29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"29" вересня 2016 р.Справа № 924/559/16
Господарський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Димбовського В.В., суддів Смаровоза М.В., Олійника Ю.П., розглянувши матеріали справи
за позовом селянського (фермерського) господарства „Віта”, с. Михайлівка, Ярмолинецького району
до селянського (фермерського) господарства „Яна”, с. Лугове, Ярмолинецький район
про 1) розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., укладеного між селянським (фермерським) господарством „Віта” та селянським (фермерським) господарством „Яна”; 2) стягнення грошових коштів в розмірі 266401,85 грн.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 15.06.2016р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 20.07.2016р., ОСОБА_3 - за довіреністю від 13.05.2016р.
У судовому засіданні, відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення (вступна та резолютивна частини) проголошено 29.09.2016р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., укладеного між селянським (фермерським) господарством „Віта” і селянським (фермерським) господарством „Яна”, та про стягнення грошових коштів в розмірі 266401,85 грн.
Вимогу про розірвання договору заявлено з посиланням на ч. 2 ст. 651 ЦК України, а вимогу про стягнення грошових коштів в розмірі 266401,85 грн. заявлено з посиланням на п. 7.4 договору.
Позивач стверджує, що відповідач невиконує взяті на себе зобов'язання за договором про спільну діяльність, а саме: не дає змоги використовувати земельну ділянку для посівної та іншої діяльності, яку він мав надати в якості вкладу для досягнення спільної господарської мети. В свою чергу, як вважає позивач, він виконав взяті на себе зобов'язання згідно договору виплативши відповідачу всю суму прибутку за спільну діяльність достроково, як це передбачено п. 5.2.
Відповідач проти позову заперечує, вважаючи позовні вимоги незаконними та необгрунтованими. Погодився, що 08.08.2013р. уклав з позивачем договір про спільну діяльність. Однак, вказує, що у вересні 2015 року голові СФГ „Яна” стало відомо, що даний договір не відповідає нормам законодавства України, в зв'язку з тим, що підмінює собою договір оренди землі. На думку відповідача, плата, що перерахована позивачем, є нічим іншим як орендна плата, оскільки внеском відповідача є сама земельна ділянка і відповідач не має права власності на плоди, продукцію та доходи від користування цією земельною ділянкою. Відповідач, окрім надання земельної ділянки, будь-якої участі у спільній діяльності не брав. Тобто, на думку відповідача, дана діяльність не відповідає меті договору про спільну діяльність.
Наголошує на п. 5.2 договору, згідно якого розподіл прибутку мав здійснюватись після збирання врожаю та визначення результатів спільної діяльності за рік. Вказує, що дане положення договору не виконувалось позивачем - розподіл жодного разу не проводився, а оплата позивачем 08.08.2013р. фіксованої суми 266401,85 грн. за земельну ділянку до 2024 року, на переконання відповідача, не відповідає умовам договору і законодавству України. Відмічає наступне: вказані вище факти неодноразово в усній формі повідомлялись позивачу, а 17.09.2015р. були викладені у письмовому вигляді і направлені голові СФГ „Віта” ОСОБА_4, з вимогою не обробляти 2015 році земельну ділянку, що належить відповідачу. Окрім того, 02.09.2015р. відповідачем було повернуто грошові кошти за 2016 - 2024 маркетингові роки, як помилково зараховані в сумі 195000 грн. за мінусом коштів за 2013, 2014, 2015 роки, коли позивач засіював і збирав урожай на належній відповідачу земельній ділянці. Але позивачем було надано відповідь, що договір розірваний бути не може в зв'язку з тим, що даний пункт зазначений в договорі про спільну діяльність та повернуто на рахунок відповідача кошти в сумі 195000,00 грн., але 08.09.2015р. відповідач повторно перерахував кошти в сумі 195000,00 грн., як помилково зараховані, в якості плати за 2016 -2024 роки. На цьому будь які відносини і переписка припинились.
На переконання відповідача, позивачем порушено норму ч. 2 ст. 188 ГК України, а саме: не було направлено пропозицію про розірвання договору про спільну діяльність відповідачу. Відзначає, що з попередньої переписки можна встановити, що відповідач не заперечує проти розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., а сам її ініціює.
Крім того, відповідач відмічає, що в ході судового розгляду позивач неодноразово міняв свою позицію на рахунок прийняття до обробітку земельної ділянки відповідача. Спочатку представниками позивача зазначалось, що по договору про спільну діяльність від 08.08.2013р. вони обробляли ділянку два роки, потім, що обробіток провадився тільки один рік. А в ході розгляду колегією суддів представник позивача заявив, що взагалі вони не обробляли земельну ділянку, яка зазначена в договорі про спільну діяльність.
Відповідачем повідомлено, що земельна ділянка була передана позивачу в рамках договору про спільну діяльність від 01.12.2007р. і використовувалась позивачем для вирощування с/г культур до 2015 року включно, вже в рамках договору про спільну діяльність від 08.08.2013р. Тому, акту приймання-передачі (повернення) від позивача до відповідача в рамках договору від 01.12.2007р. не було, відповідно відповідач вважав земельну ділянку переданою в рамках договору про спільну діяльність від 08.08.2013р. Також, повідомлено, що протягом 2007-2014 років, усю статистичну, податкову звітність та плату за землю проводили представники позивача, що на думку відповідача, є свідченням того, що земельна ділянка оброблялась відповідачем.
Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вони обгрунтовані та підтверджені поданими доказами.
Представник відповідача в судовому засіданні наполягав на відмові у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:
08.08.2013р. між позивачем та відповідачем укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились шляхом об'єднання майна, майнових прав, господарської діяльності, професійних та інших знань, трудових зусиль сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети: вирощування сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою одержання прибутку (п. 1.1).
Згідно п. 1.3 вказаного вище договору, спільна діяльність буде здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) без створення юридичної особи.
Для досягнення мети спільної діяльності за даним договором сторони у розділі 2 зобов'язались здійснити наступні вклади:
- вклад позивача: право користування сільськогосподарською технікою, необхідною для здійснення процесу виробництва сільськогосподарської продукції на весь термін дії даного договору; забезпечення усіх процесів виробництва трудовими ресурсами; забезпечення виробничих процесів насіннєвими матеріалами, мінеральними добривами, паливно-мастильними матеріалами тощо, необхідними для вирощування с/г культур за даним договором (пп.2.1.2 п. 2.1);
- вклад відповідача: право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,0 га, розташованої на території Баламутівської сільської ради, Ярмолинецького району, право відповідача на яку посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ІІІ-ХМ №006441, виданим на підставі рішення Ярмолинецької районної ради Хмельницької області від 10.08.2000р. №20 на ім'я ОСОБА_5 (пп.2.1.1 п. 2.1).
При цьому, згідно пп. 4.2.1 п. 4.2 договору, позивач зобов'язався здійснити вклади у спільну діяльність відповідно до вимог пп. 2.1.2 цього договору, а відповідач, згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 договору, зобов'язався здійснити свій вклад на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки.
Порядок розподілу прибутку сторони встановили у розділі 5 договору. Так, згідно п. 5.2, прибуток, отриманий позивачем в результаті с/г виробництва та реалізації продукції, після покриття всіх витрат, пов'язаних з його здійсненням, підлягає розподілу наступним чином: чистий прибуток, одержаний в результаті спільної діяльності за даним договором належить позивачу. Позивач щорічно виплачує відповідачу частину чистого прибутку від спільної діяльності в сумі 24218,35 грн. Зазначена частина прибутку від спільної діяльності позивачем за весь час дії даного договору може бути виплачена відповідачу достроково до завершення терміну його дії.
У той же час, договір містить ще один пункт 5.2, яким встановлено, що розподіл прибутку здійснюється після зібрання урожаю та визначення результатів спільної діяльності за рік.
Термін дії договору та умови його припинення сторонами погоджено в розділі 7.
Згідно п. 7.1, договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє протягом 11 (одинадцяти) років до 08 серпня 2024 року.
Згідно п. 7.2, договір припиняється внаслідок ліквідації будь-кого із учасників як юридичних осіб; закінчення терміну дії договору або достроково за взаємною згодою учасників.
