Справа № 307/3144/15-к
Провадження № 1-кп/307/106/16
04 жовтня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді ОСОБА_1
з участю: прокурора ОСОБА_2
потерпілих ОСОБА_3
ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
представника потерпілих ОСОБА_6
при секретарі ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красна, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, із повною вищою освітою, пенсіонера, одруженого, у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України,
25.08.2015 року, близько 09-ї год., в порушення підпункту "б" пункту 2.9. ПДР, обвинувачений ОСОБА_8 , керував автомобілем марки «Опель Фронтера», н/з НОМЕР_1 , перебуваючи у хворобливому стані. Рухаючись по вул. Леніна в с. Красна в напрямку смт. Дубове, напроти будинку № 91, через короткочасне виключення свідомості, під час якого він не міг в повній мірі розуміти значення своїх дій, виїхав на праве узбіччя, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який йшов по правому узбіччю дороги в попутному з ним напрямку. В результаті ДТП потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 пояснив, що він має ряд хронічних захворювань пов'язаних із серцем та порушенням мозкового кровообігу у зв'язку з чим часто знаходиться на стаціонарному лікуванні. 25.08.2015 р., керуючи своїм автомобілем «Опель Фронтера», н/з НОМЕР_1 , їхав із с. Красна в смт. Дубове. Їдучи зі швидкістю приблизно 40 км/год., по вул. Леніна в с. Красна, раптово почав себе погано почувати. В цей момент він бачив тільки дорогу та роздільну смугу. Приїхавши додому, залишив автомобіль у гаражі та зайшов у будинок. Приблизно через п'ять хвилин йому стало краще і в нього виникло відчуття ніби трапилося щось погане. Тоді він пішов до автомобіля і побачив що права фара розбита. Інших механічних пошкоджень на автомобілі він не помітив. Після цього звернувся у Дубівське відділення поліції, але працівникам вже було відомо про дорожньо-транспортну пригоду. По факту ДТП нічого не пам'ятає. Цивільний позов у сумі 243000 грв. визнає повністю.
Розглянувши матеріали кримінального провадження суд вважає, що вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України доведена повністю. Це стверджується наступними доказами.
Так потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні показала, що 25.08.2015 р., приблизно в 09-й год., її батько вийшов з будинку та пішов до одного з сусідів через дорогу. Його не було вдома близько десяти хвилин. Вони з матір'ю ОСОБА_4 почули стукіт на вулиці і подумали, що хтось допустив наїзд на огорожу, оскільки неподалік від них є вузький поворот де неодноразово траплялися ДТП. Вони подивилися у вікно і побачили багато пилу у повітрі. Мати вийшла з будинку подивитися, що трапилося і зустріла сусідів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які повідомили, що її чоловіка збив автомобіль. Обвинувачений відшкодував їм 5000 доларів США хоча обіцяв сплатити 15000. Вона зменшує свої позовні вимоги і просить стягнути з ОСОБА_12 243000 гривень моральної шкоди та призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі.
Потерпіла ОСОБА_4 показала, що 25.08.2015 року, о 09- год., її чоловік ОСОБА_13 пішов до сусіда і через десять хвилин вона з донькою почула на вулиці звук удару. Потім до них у двір прибігла ОСОБА_11 та розповіла, що на її чоловіка наїхав невідомий автомобіль. Водій після ДТП зупинив автомобіль, а потім втік у напряму смт. Дубове. Просить призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні показав, що 25.08.2015 р., близько 09-ї год., він разом із ОСОБА_11 сів у свій автомобіль, подивився чи немає на дорозі транспортних засобів, привітався зі своїм дядьком ОСОБА_13 , який йшов по правому узбіччі дороги у напрямку смт. Дубове, та почав виїжджати на проїжджу частину дороги на вул. Леніна в с. Калини. В цей час почув звук удару, і повернувшись побачив, що ОСОБА_15 збив позашляховик зеленого кольору. Вони з жінкою вийшли з автомобіля та підбігли до потерпілого. Потім він попросив ОСОБА_11 повідомити ОСОБА_4 про ДТП, а сам сів за кермо свого автомобіля та поїхав в бік смт. Дубове з метою наздогнати водія, який вчинив наїзд на ОСОБА_16 . Однак наздогнати його він не зміг, тому в центрі зайшов у магазин на якому були камери відеоспостереження.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засідання показала, що 25.08.2015 р., близько 09-ї год., вона із ОСОБА_10 виїжджали із двору на вул. Леніна в с. Калини. У цей час побачили ОСОБА_15 , який ішов по узбіччю протилежного боку дороги, та привіталися з ним. Відразу після цього почули звук удару, і побачили, що ОСОБА_16 лежить на землі, а автомобіль, що здійснив наїзд, пригальмував на відстані 50 м. від них та знову різко почав рух в напрямку смт. Дубове. Бачила лише що автомобіль, який збив ОСОБА_16 був позашляховиком, а колір та модель не помітила.
