03.10.16 Справа № 904/6409/16
За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО", м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЬЮ.ЕФ.ЕМ КЕЙТЕРІНГ" , м. Дніпро
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
Суддя Ярошенко В.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1О - представник за дов №166 від 07.12.2015
від відповідача: не з'явились
Публічне акціонерне товариство "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КЬЮ.ЕФ.ЕМ КЕЙТЕРІНГ" про стягнення основного боргу у розмірі 97231, 42 грн., пені у сумі 6079, 88 грн., трьох відсотків річних у розмірі 515, 30 грн., суми інфляційних втрат у розмірі 888, 82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 3775-ДС від 30.06.2015 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 12.09.2016.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 12.09.2016 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 12.09.2016 розгляд справи відкладено на 03.10.2016.
30.09.2016 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд припинити провадження у справі, у зв'язку із повною сплатою заборгованості позивачем.
03.10.2016 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача основний боргу у розмірі 145641, 90 грн. за липень-серпень 2016 року, пеню у сумі 12862, 18 грн., три відсотки річних у розмірі 1176, 73 грн. та інфляційні втрати у сумі 24 грн.
Відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Оскільки заява позивача про збільшення розміру позовних вимог не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.
03.10.2016 від позивача надійшла заява, в якій він просить суд стягнути з відповідача, з урахуванням здійсненої оплати, 48410, 48 грн. заборгованості, пеню у сумі 6782, 30 грн., три відсотки річних у розмірі 661, 43 грн. та суму судового збору у розмірі 824, 84 грн.
03.10.2016 позивач звернувся до суду із заявою про покладення на відповідача судових витрат, в якій просить суд стягнути з відповідача 2015, 34 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 03.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
30.06.2015 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - позивач, орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем. Кейтерінг" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір № 3775-ДС (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2015 (арк. с. 26), орендодавець зобов'язується передати орендарю у тимчасове платне користування майно (далі - майно), необхідне для здійснення орендарем своєї господарської діяльності, перелік, площа та балансова вартість якого викладені у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Технічна характеристика та детальний план майна, що передається в оренду за цим договором, зазначені у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 1.2 договору, орендар, у свою чергу, приймає на себе зобов'язання прийняти, належним чином та у відповідності з прямим призначенням, користуватись майном, що передається, своєчасно вносити орендну плату та по закінченню строку оренди повернути майно з оренди з урахуванням його нормального зносу.
Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що факт передачі майна в оренду та факт повернення майна з оренди оформлюється відповідними актами приймання-передачі майна в оренду/з оренди, що підписуються уповноваженими представниками обох сторін.
За використання майна, що орендується, встановлюється плата у розмірі 20000 грн., крім того ПДВ - 4000 грн., всього з урахуванням ПДВ 24000 грн. в місць. Вартість є договірною (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.3 договору встановлено, що орендар здійснює оплату за майно, що орендується, щомісячно шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 5 робочих днів з 1 календарного дня з моменту підписання сторонами відповідного акта приймання-передачі наданих послуг оренди та отримання відповідного рахунку від орендодавця.
Відповідно до п. 4.1 договору, приймання послуг оренди за цим договором підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін Акта приймання-передачі наданих послуг оренди за розрахунковий місяць, в якому орендодавцем надавались послуги оренди.
На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги оренди за період березень-червень 2016 року на загальну суму 97231, 42 грн.
Відповідач не здійснив оплату вартості оренди за вищевказаний період, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 97231, 42 грн.
Під час розгляду даної справи, а саме 29.09.2016, відповідачем було сплачено суму боргу у розмірі 97231, 42 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 30.09.2016 № 1361 (арк. с. 59).
03.10.2016 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій до раніше заявленої суми основного боргу, відповідно до якої збільшив період заборгованості за липень-серпень 2016 року у сумі 48410, 48 грн., та просив суд стягнути з відповідача 145641, 90 грн. основного боргу.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи часткову оплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 97231, 42 грн., здійснену відповідачем після порушення провадження у справі (02.08.2016), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт оренди за представленими актами та не надано доказів повної її оплати на суму 48410, 48 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 48410, 48 грн.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 12862, 18 грн. за період з 08.04.2016 по 29.09.2016.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до п. 5.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати, орендар, за письмової вимоги орендодавця, сплачує орендодавцю неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від суми несвоєчасно сплаченої орендної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 6782, 30 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 6079, 88 грн., нарахованої за період з 08.04.2016 по 27.07.2016, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 статті 80 ГПК України, оскільки суму пені у розмірі 6079, 88 грн. було сплачено відповідачем позивачеві під час розгляду даної справи, що підтверджується платіжним дорученням від 30.09.2016 № 1362 (арк. с. 58).
За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 08.04.2016 по 29.09.2016 у розмірі 1176, 73 грн. та інфляційні втрати за період травень 2016 у сумі 24 грн.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 24 грн.
Перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 661, 43 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 515, 30 грн. трьох відсотків річних суд зазначає, що провадження у цій частині позову підлягає припиненню, на підставі п. 1-1 статті 80 ГПК України, оскільки суму трьох відсотків річних у розмірі 515, 30 грн. було сплачено відповідачем позивачеві під час розгляду даної справи, що підтверджується платіжним дорученням від 30.09.2016 № 1362 (арк. с. 58).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, з урахуванням здійсненої відповідачем оплати позивачеві суми судового збору у розмірі 1570, 73 грн. (арк. с. 58), стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 864, 84 грн.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи у сумі 2015, 34 грн., які складаються з витрат на направлення позовної заяви на адресу відповідача у сумі 21, 78 грн. та на адресу суду у розмірі 21, 78 грн., витрат на направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача у сумі 41, 04 грн., витрати на оплату добових для головного консультанта у сумі 130 грн., водія у розмірі 260, для керівника юридичного відділу у розмірі 130 грн., витрат на середню заробітну плату на день відсутності на підприємстві головного консультанта у розмірі 570, 74 грн. та витрат на пальне у сумі 840 грн. (арк. с. 73-74).
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Згідно з абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом визнано обов'язковою.
Як зазначено в пункті 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд подаються заінтересованими особами.
Суд відмовляє в задоволенні вищевказаної заяви позивача з наступних підстав.
Щодо витрат на оплату добових для головного консультанта у сумі 130 грн., водія у розмірі 260 грн., для керівника юридичного відділу у розмірі 130 грн., витрат на середню заробітну плату на день відсутності на підприємстві головного консультанта у розмірі 570, 74 грн.
З наданих позивачем документів вбачається, що наказами № 739 від 08.09.2016, № 744 від 09.09.2016, № 799 від 28.09.2016 та № 802 від 28.09.2016 було направлено у службові відрядження головного консультанта, двічі водія та керівника юридичного відділу (арк. с. 75, 80, 82, 86).
У якості документального підтвердження фактичного несення позивачем витрат на оплату добових головного консультанта, двічі водія та керівника юридичного відділу до суду надано копії платіжних доручень № НОМЕР_1 від 12.09.2016 на суму 4161, 44 грн., № НОМЕР_2 від 15.09.2016 на суму 9299, 47 грн. та № НОМЕР_3 від 30.09.2016 на суму 7893, 90 грн. (арк. с. 79, 84, 85) з призначенням платежу: витрати на відрядження робітникам ЗаТЕС згідно наказів без ПДВ. Зі змісту вищевказаних платіжних доручень вбачається, що отримувачем грошових коштів є ПАТ "ПУМБ" м. Київ. А тому, суд вважає, що позивачем не доведено пов'язаність понесених ним витрат з розглядом даної справи.
Витрати на середню заробітну плату на день у розмірі 570, 74 грн. за відсутності на підприємстві головного консультанта ОСОБА_2, оскільки остання перебувала у відрядженні, пов'язаним із проведення судового засідання у даній справі, взагалі не є витратами підприємства, пов'язаними із розглядом даної справи, оскільки ОСОБА_2 під час перебування у відрядженні виконувала свої службові обов'язки, які у будь-якому випадку сплачуються позивачем як роботодавцем.
Щодо витрат позивача, пов'язаних з вартістю проїзду, а саме витратами на пальне у розмірі 840 грн.
Судом прийнято до уваги п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013, а саме, що в усіх випадках вартість проїзду до місця виклику і назад підлягає відшкодуванню у мінімальній вартості проїзду.
При цьому, позивачем не надано до суду жодного документального підтвердження про мінімальну вартість проїзду.
Крім того, у якості доказу понесення позивачем витрат, пов'язаних з явкою його представника у засідання господарського суду, позивач надав до суду фіскальний чек на придбання пального на суму 840 грн. датований 30.09.2016 (арк. с. 89), при тому, що відрядження відбувалось 03.10.2016 та подорожній лист службового автомобіля за Т00003892 складений також 03.10.2016 (арк. с. 88)
Відповідно ст. 1 Закону України "Про підприємництво" підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, витрати позивача на направлення позовної заяви на адресу відповідача у сумі 21, 78 грн. та на адресу суду у розмірі 21, 78 грн., витрат на направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача у сумі 41, 04 грн. є витратами позивача під час здійснення заходів судового врегулювання спору, які є невід'ємною частиною господарського діяльності підприємства, яку він здійснює на свій ризик, а тому не вбачає підстав для стягнення суми вищевикладених витрат з відповідача.
Керуючись ст. 22, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Провадження у справі № 904/6409/16 в частині стягнення основного боргу у розмірі97231, 42 грн., пені у сумі 6079, 88 грн., трьох відсотків річних у розмірі 515, 30 грн. та інфляційних втрат у сумі 888, 82 грн. припинити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (49127, м. Дніпро, вул. Базова, 4, оф. 10; ідентифікаційний код 37620285) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, 20; ідентифікаційний код 00130872) основний борг у розмірі 48410, 48 грн., пеню у сумі 6782, 30 грн., три відсотки річних у сумі 661, 43 грн., інфляційні втрати у розмірі 24 грн. та 864, 84 грн. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 05.10.2016
Суддя ОСОБА_3