Ухвала
іменем україни
28 вересня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Фаловської І.М.,
суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г.,
Кафідової О.В., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, приватної фірми «Фрей-СЛВВ», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання незаконними та скасування розпорядження районної адміністрації, свідоцтва про право власності, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання частково незаконною та скасування ухвали міської ради, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою приватної фірми «Фрей-СЛВВ» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року,
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 листопада 1968 року він перебуває із ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони 25 квітня 1998 року придбали квартиру АДРЕСА_1. Власником іншої квартири у цьому будинку є син позивача ОСОБА_5 З грудня 1999 року ОСОБА_6 без його згоди подарувала спірну квартиру ОСОБА_4 В подальшому Галицька районна адміністрація Львівської міської ради за заявами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняла розпорядження від 09 жовтня 2003 року про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, на підставі якого їм видано свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок. Також, згідно ухвали Львівської міської ради від 25 березня 2004 року їм передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування вказаного житлового будинку, і ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року вказаний договір дарування визнано недійсним.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив: визнати незаконними та скасувати вказані розпорядження органів влади, свідоцтво про право власності, державний акт на право власності на земельну ділянку; визнати за ним право спільної сумісної власності на спірну квартиру; витребувати у приватної фірми «Фрей-СЛВВ» (далі - ПФ «Фрей-СЛВВ») спірну квартиру, яка стала власником на підставі незаконного відчуження ОСОБА_4 шляхом складання акта приймання-передачі від 18 січня 2014 року, як внесок до статутного капіталу фірми.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 09 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1». Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 09 жовтня 2003 року, видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради на будинок по АДРЕСА_1. Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 25 березня 2003 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» (п. 132) в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0742 га. для обслуговування будинку по АДРЕСА_1. Визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, по АДРЕСА_1, площею 0,0742 га. Визнано за ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1. Витребувано у ПФ «Фрей-СЛВВ» квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3
У касаційній скарзі ПФ «Фрей-СЛВВ», мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що, оскільки договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, який став однією з підстав для прийняття оскаржуваних рішень та видачі відповідних правовстановлюючих документів, визнаний судом недійсним, тому наявні правові підстави для визнання таких рішень незаконними та скасування. Спірне майно перебуває у ПФ «Фрей-СЛВВ», яка отримала його за відплатним договором, оскільки передавши до статутного капіталу в якості внеску своє майно, ОСОБА_4 набула прав учасника цієї приватної фірми, а тому право власності позивача підлягає захисту відповідно до ст. 388 ЦК України шляхом витребування спірного майна у набувача.
Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Таким вимогам закону судові рішення повністю не відповідають.
Судами встановлено, що 01 листопада 1968 року між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб (том 1 а. с. 7).
Перебуваючи у шлюбі з позивачем, ОСОБА_6 25 квітня 1998 року придбала у ОСОБА_7 квартиру № 3 у житловому будинку по АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 9).
Власником іншої квартири № 2 у житловому будинку по АДРЕСА_1 є син позивача ОСОБА_5
В подальшому, 03 грудня 1999 року ОСОБА_6 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар спірну квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 10).
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнано недійсним (том 1 а. с. 12-17). Рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору дарування залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 квітня 2014 року (том 1 а. с. 48-52).
Наказом від 12 грудня 2002 року, виданим Управлінням житлово-комунального господарства Львівської міської ради, будинок по АДРЕСА_1 знято з балансу міської ради (том 1 а. с. 144).
30 липня 2003 року актом передачі житловий будинок по АДРЕСА_1 передано його співвласникам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (том 1 а. с. 142).
Висновком від 04 серпня 2003 року визначено ідеальні долі в будинку по АДРЕСА_1, зокрема частку ОСОБА_5 визначено в розмірі 48 %, а частку ОСОБА_4 - 52 % (том 1 а. с. 19, 143).
Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 09 жовтня 2003 року «Про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1» оформлено право власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на житловий будинок по вул. Кримській, 21 у відповідності до їх часток, а саме, за ОСОБА_5 оформлено частку в розмірі 48 %, а за ОСОБА_4 - 52 % (том 1 а. с. 20, 140).
На підставі вказаного розпорядження Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 09 жовтня 2003 року на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності, право власності зареєстроване в ЛОДКП «БТІ та ЕО» (том 1 а. с. 21-22).
Ухвалою Львівської міської ради від 25 березня 2004 року «Про передачу громадянам у приватну власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0742 га, по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, а також видано на ім'я ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_1 (том 1 а. с. 23-24, 27-28).
Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що оскільки договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, в судовому порядку визнаний недійсним, як такий, що порушував права та інтереси ОСОБА_3, а відтак це має наслідком визнання недійсними оскаржуваних по даній справі рішень та видачі правовстановлюючих документів, як таких що прийняті на його підставі.
Також судом встановлено, що 18 січня 2014 року на підставі рішення засновників ПФ «Фрей-СЛВВ» прийнято від ОСОБА_4 52/100 частки житлового будинку по АДРЕСА_1, як її внесок до статутного капіталу, що складає 50 % розміру статутного капіталу (том 2 а. с. 117-128).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом наведеного, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі правочину щодо цього майна, але в подальшому визнаного недійсним, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.
Таким чином, спірне майно перебуває у ПФ «Фрей-СЛВВ» у зв'язку з переданням такого ОСОБА_4 як внеску до статутного капіталу, відтак фірма отримала майно за відплатним договором, оскільки ОСОБА_4 набула прав учасника цієї приватної фірми. Передавши до статутного капіталу в якості внеску своє майно, ОСОБА_4 набула прав учасника цієї приватної фірми. У зв'язку з цим, така передача майна не є безоплатною, а ПФ «Фрей-СЛВВ» стало його власником.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку, що майно, яке вибуло з володіння ОСОБА_3 на підставі договору дарування, в подальшому визнаного недійсним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року, необхідно вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, а відтак він має право витребувати таке від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України.
За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.
Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 лютого 2016 року № 6-2126цс15.
Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2013 року договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 03 грудня 1999 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнано недійсним.
У разі скасування правочину, на підставі якого було визнано право власності на майно за третьою особою, підлягає відновленню право власності попереднього власника, оскільки відпала підстава на підставі якого спірне майно було відчужене.
Згідно договору купівлі-продажу від 25 квітня 1998 року, за яким ОСОБА_6, перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_3, придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, позивач є співвласником вказаної квартири в силу вимог ст. 60 СК України.
Отже спірна квартира знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, однак частки кожного із них не визначалися, тому позивач як співвласник спільної сумісної власності має право витребувати це майно у ПФ «Фрей-СЛВВ».
Встановлено, що місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, а при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги на правильність висновків місцевого та апеляційного судів не впливають та їх не спростовують.
Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу приватної фірми «Фрей-СЛВВ» відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий І.М. Фаловська
Судді: В.С. Висоцька
Ю.Г.Іваненко
О.В.Кафідова
О.В. Умнова