Експерт ОСОБА_18 у судовому засіданні показав, що для проведення експертизи він використовував надані йому матеріали кримінального провадження та ним до складу комісій були залучені лікарі, які мають спеціальні знання у галузі неврологічних захворювань. Діагноз обвинуваченого був встановлений ще в 2014 році лікарями у м. Тернопіль та підтверджений у 2015 році лікарями у м. Ужгород. Дане захворювання не відноситься до психічних захворювань. Для нього характерне відключення свідомості від десяти секунд до однієї хвилини. Хворий не може передбачити, коли в нього настане приступ. В цей момент він бачить свої дії, але не розуміє їх значення. ОСОБА_19 з подібним захворюваннями, однозначно знає, що в нього може настати такий приступ. Якщо вона навіть не пам'ятає про нього, то з часом хтось із близьких родичів міг нагадати про події, які хворий не може згадати. За подібне захворювання людині дають групу інвалідності, отже, діагноз обвинуваченого прирівнюється як до хворобливого в цілому. При освідченні лікарями ОСОБА_20 не пройшов би медичну комісію для отримання водійського посвідчення. Обвинувачений теоретично не може пам'ятати ДТП яке відбулося 25.08.2016 року, та міг проїхати з виключеною свідомість 20 км від місця події.
З протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схеми до нього від 25.08.2015 р. убачається, що місцем пригоди є ділянка автодороги біля будинку № 91 по вул. Леніна у с. Калини. Дорожнє покриття для двох напрямків. Одна смуга для руху в напрямку огляду шириною 6 м., інша смуга для руху назустріч в напрямку огляду шириною 3.6 м., ширина узбіччя 3.6 м. На ній виявлено осколки скла та сліди схожі на кров. Осип скла знаходиться на відстані 2.5 м. до краю дороги, а уламок дзеркала розміщений за 5.5 м. від будинку № 91 по вул. Леніна в с. Калини (а. с. 90-97).
Згідно протоколу огляду від 25.08.2015 р. у гаражі, який розташований у смт. Дубове, неподалік будинку 13 по вул. Гагаріна, виявлено автомобіль марки «Opel Frontera», н/з НОМЕР_2 , темно-зеленого кольору. З правого боку пошкоджена передня фара, на капоті знаходиться вм'ятина та відірваний бампер з права. (а. с. 99-101).
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану автомобіля № 98/08 від 28.08.2015 р. гальмівна та рульова системи транспортного засобу марки «Opel Frontera» на момент проведення дослідження були працездатними і відповідали вимогам на їх експлуатацію встановленими ПДР (а. с. 109-113).
