Справа № 305/489/14-ц
Провадження по справі 2/305/16/16
28.09.2016 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого - судді В.Е. Ємчук
за участю секретаря - С.Ю.Орос
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі Позивач) 04 березня 2014 року звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 (далі Відповідач) про стягнення заборгованості по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного між Відповідачем і ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор), згідно якого було надано Відповідачу кредит у сумі 59 400 доларів США зі сплатою 12,9 % річних за користування ним. Позов мотивовано тим, що між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі Банк) та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір відступлення права вимоги від 17.12.2012 р., згідно якого Банк відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного з Відповідачем. ОСОБА_2 не виконує своїх зобов'язань по договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 01.02.2014 р. складав: по кредиту - 57170 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 456959,81 грн.; по відсоткам - 36198,81 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 289337,09 грн.; пеня - 5437,59 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становило 43462,66 грн., загалом сума заборгованості становила 789759,56 грн. Посилаючись на приписи ст. ст. 11, 509, 525, 526, 549, 534, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України Позивачем ставилася вимога про стягнення з Відповідача заборгованість за кредитним договором та витрат по сплаті судового збору.
Згідно з ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2014 року було закрито провадження за позовом ТзОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1270 від 13.08.2007 року.
Апеляційний суд Закарпатської області 30 вересня 2014 року скасував ухвалу Рахівського районного суду від 05 травня 2014 року в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту і у цій частині справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, у заяві, наданій суду 18.07.2016 року просив дану справу розглянути у відсутності представника банку. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник Відповідача, ОСОБА_1, в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що з моменту прийняття судом рішення за позовом Позивача про дострокове стягнення кредиту у повному обсязі, було фактично припинено право кредитора на нарахування чергових платежів з погашення кредиту, а отже було припинено право Позивача на нарахування і стягнення відсотків по кредиту, оскільки такі нараховуються за час користування кредитом і припиняється у разі прийняття судом рішення про дострокове повернення кредиту. Крім того, вважає, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів по нарахуванню у встановленому законом порядку пені, а наданий суду розрахунок не може бути доказом для задоволенні вимоги про стягнення пені. Більше того, у кредитора відсутні підстави для нарахування пені за прострочення зобов'язання зі сплати щомісячних платежів, обов'язок сплати яких припинився, а стягнення пені не погашеної позичальником заборгованості по кредиту, достроково стягнутої рішенням суду, законодавством не передбачено.
Заслухавши представника Відповідача, вивчивши обставини справи та дослідивши докази, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, яка утворилася у зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного між Відповідачем і ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про надання кредиту у сумі 59 400 доларів США зі сплатою 12,9 % річних за користування кредитом, розмір якої станом на 01.02.2014 р. складав: по кредиту - 57170 дол. США (456959,81 грн.); по відсоткам - 36198,81 дол. США (289337,09 грн.); пеня - 5437,59 дол. США (43462,66 грн.), загалом: 789759,56 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що питання стягнення 57170 доларів США кредитної заборгованості по договору іпотечного кредиту №1270 від 13.08.2007 року вже вирішене судом, а дана справа передана згідно з ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області на новий розгляд лише в частині стягнення простроченої заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення кредиту, отже суд досліджує матеріали лише в частині зазначених вимог.
Між Акціонерним комерційним промислово-інветиційним банком" (закрите акціонерне товариство) і ОСОБА_2 13 серпня 2007 року укладено договір іпотечного кредиту № 1270 про надання кредиту (кредитний договір).
17 грудня 2012 р. між Позивачем та ПАТ «АКПІБ», правонаступником ЗАТ «АКПІБ», укладено Договір відступлення права вимоги, згідно якого ПАТ «АКПІБ» відступило Позивачу права вимог до боржників. Звернення до суду з позовом Позивач обгрунтував не виконанням Відповідачем зобов'язань по кредитному договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по відсоткам - 36 198,81 дол. США (289 337,09 грн.); пені - 5 437,59 дол. США (43 462,66 грн.).
Даючи правову оцінку правомірності вимог про стягнення відсотків за кредитом, суд виходить з наступного.
Умовами п. 2.3 кредитного договору сторонами погоджено кінцевий строк повного повернення кредиту - 13.08.2017 р.
Умовами п. п. 2.4., 5.2.1 кредитного договору передбачено обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентів згідно Графіку (додаток № 1 до договору) щомісячними рівними частинами.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК).
Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням позичальником виконання зобов'язань за кредитним договором згідно з рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р., яке вступило в законну силу, за позовом кредитора з Відповідача стягнуто заборгованість по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р. згідно Довідки кредитора по кредиту - 57 170 дол. США (56 677,50 + 492,50), по відсотках - 8 229,61 дол. США (8 005,87 + 223,74).
