Справа № 285/575/15-ц
провадження у справі № 2/0285/725/16
Іменем України
27 вересня 2016 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді…………….Літвин О.О.
секретаря…………....................ОСОБА_1
за участю сторін:
позивача………………………..ОСОБА_2
представника позивача………..ОСОБА_3
відповідача……………………. ОСОБА_4
представника ОСОБА_5
представника ІІІ особи………..ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_4
ІІІ особа - ОСОБА_7,
про стягнення коштів, -
У лютому 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з нього 273 920,69 грн., що в еквіваленті становить 13 000 доларів США.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у квітні 2012 року він домовився з відповідачем про те, що останній придбає для нього за кордоном автомобіль та привезе його на територію України і в присутності свідків передав йому 13 000 доларів США для здійснення покупки. Однак відповідач договір не виконав, автомобіль не придбав та відмовляється повернути отримані від нього кошти.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Позивач пояснив, що на початку 2012 року звернувся до відповідача з проханням порадити когось, хто зможе допомогти йому придбати автомобіль, на що відповідач запропонував свого колишнього однокласника ОСОБА_7 В подальшому ОСОБА_4 сам домовився з ОСОБА_7 про купівлю для нього автомобіля, після чого лише зателефонував йому та сказав суму коштів, потрібну для придбання автомобіля, якого вже знайшов у ОСОБА_8 ОСОБА_7. У квітні 2012 року зустрівся з ОСОБА_4 в с. Ярунь Новоград-Волинського району, де передав йому гроші в сумі 13 000 доларів США. Однак придбаний за його кошти автомобіль був затриманий на кордоні, у зв'язку з чим хоче, щоб ОСОБА_4 повернув йому кошти за невиконання покладених на нього зобов'язань щодо придання транспортного засобу.
Жодних розписок, договорів або доручень між ним та ОСОБА_4 не укладалось і всі питання щодо купівлі автомобіля за кордоном повністю довірив останньому.
З ОСОБА_7 у нього не було будь-яких домовленостей щодо придбання автомобіля, спілкувався з ним декілька разів по телефону лише щодо технічних характеристик вже знайденого для нього автомобіля. Хто саме повинен був купувати автомобіль у ОСОБА_8, не знає і навіть цим не цікавився.
Гроші давав ОСОБА_4 для того, щоб він пригнав автомобіль з-за кордону.
Представник позивача, як на підставу позовних вимог, вказав неналежне виконання ОСОБА_4 договірних зобов'язань, передбачених главою 54 ЦК України, доказом існування між сторонами яких вважає договір купівлі транспортного засобу та постанову слідчого про закриття кримінального провадження.
Відповідач та його представник позовні вимоги не визнали, мотивуючи тим, що усі домовленості щодо придбання автомобіля відбувались між ОСОБА_2 і ОСОБА_7, які узгодили суму, технічні характеристики авто та інші питання. Відповідач же мав лише на прохання самого ОСОБА_7, який на той час знаходився у ОСОБА_8, взяти гроші у ОСОБА_2 в Україні, передати їх ОСОБА_7 в ОСОБА_8 і перегнати вже придбаний останнім автомобіль до України. Зазначили, що автомобіль був придбаний 29.04.2012 року, в той час як державний кордон ОСОБА_4 перетнув і в'їхав до ОСОБА_8 30.04.2012 року.
Не заперечили факту отримання відповідачем від позивача в квітні 2012 року в с. Ярунь 13 000 доларів США, однак жодних зобов'язань щодо придання автомобіля для ОСОБА_2 на себе ОСОБА_4 не брав.
Придбанням, перевіркою та оформленням документів на автомобіль займався ОСОБА_7.
Оскільки ОСОБА_4 мав перегнати автомобіль через кордон, то й право власності на придбаний ОСОБА_7 автомобіль останній оформив на нього. В подальшому видавав на ім'я ОСОБА_7 довіреність, для того, щоб він врегульовував усі питання, пов'язані з затриманням автомобіля на кордоні. При перетині кордону автомобіль був затриманий.
ІІІ особа ОСОБА_7 в судове засідання не прибув, направив свого представника, який пояснив суду, що ОСОБА_7 жодних зобов'язань на себе ні перед ким зі сторін не брав. Автомобіль у ОСОБА_8 придбав для ОСОБА_4 на його прохання, який і сам передавав ОСОБА_7 гроші в сумі 13 000 доларів США. Жодних переговорів із позивачем не вів і не знав, що автомобіль купується саме для нього і за його кошти.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що у квітні 2012 року в с. Ярунь Новоград-Волинського району Житомирської області ОСОБА_2 та ОСОБА_4 домовились про те, що останній придбає для ОСОБА_2 у ОСОБА_8 за кошти ОСОБА_2 автомобіль Мерседес Спринтер 315, 2007 року випуску. На виконання цієї домовленості ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 у присутності свідка ОСОБА_9 13 000 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язався пригнати автомобіль та передати його ОСОБА_2
Автомобіль Мерседес Спринтер, який був придбаний для позивача, 01.05.2012 року був затриманий на прикордонному дорожньому переході в м. Дорохуську у ОСОБА_8, а потім забезпечений у процесі, як речовий доказ.