Висновком експерта № 116 від 18.09.2015 року стверджено, що у ОСОБА_13 мали місце ушкодження у вигляді перелому хребта на рівні 6-7 шийних хребців без зміщення та на рівні 7-8 грудних хребців і правих поперечних відростків 7 і 8 грудних хребців; прямих переломів 6-7-8-9-10 ребер з права по навколо-хребетній лінії; перелому правої ключиці в середній третині; підшкірної гематоми в області поперекового та грудного відділів хребта; крововиливу на внутрішній поверхні м'яких тканин голови в потиличній та лобній ділянках; лоскутної забійно-рваної рани чола, синців та саден правої половини таза та стегна. Вказані тілесні ушкодження могли виникнути від дії масивного тупого твердого предмету, яким могла бути виступаюча деталь кузова автомобіля марки «Opel Frontera» при наїзді на потерпілого, коли той, більш ймовірно, знаходився у вертикальному положенні і задньою поверхнею тіла був повернутий в бік автомобіля що рухався, в результаті подальшого різкого закидання голови назад та удару потиличною ділянкою об кузов автомобіля, від дії твердих тупих та тупогранних предметів, можливо при ударі у виступаючі предмети підлягаючої поверхні землі, при послідуючому падінні. Вказані тілесні ушкодження характерні для ДТП, що мало місце 25.08.2015 року та відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень, так як потягли за собою смерть потерпілого. Смерть ОСОБА_13 настала через 1 год. 15 хв. після отримання тілесних ушкоджень в ДТП (а. с. 125-131).
Висновком комісійної судової медичної експертизи № 20 від 18.04.2016 р. стверджено, що згідно виписки медичної карти стаціонарного хворого Тернопільської лікарні № 3, де ОСОБА_8 знаходився на лікуванні з 24.02.2014 р. по 11.03.2014 р, а також з 24.11. по 03.12.2014 р., і виписки із медичної карти стаціонарного хворого Закарпатського обласного клінічного кардіологічного диспансеру де він знаходився на стаціонарному лікуванні з 23.03. по 02.04.2015 р. йому був встановлений діагноз: ДЕ ІІ ст. на ґрунті церебрального атеросклерозу, шийного остеохондрозу, із стійкою вестибулопатією. Наступи переміжного ішемічного порушення мозкового кровообігу. Парпоксизмальний перебіг, цефалгіями, помірними мнестичними порушеннями. Коронаровентрикулографія 26.03.2015 р. Ішемічна кардіоміопатія. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. 2 ст. ризик високий. СН ІІ А ст. Хронічна ішемія мозку ІІ-ІІІ ст. (змішана), з стійким вестибулярним синдромом. З даною патологією короткочасне виключення свідомості можливе і вони присутні на даний час. Розуміти в повній мірі значення своїх дій та керувати ними у стані короткочасної втрати або запаморочення свідомості засвідчуваний не міг (а.с. 152-157).
З висновку судової автотехнічної експертизи № 111/09 від 19.09.2015 р. убачається, що у заданій дорожній ситуації водій автомобіля марки «Opel Frontera», н/з НОМЕР_2 , ОСОБА_20 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, якби діяв у відповідності до вимог п.п. 1.5, 12. та 1.10 ПДР.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України по кваліфікуючій ознаці - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Під порушенням правил дорожнього руху з боку обвинуваченого ОСОБА_12 суд розуміє той факт, що він будучи добре обізнаним про стан свого здоров'я, тобто про те, що його стан є хворобливим, керував транспортним засобом не дивлячись на те, що п.п. «б» п. 2.9 ПДР прямо забороняє водієві керувати транспортним засобом у такому стані.
Твердження захисника Філіп про те, що ОСОБА_12 не знав і не міг знати що у нього станеться приступ короткочасного запаморочення свідомості, так як почував себе нормально, суд до уваги не приймає у зв'язку з тим, що судова медична експертиза підтвердила наявність у обвинуваченого такої патології при якій можливе короткочасне відключення свідомості, яке позбавляє його здатності в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно показань самого ОСОБА_8 він хворіє уже тривалий час. Експерти прийшли до наданого ними висновку на підставі наданих ним суду історій хвороби, за 2014 - 2015 роки, де вказані всі його діагнози.
Крім того, органом досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_8 пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України по кваліфікуючій ознаці - завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, у зв'язку з тим, що він після вчинення ДТП залишив місце події.
Однак суд вважає, що з під цього обвинувачення Носу слід виправдати за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення виходячи з наступного.
Носа пред'явлено обвинувачення у порушенні п.п. «б» п. 2.9 правил дорожнього руху яким водіям заборонено керувати транспортними засобами у хворобливому стані. Висновком судової медичної експертизи стверджено, що обвинувачений має такі захворювання, які можуть викликати у нього короткочасне виключення свідомості під час якого він не може в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Версія Носа про те, що він у момент ДТП знаходився саме в такому стані не спростована.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
З ч. 1 ст. 91 КПК України вбачається, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
В пунктах 12, 21, постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» пленум роз'яснив, що тільки після розгляду всіх доказів, як тих, що є в справі, так і поданих в судовому засіданні учасниками судового розгляду, головуючий повинен опитати учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. Доповнення судового слідства може полягати, зокрема, в постановці додаткових запитань підсудному, потерпілому, свідкам, поданні і оголошенні документів, яких не було в справі, та виконанні інших, передбачених законом судово-слідчих дій. Судам слід мати на увазі, що виправдувальний вирок постановляється за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. Вказати судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Так, у справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Частиною 1 ст. 368 КПК України передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення, чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку, чи є підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, чи вчинив обвинувачений кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, чи є підстави для застосування до обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення у стані обмеженої осудності, примусового заходу медичного характеру, передбаченого частиною другою статті 94 Кримінального кодексу України, чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосувати до обвинуваченого примусове лікування, чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами, на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Статтею 24 КК України визначено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України сторона обвинувачення обґрунтовує самим лише фактом залишення ним місця ДТП та показаннями свідків про те що він, після вчинення наїзду на ОСОБА_15 , спочатку пригальмував, а потім швидко від'їхав з місця події.
Цією статтею передбачено кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. Завідомість означає що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа опинилася у небезпечному для життя стані то відповідальність не настає.
Суд вважає, що оскільки ОСОБА_12 у момент вчинення ДТП знаходився у стані коли не в повній мірі розумів значення своїх дій, підстави для обвинувачення його у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані відсутні, так як доказів того що він усвідомлював що збив автомобілем людину обвинуваченням не надано.
Обираючи обвинуваченому покарання суд враховує обставини, які його пом'якшують: вину свою визнав, є особою похилого віку, має 78 років, частково відшкодував потерпілим шкоду, має кілька хронічних захворювань, по місцю проживання характеризується позитивно; обставин, які обтяжують покарання суд не знайшов.
Вказану органом досудового розслідування обтяжуючу обставину - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку - суд вважає за необхідне виключи із під обвинувачення по наступних мотивах.
За правилами визначеними у статті 25 КК необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Отже обвинувачений ОСОБА_12 вчинив злочин передбачений ч. 2 ст. 286 КК України з необережності, тобто без прямого умислу, не бажаючи настання будь-яких суспільно небезпечних наслідків взагалі і спричинення шкоди життю або здоров'ю особі похилого віку зокрема. Тому суд приходить до висновку, що сам факт перебування особи, яка померла в результаті порушення обвинуваченим правил дорожнього руху, у похилому віці, не може бути обставиною яка обтяжує покарання.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 р. зі змінами від 06.11.2009 р. звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. У п. 2 вказаної постанови зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, особам похилого віку і тим, що відшкодували завдані збитки тощо.
Враховуючи наведені пом'якшуючі обставини, а зокрема вік та стан здоров'я обвинуваченого, відсутність обставин які обтяжують покарання, його особу та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, суд вважає за можливе призначити йому покарання з випробуванням на підставі ст.ст. 75, 76 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами.
Потерпіла ОСОБА_3 заявила цивільний позов про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди у розмірі 108733.5 грв. та моральної шкоди у розмірі 300000 грв. Під час розгляду справи вона зменшила позовні вимоги і просила стягнути з ОСОБА_12 на її користь 243000 гривень.
Обвинувачений позов визнав повністю.
Суд вважає, що цей позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного.
Згідно змісту ст.ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода завдана особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. із змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 цього ж кодексу у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Тому, керуючись ст.ст. 368, 374 КПК України суд,
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавленням волі на чотири роки і шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.
На підставі ст. ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного йому основного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки.
Покласти на засудженого ОСОБА_8 обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання та роботи.
Визнати невинуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України та виправдати його за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_8 не обирався.
Цивільний позов ОСОБА_3 задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 двісті сорок три тисячі гривень.
Речовий доказ - транспортний засіб марки «Opel Frontera», н/з НОМЕР_2 - залишити у ОСОБА_8 .
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий: ОСОБА_1