Правовими наслідками порушення зобов'язання є зміна умов зобов'язання (ст. 611 ЦК).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Внаслідок прострочення позичальником виконання зобов'язання зі сплати щомісячних (чергових) платежів в погашення кредиту та звернення кредитора до суду з вимогою до позичальника про дострокове стягнення як простроченої, так і поточної заборгованості по кредиту, строк виконання зобов'язання з повернення якої не наступив (залишку кредиту), відповідно ст. 611 ЦК відбулася зміна умов кредитного зобов'язання.
Зміна кредитором первісно встановленого договором строку виконання зобов'язання з повного повернення кредиту та прийняття судом рішення за вимогою кредитора про дострокове стягнення кредиту створила правові наслідки у вигляді зміни зобов'язання в частині припинення зобов'язання позичальника з подальшої сплати щомісячних (чергових) платежів з погашення кредиту і відсотків.
Судовим рішенням як юридичним фактом можуть породжуватися, змінюватися та припинятися правовідносини (п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
У даній справі рішенням суду про дострокове стягнення кредиту як актом правосуддя за результатами розгляду справи № 2-467/10 у зв'язку з реалізацією останнім права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК, змінено зобов'язання, в силу якого кредитор має право вимоги, а позичальник зобов'язаний достроково повністю повернути кредит і сплатити належні кредитору відсотки.
З теорії права, обов'язку сторони завжди відповідає право іншої сторони, і навпаки, а у разі припинення такого обов'язку відповідно припиняється право іншої сторони.
В даній справі, припинення обов'язку позичальника з моменту прийняття судом рішення про дострокове стягнення кредиту з подальшої оплати чергових (щомісячних) платежів з погашення кредиту зумовлює припинення права кредитора на нарахування і стягнення відсотків за користування кредитом.
При цьому суд зазначає, що судове рішення про дострокове стягнення з позичальника заборгованості за відсутності його реального виконання не свідчить про повне припинення договірних правовідносин між сторонами та не звільняє позичальника від відповідальності зі сплати коштів, передбачених ст. 625 ЦКУ. Після прийняття судом рішення про дострокове стягнення кредиту припиняється обов'язок позичальника з подальшої оплати чергових платежів з погашення кредиту та виникає обов'язок дострокового повернення кредиту в повному обсязі та відсотків за фактичний час користування ним. При цьому між сторонами продовжуються невиконані зобов'язання з погашення кредиту і сплати відсотків за фактичний час користування кредитом до прийняття судом рішенням про дострокове повернення кредиту.
Зазначене узгоджується зі змістом ч. 2 ст. 1050 ЦК, що в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів, тобто «належними йому процентами» є проценти за час фактичного користування кредитом до пред'явлення вимоги і прийняття судом рішення про дострокове повернення кредиту.
Отже, у зв'язку зі зміною умов зобов'язання внаслідок зміни кредитором кінцевого строку з повернення кредиту і достроковим стягненням кредиту за рішенням суду припиняється обов'язок позичальника зі сплати чергових платежів з погашення кредиту, а оскільки відсотки є платою за користування кредитом, з моменту прийняття судом рішення про дострокове повернення кредиту нарахування відсотків за користування кредитом також припиняється.
Такі висновки узгоджуються зі змістом ч. 3 ст. 509 ЦК, відповідно до якої зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Виходячи з вищенаведеного, вимоги про стягнення відсотків не підлягають задоволенню.
Проценти (відсотки), які банк або інша фінансова установа отримує за користування кредитом, в розумінні ст. 1054 ЦК, ст. ст. 42, 142 ГК, є його прибутком (доходом), який є показником фінансових результатів господарської діяльності.
Згідно статей 1, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 р., який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах, зокрема, нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (Наказ Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73), фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно з матеріалами справи, Позивач є юридичною особою, яка зобов'язана вести бухгалтерський облік та фінансову звітність відповідно до законодавства України.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості Відповідача по відсотках за кредитом, як зазначено ним, нарахованих за кредитом станом на 01.02.2014 р.
Виходячи з вищезазначених вимог законодавства, належними і достатніми доказами нарахування відсотків за користування кредитом та заборгованості по ним є первинні документи бухгалтерського обліку і фінансової звітності підприємства кредитора, які фіксують факти здійснення господарських операцій з відображенням нарахування відсотків за кредитом у бухгалтерському обліку.
Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 10 Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій (лист від 07.02.2014 р.), зазначаючи: належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
28.01.2016 р. Ухвалою суду в порядку ст. 137 ЦПК України у Позивача було витребувано документи бухгалтерського обліку і фінансової звітності за 4-й квартал 2012 р., 2013 р., 1-й квартал 2014 р., які містять відомості про фактичне нарахування і відображення (облік) прибутку у вигляді відсотків, нарахованих по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., у т. ч., але не обмежуючись, Декларацію про прибуток (доходи), Звіт про фінансові результати діяльності підприємства у зазначені звітні (податкові) періоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Позивачем не надано, у тому числі на виконання зазначеної ухвали суду, доказів нарахування у встановленому законом порядку заявлених до стягнення відсотків та їх відображення у документах бухгалтерського обліку і фінансової звітності діяльності Позивача як юридичної особи.
