29 вересня 2016 року Справа № 876/6574/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Нефедової А.О.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2016 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» від 16.09.2015року № 813 в частині договору № 044-13554-1302215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від ОСОБА_1» у доларах США, укладеного 13.02.2015 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_3 до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою від 15.08.2016 року Львівський окружний адміністративний суд провадження у справі закрив, оскільки позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_3, подавши на неї апеляційну скаргу.
У поданій апеляційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суд попередньої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.
Частиною третьою статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
У свою чергу, статтею 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність» (далі - ОСОБА_5 № 2121-ІІІ) передбачено, що цей ОСОБА_5 визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
У пункті шостому статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
У справі, яка розглядається, встановлено, що Банк знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним.
За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції, спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в Постановах від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16.
За таких обставин суд першої інстанції в цій справі правильно застосував згадані норми процесуального права, доводи, наведені апелянтом, необґрунтовані, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись стст. 160 ч. 3, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.08.2016 року у справі № 813/6256/16 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
ОСОБА_5
Повний текст виготовлено 30.09.2016