"29" вересня 2016 р.Справа № 916/1822/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії судді:
головуючого судді: Бєляновського В.В.,
суддів: Воронюка О.Л.,
ОСОБА_1
при секретарі - Мукієнко О.Ф.
за участю представників:
Від позивача: ОСОБА_2
Від відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”
на ухвалу господарського суду Одеської області
від 15 серпня 2016 року
у справі № 916/1822/16
за позовом: Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”
до відповідача: Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”
про зобов'язання звільнити приміщення
Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” (далі - ДСК «ЧМП») про зобов'язання звільнити приміщення № 323 загальною площею 68,8 кв.м., розташоване в адміністративній будівлі Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.08.2016 року (суддя Грабован Л.І.) провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ДП „Адміністрація морських портів України” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу № 916/1822/16 направити до господарського суду Одеської області для подальшого розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є позовна вимога ДП „Адміністрація морських портів України” зобов'язати ДСК «ЧМП» звільнити займане приміщення № 323 загальною площею 68,8 кв.м., розташоване в адміністративній будівлі Державного підприємства „Адміністрація морських портів України”, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1, на підставі ст. ст. 387, 391 ЦК України.
Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ухвалою господарського суду Одеської області від 11.07.2003р. порушено провадження у справі № 32/136-03-5080 про банкрутство Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»; ухвалою господарського суду Одеської області від 24.02.2006р. введено процедуру санації Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство»; ухвалою господарського суду від 12.02.2016р. призначено керуючим санацією Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» арбітражного керуючого ОСОБА_4 З ухвали господарського суду Одеської області від 19.07.2016р. вбачається, що розгляд справи відкладено, процедура санації відносно Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» триває.
Із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого господарським судом Одеської області, вбачається, що відносно відповідача 06.09.2011р. порушено справу про банкрутство, 18.02.2011р. введено процедуру санації та призначено керуючого санацією.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Статтею 4-1 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми господарського процесуального кодексу застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.
Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Частиною дев'ятою статті 16 ГПК України (виключна підсудність справ) встановлено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником тощо.
При цьому на відміну від положень частини восьмої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за приписами яких спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, положення частини 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядку розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні. Тому такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.
Згідно п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 N 01-06/606/2013 „Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" із змінами і доповненнями, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 21.07.2016р., частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін. Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством. Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.
Таким чином, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому всі спори, в тому числі, пов'язані з незаконним користуванням боржником чужим майном розглядаються та вирішуються господарським судом у межах справи про банкрутство, а не в окремому позовному провадженні.
Наведена правова позиція щодо застосування положень статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладена в постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 3-304гс16, яка за приписами ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовній діяльності судів, а також відповідає судовій практиці Вищого господарського суду України (постанова від 24.02.2016 у справі № 904/2161/15, від 26.07.2016р. у справі № 904/2686/15).
Відтак, спір про зобов'язання Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство” (яка перебуває в процедурі банкрутства) звільнити займане приміщення № 323 загальною площею 68,8 кв.м., що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1, на підставі ст. ст. 387 (витребування майна із чужого незаконного володіння), 391 (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном) ЦК України підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство”, а не в окремому позовному провадженні.
За наведених вище обставин колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо необхідності припинення провадження у даній справі, порушеній в порядку позовного провадження.
Судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні викладені в апеляційній скарзі доводи позивача щодо неправильного застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, що обмежує права та законні інтереси ДП „Адміністрація морських портів України” на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначено, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, у спірних відносинах "суд, встановлений законом" - це не лише господарський суд Одеської області, але і цей же суд, однак який з дотриманням процесуального закону вправі вирішувати спір, тобто суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, тоді як вирішення даного спору в позовному провадженні призведе до порушення судом його компетенції.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.
Враховуючи все вищевикладене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильної ухвали місцевого суду.
З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101-106 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд
Ухвалу господарського суду Одеської області від 15 серпня 2016 року у справі № 916/1822/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Воронюк О.Л.
ОСОБА_1