11.08.2012 року ОСОБА_4 власноручно написав розписку, що він 29.04.2012 року в с. Ярунь Новоград-Волинського району отримав гроші в сумі 13 000 доларів США від ОСОБА_2, які 30.04.2012 року в ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 на покупку автомобіля Мерседес Спрінтер 315, 2007 року випуску. Останній цього ж дня також написав розписку про те, що 30.04.2012 року в ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_4 кошти в сумі 13 000 доларів США, за які придбаний автомобіль Мерседес Спрінтер 315, 2007 року випуску.
Вказані факти підтверджуються оглянутими в судовому засіданні оригіналами розписок ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від 11.08.2012 року, поясненнями позивача в позовній заяві та запереченнями відповідача, який в судовому засіданні не заперечував того факту, що отримав вказану суму коштів від ОСОБА_2 в присутності свідка ОСОБА_9
На підставі заяви ОСОБА_4 від 15.03.2015 року щодо вчинення відносно нього ОСОБА_7 шахрайських дій органом досудового розслідування Новоград-Волинського міськрайонного відділу було відкрито кримінальне провадження № 12015060090000337 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 190 КК України та проведено перевірку. За результатами останньої 27.05.2016 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК Україниу зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 12 ст. 190 КК України, та наявністю між ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 цивільно-правового спору.
З оглянутих в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження вбачається, що всі дії щодо пошуку і придбання транспортного засобу на території ОСОБА_8 здійснював ОСОБА_7. Окрім того, із роздруківки телефонних дзвінків, здійснених з номерів ОСОБА_2 та ОСОБА_7, слідує, що останні спілкувались 29.04.2012 року, що не заперечується самим позивачем і спростовує покази представника ОСОБА_7 і його власні пояснення, які він давав органам міліції в рамках кримінального провадження, про те, що ОСОБА_7 ніколи не спілкувався особисто із ОСОБА_2.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Однією з встановлених ч. 2 ст. 11 ЦК України підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) і вважаються такими, що вчинені у письмовій формі, якщо їх зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторонами (ст. 207 ЦК України).
Суд вважає, що позивачем не доведено в судовому засіданні жодними належними та допустимими доказами існування між ним та ОСОБА_4 договірних зобов'язань, які випливають із договору купівлі-продажу. Посилання представника позивача на купчу автомобіля суд вважає безпідставним, оскільки зазначений документ не був предметом дослідження в судовому засіданні та не надавався суду жодною стороною для огляду. Окрім того, позивач сам пояснив суду, що між ним та ОСОБА_4 не укладалось жодних письмових договорів чи зобов'язань один перед одним.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями статей 1000-1010 глави 68 ЦК України.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України одна сторона (повірений), виступаючи від імені та за рахунок другої сторони (довірителя), вчиняє за його дорученням певні юридичні дії, на підставі яких у довірителя виникають права й обов'язки за правочином, учиненим повіреним.
У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному, вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Статтею 1007 ЦК України визначено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
Форма довіреності, яка видається довірителем повіреному на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення, повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша статті 547 ЦК України).
Аналіз правових норм (статті 202-209, 237, 1000-1004 ЦК України) дає підстави для висновку, що залежно від ціни та виду правочину, який повірений уповноважений вчинити від імені довірителя, залежить і форма договору доручення.
Оскільки ОСОБА_2 посилався на те, що доручав відповідачу придбати для нього автомобіль (тобто фактично укласти договір купівлі-продажу автомобіля), який повинен укладатись у письмовій формі, та зважаючи на те, що договір доручення, як усний, так і письмовий між сторонами не укладався, то відсутня чітка визначеність юридичних дій, які належить вчинити повіреному, не досягнуто між сторонами відповідної згоди, а тому передбачених законом підстав для стягнення з відповідача коштів у зв'язку з невиконанням зобов'язань, суд не знаходить.
Разом з тим, згідно ч.3 ст. 1009 ЦК України відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору.
Надані позивачем докази про передачу коштів відповідачу, зокрема розписка ОСОБА_4 від 11.08.2012 року, не свідчать про виникнення у останнього перед позивачем будь-яких зобов'язань та відповідно не можуть бути підставою для виникнення у позивача права вимагати повернути кошти.
З огляду на встановлені судом обставини, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 10,11, 15, 60, 212-215 ЦПК України, - суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.
Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя О.О.Літвин