Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
ЄУН 2-1806/11
Провадження №22ц/778/2399/16 Головуючий у 1 інстанції: Дюженко Л.А.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
29 вересня 2016 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Воробйової І.А.
суддів: Полякова О.З.,
ОСОБА_2,
при секретарі: Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Банк звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначивши, що 23.04.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №9-1173-048ФД. Відповідачці був наданий кредит в сумі 15000 грн. зі сплатою 0,0001% річних та щомісячної комісії у сумі 375 грн. строком до 22.04.2011 р.
В забезпечення повернення кредитних коштів банком укладено договір поруки №9-1173-048П від 23.04.2008 р. з ОСОБА_3
Відповідач неналежним чином виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 10.02.2011 р. виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 50032 грн. 61 коп., а саме: по кредиту - 12081 грн., по комісії - 9650 грн., по процентах - 6160 грн. 33 коп., пеня за прострочену комісію, проценти та кредит - 22141 грн. 28 коп.
Просить стягнути на свою користь з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 50032 грн. 61 коп. та судові витрати.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2011 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 50032 грн. 61 коп. та судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 303,304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Як роз'яснено в пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині його оскарження.
Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( стаття 629 ЦК України ).
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ( стаття 610 ЦК України ).
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 526,611 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" ( статті 530,631 ЦК України ). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також у частині 1 статті 611, частинах 2-4 статті 612 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника.
Судом з'ясовано, що 23.04.2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №9-1173-048ФД. Відповідачці був наданий кредит в сумі 15000 грн. зі сплатою 0,0001% річних та щомісячної комісії у сумі 375 грн. строком до 22.04.2011 р.
В забезпечення повернення кредитних коштів банком укладено договір поруки №9-1173-048П від 23.04.2008 р. з ОСОБА_3
ОСОБА_4 неналежним чином виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 10.02.2011 р. виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 50032 грн. 61 коп., а саме: по кредиту - 12081 грн., по комісії - 9650 грн., по процентах - 6160 грн. 33 коп., пеня за прострочену комісію, проценти та кредит - 22141 грн. 28 коп.
12 лютого 2010 року Банком направлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимогу про дострокове повернення кредиту у повному обсязі.
18 лютого 2011 року Банк звернувся з позовом до суду до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ґрунтуються на нормах матеріального права, підтверджуються наявними у справі документами.
З такими висновками погодитися в повній мірі неможна з наступних підстав.
Постановою від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15 Верховний Суд України з подібних правовідносин висловив правову позицію, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов'язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів.
Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов'язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
ОСОБА_2 строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
По причині неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом до суду тільки 18 лютого 2011 року, тобто більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання, визначеної частиною 4 статті 559 ЦК України, тому доводи апелянта про припинення поруки є обґрунтованими і ця обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог кредитора про стягнення з поручителя заборгованості за основним договором.
Як убачається з матеріалів справи, спір розглянуто судом першої інстанції у відсутності відповідачів.
Суд в рішенні послався на те, що відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не сповістили, тому відсутні перешкоди для вирішення спору без них.
Разом з тим, висновок щодо належного повідомлення ОСОБА_3 про час і місце розгляду спору спростовується наявними у справі документами, а саме: поштовими відправленнями, які поверталися до суду з відмітками про невручення ( а. с. 36,45 ).
За таких обставин ОСОБА_3 з поважних причин була позбавлена можливості брати участь у судовому розгляді, давати пояснення з приводжу обґрунтованості заявлених до неї вимог та припинення договору поруки через закінчення передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України строку.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, не вжив передбачених статтями 76,232 ЦПК України заходів для забезпечення особистої участі ОСОБА_3 при вирішенні спору, відмовив у задоволенні її заяви про перегляд заочного рішення, в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором ухвалив рішення, яке суперечить фактичним обставинам справи, не узгоджується з нормами матеріального права.
Враховуючи викладене, на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України, постановлене по справі рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2011 року у цій справі скасувати в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 50032 грн. заборгованості .
Ухвалити нове рішення в цій частині за яким у позові до ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: