29.09.16 Справа № 904/6754/16
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", м. Київ
до Управління Державної казначейської служби України у Павлоградському районі Дніпропетровської області, м. Павлоград, Дніпропетровська область
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції, м. Павлоград, Дніпропетровська область
про стягнення 2 830,72 грн.
Суддя Соловйова А.Є.
Секретар судового засіданн ОСОБА_1
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.06.2014
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №01-10/108-875 від 13.09.2016
від третьої особи: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (надалі-Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Управління Державної казначейської служби України у Павлоградському районі Дніпропетровської області (надалі-Відповідач) про стягнення збитків у розмірі 2 830,72 грн. в рахунок відшкодування втрат (збитків) у зв'язку іх неналежним, необ'єктивним та несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Київської області від 01.08.2014 у справі №911/2692/14.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2016 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду; залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2016 розгляд справи відкладено на 29.09.2016 о 12:30.
12.09.2016 від представника Позивача надійшло клопотання вих. №09-2/09 від 09.09.2016 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому Позивач просить суд забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 29.09.2016 о 12:30, в режимі відеоконференції та доручити проведення судового засідання в режимі відеоконференції господарському суду Київської області (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16), Київському апеляційному господарському суду (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1), господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-б).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 клопотання Позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено забезпечити проведення відеоконференції Київському апеляційному господарському суду.
29.09.2016 до Київського апеляційного господарського суду з'явився представник Позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник Відповідача в судове засідання, призначене на 29.09.2016, з'явився, заперечив проти задоволення позовних вимог, надав усні пояснення.
Представник Третьої особи в судове засідання, призначене на 29.09.2016, не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення №4930003556680.
В судовому засіданні 29.09.2016 проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення Третьої особи, господарський суд, -
Рішенням Господарського суду Київської області від 01 серпня 2014 року у справі №911/2692/14, позов ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено повністю.
19 серпня 2014 року, на виконання рішення Господарського суду Київської області від 01 серпня 2014 року у справі №911/2692/14, яке набрало законної сили 19 серпня 2014 року, було видано наказ.
Відповідно до наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 підлягає стягненню із Фермерського господарства „ПЛАЙ" (51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Межиріч, вул..Шевченко, 165; код ЄДРПОУ 20218505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23; код ЄДРПОУ 38039872) 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 82 копійки витрат на оплату послуги адвоката та 912 (дев'ятсот дванадцять) гривень 83 копійки судового збору. Всього - 1 162 (одинадцять тисяч сто шістдесят дві) гривні 65 копійок.
Відповідно до наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 підлягає стягненню із Фермерського господарства „ПЛАЙ" (51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Межиріч, вул..Шевченко, 165; код ЄДРПОУ 20218505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23; код ЄДРПОУ 38039872) 2 431 (двісті тисячі чотириста тридцять одна) гривня 74 копійки пені, 1 167 (одна тисяча сто шістдесят сім) гривень 10 копійок інфляційних втрат, 406 (чотириста шість) гривень 87 копійок 3%-річних. Всього - 4 005 (чотири тисячі п'ять) гривень 71 копійка.
Відповідно до постанови ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області від 12 вересня 2014 року відкрито виконавче провадження №44831476 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 про стягнення із Фермерського господарства „ПЛАЙ" (51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Межиріч, вул..Шевченко, 165; код ЄДРПОУ 20218505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23; код ЄДРПОУ 38039872) 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 82 копійки витрат на оплату послуги адвоката та 912 (дев'ятсот дванадцять) гривень 83 копійки судового збору. Всього - 1 162 (одинадцять тисяч сто шістдесят дві) гривні 65 копійок.
Відповідно до постанови ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області від 12 вересня 2014 року відкрито виконавче провадження №44831284 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 про стягнення із Фермерського господарства „ПЛАЙ" (51473, Дніпропетровська область, Павлоградський район, село Межиріч, вул..Шевченко, 165; код ЄДРПОУ 20218505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ШКО-ТАИС»» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23; код ЄДРПОУ 38039872) 249 (двісті сорок дев'ять) гривень 82 копійки витрат на оплату послуги адвоката та 912 (дев'ятсот дванадцять) гривень 83 копійки судового збору. Всього - 4 005 (чотири тисячі п'ять) гривень 71 копійка.
Відповідно до Постанови ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року наказ Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 на загальну суму стягнення 1 162,65 грн. повернутий Стягувачеві на підставі п.2 ч.і ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до Постанови ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року наказ Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 на загальну суму стягнення 4 005,71 грн.повернутий Стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
Натомість, Ухвалою Господарського суду Київської області від 26 червня 2015 року по справі №911/2692/14:
1. Задоволено повністю скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на дії та бездіяльність ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області у виконавчому провадженні №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14.
2. Визнано дії ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області під час виконання наказів Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14, котрі виразились у винесені Постанов від 27 квітня 2015 року про повернення наказів Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 стягувачеві на підставі п.2 ч.і ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", протиправними, передчасними та незаконними.
3. Визнано недійсною та скасувано Постанови ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області від 27 квітня 2015 року про повернення наказів Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".
4. Визнано бездіяльність ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області у виконавчому провадженні №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14, незаконною та протиправною.
Відповідно до п.1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно приписів статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
15 липня 2015 року ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» направлено на адресу ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області клопотання вих. №15-1/07 про відновлення виконавчого провадження №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14, котре залишено без задоволення.
Окрім цього, Ухвалою Господарського суду Київської області від 27 листопада 2015 року по справі №911/2692/14:
1. Задовблено частково скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» на бездіяльність ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області у виконавчому провадженні №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14.
