 4/7 (надалі - договори переведення боргу)
Відповідно до п. 1 договорів переведення боргу Первісний боржник переводить, а Новий боржник приймає на себе виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання Первісним боржником свого зобов'язання по Договорам надання послуг укладених між Первісним боржником та кредитором.
Пунктом 2 визначено,яку саме суму має сплатити Новий боржник кредитору, яка за всіма Договорами становить 2 877 258,90 грн.
Згідно п. 5 Договорів про переведення боргу з моменту набрання чинності даного Договору Новий боржник приймає на себе зобов'язання Первісного боржника перед Кредитором
Крім того, між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладався договір купівлі-продажу № 11 від 28.03.2015, договір № 2 про надання послуг з посіву з внесенням добрив від 09.04.2014 , договір № 4 про надання послуг по обприскуванню від 09.04.2014.
У відповідача за первісним позовом, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, виникла заборгованість за вказаними договорами перед позивачем в сумі 3 265 810 грн.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, свого обов'язку щодо поставки товару відповідачем не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 2 603 245 грн.
Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 662 565 грн. пені (. в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення), 3 річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню.
08.07.2013 укладені договори про переведення боргу № 4, 4/1, 4/2, 4/3, 4/4, 4/5, 4/6 та 4/7, відповідно до яких борги по укладених договорах з надання послуг з ДП «Семенівське» приймало на себе ДП «Укрліктрави».
Вказані господарські договори позивач за зустрічним позовом вважає такими, що підлягають визнанню недійсними.
На думку, позивача за зустрічним позовом, при укладанні вищезазначених договорів про надання послуг було відсутнє вільне волевиявлення директора ДП «Семенівське» ОСОБА_3, якого змусили укласти ці договори на невигідних для підприємства умовах під психологічним тиском тодішнього директора ДП «Укрліктрави» ОСОБА_4, оскільки ДП «Семенівське» знаходилося в той час в стадії реорганізації шляхом приєднання до ДП «Укрліктрави».
Вказані договори в частині встановлення ціни за надані послуги укладено під впливом насильства.
Тексти цих договорів надані директору ДП «Семенівське» ОСОБА_3 на підпис не були з ним попередньо узгоджені, а з зазначеними об'ємами робіт та вказаною ціною, які він змушений їх відразу ж підписати на вимогу ОСОБА_4, який спеціально прибув для цього в ДП «Семенівське».
Окрім того, маючи на меті збільшення суми договірних зобов'язань, в порушення вимог ст. 647 Цивільного кодексу України, не враховувалися ціни, що склалися на території ДП «Семенівське» за аналогічні роботи, послуги та товари, не проведено економічного обґрунтування ціни на надавані послуги, калькуляція на виконання робіт взагалі не складалася і вартість робіт та послуг явно завищена у декілька разів.
В процесі укладення договорів та їх виконання ДП «Семенівське» зобов'язання по договорах не мало можливості виконати, оскільки, ціни на надавані послуги явно завищені у декілька разів, а відсутність коштів на рахунку ДП «Семенівське» завідомо робило Підприємство кредитором - боржником.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що оспорюванні Договори за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові
Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи договори про переведення боргу № 4, 4/1, 4/2, 4/3, 4/4, 4/5, 4/6 та 4/ від 08.07.2013 підписано ОСОБА_4. та скріплено печаткою Державного підприємства "Укрліктрави".
Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Згідно з п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо. Необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).
Як вбачається з матеріалів справи, підстава на якій позивач просить суд визнати недійсними Договори - є те,що директора ДП «Семенівське» ОСОБА_3, під психологічним тиском змусили підписати оспорюванні договори.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того що директора ДП «Семенівське» ОСОБА_3, під психологічним тиском змусили підписати оспорюванні договори.
Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Кредитний договір в момент його укладення суперечив закону, а також суд встановив, що особи, які його підписали з боку Позивача та Відповідача, мали на це необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також оскаржувані правочини відповідали внутрішній волі сторін.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених Позивачем за зустрічним позовом, обґрунтувань позову, та їх відхиляє.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за первісним позовом.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Укрліктрави" (01001, м. Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1; ідентифікаційний код: 37471692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" (10002, м. Житомир, вул. Перемоги, 18а; ідентифікаційний код 383373718) 2 603 245 (два мільйони шістсот три тисячі двісті сорок п'ять) грн. 00 коп. - основного боргу, 662 565 (шістсот шістдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 00 коп. - штрафних санкцій та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. - судового збору за подання позовної заяви.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. В задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Укрліктрави" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" про визнання недійсними частини договорів про надання послуг в частині встановлення ціни та договорів про переведення боргів недійсними - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 06.04.2015
Суддя М.О. Лиськов