Наданий Позивачем розрахунок кредитної заборгованості суд вважає не належним і не достатнім доказом наявності заборгованості у Відповідача по відсотках, оскільки є документом, що складається кредитором у довільній формі і може змінюватися за власним розсудом без правових наслідків такого.
Разом з цим, суд звертає увагу, що Позивачем не надано розрахунку, де детально зазначено, яким чином і за який період обчислена кожна складова заявленої до стягнення загальної суми заборгованості (тіла кредиту, відсотків, пені) на момент пред'явлення позову, у тому числі з урахуванням періоду до моменту набуття позивачем права вимоги (до 17.12.2012 р.). Наданий позивачем розрахунок здійснений лише з 17.12.2012 р., в той час як до стягнення заявлені відсотки за весь час користування кредитом (з 13.08.2007 р.).
Позивачем заявлена вимога про стягнення відсотків за весь час користування кредитом, тобто з 2007 р., однак не надано суду доказів нарахування та відображення нарахування відсотків у встановленому законодавством порядку у документах бухгалтерського обліку і фінансової звітності первісним кредитором, зокрема після прийняття рішення Рахівського районного суду по справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р.
В той же час, як вбачається з розділу 8 наданого Позивачем договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 р. між ним і ЗАТ «АКПІБ», передбачено обов'язок первісного кредитора (банку) передати новому кредитору по акту приймання-передачі усі документи, що підтверджують право вимоги до боржників, що відступається за цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з вищенаведеного, вимоги про стягнення відсотків не підлягають задоволенню.
Даючи правову оцінку правомірності вимог про стягнення пені, суд виходить з наступного.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК).
Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).
Судом встановлено, що умовами п. п. 2.4., 5.2. кредитного договору передбачено обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту та процентів за ним відповідно до Графіку погашення частинами (щомісячними платежами), а згідно умов п. 6.2 кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та процентів за користування ним позичальник сплачує пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу в розмірі подвійної ставки НБУ, що діє у період прострочки.
Оскільки договором (Графіком) встановлені самостійні зобов'язання (щомісячні платежі), які деталізують загальний обов'язок позичальника повернути кредит і сплачувати проценти частинами, тому право кредитора вважається порушеним з моменту порушення позичальником зобов'язання зі сплати кожного чергового щомісячного платежу, а пеня в такому випадку обчислюється від суми кожного простроченого виконанням чергового (щомісячного) платежу.
Після прийняття судом рішення про дострокове стягнення кредиту припиняється обов'язок позичальника з подальшої оплати чергових (щомісячних) платежів з погашення кредиту та виникає зобов'язання з дострокового повернення кредиту в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, а відтак у кредитора відсутні правові підстави для нарахування пені за прострочення зобов'язання зі сплати щомісячних платежів, обов'язок зі сплати яких припинився, і право кредитора в такому випадку порушеним бути не може.
Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК), яким згідно умов договору є зобов'язання з погашення кредиту щомісячними платежами.
Нарахування ж пені на суму не погашеної позичальником заборгованості по кредиту, достроково стягнутої рішенням суду, законодавством не передбачено.
У такому випадку кредитор має право звернутися до суду про притягнення позичальника до відповідальності і стягнення з останнього коштів, передбачених ст. 625 ЦК України.
Виходячи з вищенаведеного, вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню.
Даючи оцінку наданим Позивачем під час розгляду справи доказам, суд зазначає, що ці докази не спростовують висновків суду про безпідставність та недоведеність Позивачем вимог про стягнення відсотків і пені, оскільки рішення Рахівського районного суду по справі № 709/2033/2012 від 27.07.2012 р. і ухвала по цій справі від 22.10.2015 р., а також рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.01.2015 р. прийняті за результатами розгляду спору між сторонами, які не є стороною у даній справі, а обставини, встановлені цими судовими рішеннями не мають значення для даної справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому у відповідності до ст.88 ЦПК України судовий збір, що був сплачений Позивачем при подачі даного позову, також не підлягає стягненню з Відповідача, а такий слід залишити за Позивачем.
Керуючись ст. ст. 6, 8, 10,11, 57,58, 60, 88. 212- 215, 223, 294 ЦПК України,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору від 13 серпня 2007 року в сумі 289337,09 гривень по відсотках та 43462,66 грн по пені відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок Позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: В.Е. Ємчук
З оригіналом вірно:
Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук