У Х В А Л А[1]
06 жовтня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м Києва в складі:
головуючого - судді Кирилюк Г.М.
суддів: Музичко С.Г., Андрієнко А.М.
при секретарі Ігнатьєву Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання договору позики та іпотечного договору недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року,
встановила:
Як вбачається з матеріалів справи, 26.08.2016 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1; заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії з вказаною квартирою.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася також з позовом, в якому просила визнати договір позики та іпотечний договір від 20 березня 2015 року, укладений між нею та відповідачем ОСОБА_2, недійсними.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року заяву задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, заборонено проводити з нею будь-які дії.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року.
Свої доводи обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала суду не містить жодних обґрунтувань причин, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, а також обґрунтування необхідності застосовування того чи іншого виду забезпечення позову, що є порушенням ч.5 ст.153 ЦПК України. При вирішенні питання про забезпечення позову суд не пересвідчився, чи дійсно спірна квартира належить відповідачу та залишив поза увагою не співмірність позовних вимог з видом забезпечення позову, оскільки позивач не ставить питання про визнання права власності на спірне майно та про повернення цього майна.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином, доказів поважності неявки в судове засідання не надала, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в її відсутність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позову шляхом накладення арешту на вказану квартиру з забороною проведення будь-яких дій, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду.
Так, відповідно до ч.4 ст.151 ЦПК України за заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову, та документ, що підтверджує сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
Відсутність в матеріалах справи ухвали про відкриття провадження у справі, а також вступна частина оскаржуваної ухвали свідчать про те, що розгляд заяви відбувся до відкриття провадження у справі. При цьому вимог про захист прав інтелектуальної власності подана заява не містить.
Згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб та заборони вчиняти певні дії.
У п. 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Надані матеріали справи не містять доказів того, що квартира, на яку позивач просить накласти арешт, належить відповідачу на праві власності.
Крім цього, оскаржувана ухвала не містить висновків, як саме невжиття заходів забезпечення позову може вплинути на можливе виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними.
Допущення судом першої інстанції порядку розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову є підставою для скасування оскаржуваної ухвали з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів
Ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 29 серпня 2016 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/13141/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.