2. Визнано бездіяльність ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області щодо примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 19.08.2014 у справі №911/2692/14, котра виразилась у непоновленні виконавчого провадження №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 19.08.2014 у справі № 911/2692/14, незаконною.
3. Зобов'язано ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області відновити виконавче провадження №44831476 та №44831284 щодо примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 19.08.2014 у справі № 911/2692/14.
4. Зобов'язано ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області належно та в повному обсязі виконати наказ господарського суду Київської області від 19.08.2014 у справі №911/2692/14.
5. Визнано бездіяльність за період з 12 вересня 2014 року по 31 жовтня 2015 року відділу Державної виконавчої служби Павлоградського районного управління юстиції у виконавчому провадженні № 44831476 та № 44831284 щодо примусового виконання наказу господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі № 911/2692/14, незаконною.
Відповідно до змісту ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону
Згідно приписів статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачає, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу.
Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.32 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Поряд із цим, Ухвалами Господарського суду Київської області у справі №911/2692/14 встановлено, що ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області не вжито належних та об'єктивних заходів виконавчого провадження як впродовж шестимісячного строку, так із дати закінчення добровільного строку - 20 вересня 2014 року.
Отже, як підтверджено в порядку статті 35 ГПК України, виконавчі дії не були проведені ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області в строк, належним, повним та об'єктивним чином.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості справ господарським судам» господарські суди на загальних підставах вирішують спори, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями чи з діяльністю суб'єкта владних повноважень, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 1 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов 'язання, на вимогу кредитора зобов 'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На сьогодні накази Господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14 виконані, що підтверджується банківською випискою від 29 квітня 2016 року.
В той же час, за твердженням Позивача, несвоєчасне виконання ВДВС Павлоградського РУЮ Дніпропетровської області зобов'язань за законом та невиконання рішення суду слугують підставою звернення ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» до суду для захисту свого порушеного права на вільне володіння своїм майном (в тому числі грошовими коштами) та примусового стягнення нарахованих грошових сум за порушення грошового зобов'язання.
Отже предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат в сумі 2 584,18 грн. та 3% річних в сумі 246,54 грн., як збитків (втрат) Позивача у зв'язку з тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням наказів господарського суду Київської області від 19 серпня 2014 року по справі №911/2692/14, у зв'язку з недотриманням та порушенням Відповідачем норм та положень Закону України «Про виконавче провадження».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Так, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
За приписами частини 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1174 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є:
- факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб;
- наявність шкоди;
- причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Також, згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В силу вимог ст. 34 цього Кодексу докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Під доказуванням в судочинстві слід розуміти діяльність осіб, які беруть участь у справі, і суду, що здійснюється у передбаченій процесуальним законодавством формі, по встановленню юридично значущих фактів.
У пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
При цьому, заходи примусового виконання рішень визначені ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає такі заходи: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Наведені вище норми закону дають підстави для висновку, що примусове виконання рішень полягає не у здійсненні погашення заборгованості замість боржника, а у вжитті передбачених законом заходів, спрямованих на задоволення вимог стягувача за рахунок коштів чи іншого майна боржника у разі їх наявності.
В той же час, викладені в позові доводи про те, що саме на Відповідача покладено обов'язок з примусового виконання грошового зобов'язання на користь позивача вважаються судом необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, органи державної виконавчої служби вчиняють дії, спрямовані на виконання боржником рішення із застосуванням передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальних інструментів, натомість фактичне виконання рішення здійснюється за рахунок наявного у боржника у виконавчому провадженні майна, оскільки саме останній є зобов'язаною особою, яка повинна вчинити на користь стягувача певну дію, як-от сплатити кошти, що, відповідно, виключає можливість перекладення обов'язку з особистого виконання рішення зі сторони боржника на орган державної виконавчої служби.
Крім того, суд зазначає, що виконання виконавчого документу, зокрема, про стягнення з боржника грошових коштів, відбувається за рахунок наявних у боржника грошових коштів (як готівкових, так і коштів та інших цінностей боржника, що перебувають на рахунках, вкладах у банках тощо) та у випадку відсутності останніх чи недостатності для задоволення вимог стягувача, - за рахунок іншого належного боржнику майна.
Посилаючись на наявність шкоди та її розмір, Позивач зазначав про те, що понесені ним збитки є втратою від знецінення грошових коштів, які виразились в неотриманні, в строки при виконанні вказівок закону на вчинення ряду виконавчих дій, Позивачем грошових коштів у виконавчих провадженнях з примусового виконання наказів господарського суду Київської області від 19.08.2014 по справі № 911/2692/14, у зв'язку з підтвердженою бездіяльністю Третьої особи.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі N 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N 6-38цс11).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з п. 7.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
В даному випадку, боржником, у розумінні ст. 609, 625 ЦК України, є фермерське господарство "ПЛАЙ", з якого рішенням Господарського суду Київської області від 01.08.2014 у справі № 911/2692/14 стягнуто грошові кошти на користь Позивача і яким, за твердженнями Позивача, зазначене рішення фактично виконане, проте майже через 2 роки після його винесення.
З огляду на викладене, саме фермерське господарство "ПЛАЙ" має нести відповідальність за прострочення грошового зобов'язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в зв'язку з користуванням утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
Таким чином, Позивачем під час розгляду справи не доведено наявності завданої Третьою особою своєю бездіяльністю під час примусового виконання наказів Господарського суду Київської області від 19.08.2014 по справі №911/2692/14 шкоди.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на Позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволені позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 04.10.2016.
Суддя ОСОБА_4