У п. 7.3 договору встановлено, що відповідач не має права вимагати розірвання цього договору в односторонньому порядку до закінчення терміну його дії, оскільки до підписання цього договору одержав від позивача грошову компенсацію вартості усього прибутку від спільної діяльності, який згідно п. 5.2 договору, підлягає передачі відповідачу за весь час дії договору, а саме до 08.08.2024р. включно в сумі 266401,85 грн. Ніяких матеріальних претензій відповідач до позивача з приводу розподілу прибутку від спільної діяльності за даним договором та з приводу використання позивачем зазначеної у п. 2.1.1 договору земельної ділянки до 01.08.2024р. не має і у майбутньому мати не буде.
Згідно п. 7.4 договору, в разі дострокового припинення дії договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу наперед заплачену частину прибутку від спільної діяльності з розрахунку 24218,35 грн. за кожен рік дострокового припинення дії договору.
Платіжним дорученням №90 від 08.08.2013р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 266401,85 грн. Призначенням платежу в дорученні зазначено „грошова компенсація вартості усього прибутку згідно договору від 08 серпня 2013 року”.
У той же час, кошти в сумі 195000,00 грн. неодноразово поверталися кожною із сторін. Так, 02.09.2015р. відповідач повернув кошти позивачу в сумі 195000,00 грн. згідно платіжного доручення №8 від 02.09.2015р., надіславши лист від 17.09.2015р., в якому розцінив укладений з позивачем договір про спільну діяльність від 08.08.2013р. договором оренди землі, а сплачену суму 266401,85 грн., як кошти за користування земельною ділянкою до 2024 року. Обгрунтовуючи свою позицію послався на те, що будь-якої участі у спільній діяльності з позивачем не бере та не має права власності на плоди, продукцію та доходи від користування своєю землею.
З огляду на викладену позицію, відповідач у листі повідомив про повернення позивачу коштів за 2015-2024 маркетингові роки та просив у 2015 році не приступати до обробки та посівної кампанії на земельній ділянці.
У відповідь на лист, позивач у своєму листі, посилаючись на умови договору (п. 2.1.1, розділ 3, п.п. 5.2, 7.3), повідомив, що одержавши компенсацію вартості усього прибутку від спільної діяльності та взявши на себе зобов'язання до 01.08.2024р. не заявляти ніяких матеріальних претензій до позивача з приводу розподілу прибутку від спільної діяльності за даним договором та з приводу використання позивачем земельної ділянки, відповідач не має права на дострокове розірвання даного договору та на вилучення з користування позивача земельної ділянки до 01.08.2014р. Тому, позивач відмовив відповідачу в задоволенні вимоги не приступати до обробітку та посівної кампанії на земельній ділянці.
Крім того, позивач платіжним дорученням №414 від 02.09.2015р. повернув відповідачу кошти в сумі 195000,00 грн. з призначенням платежу „повернення помилково перерахованих коштів”.
У свою чергу, відповідачем згідно платіжного доручення №10 від 08.09.2015р. кошти в сумі 195000,00 грн. знову перераховано позивачу, а згідно платіжного доручення №440 від 10.09.2015р. позивач повернув відповідачу суму 195000,00 грн. з призначенням платежу „повернення безпідставно перерахованих коштів”.
Ярмолинецьке відділення Кам'янець-Подільської ОДПІ листом №408 від 15.08.2016р. повідомило про відсутність інформації щодо договору про спільну діяльність, укладеного між СФГ „Віта” та СФГ „Яна”. Також зазначило, що СФГ „Яна” з 2013 року по теперішій час перебуває на обліку платником спрощеної системи 3 групи, а СФГ „Віта” з 2013 року по теперішній час перебуває на обліку в Ярмолинецькому відділенні Кам'янець-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області платником ФСП (4 група спрощена система оподаткування), тобто не є платниками податку на прибуток підприємств, тому не зобов'язані реєструвати договір про спільну діяльність.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.
За загальним правилом статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За відсутності згоди (домовленості) сторін про розірвання договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав вважається істотне порушення договору другою стороною.
Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність істотного порушення договору.
Позивач просить розірвати договір про спільну діяльність, укладений з відповідачем, на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Отже, в силу наведених норм, позивач зобов'язаний довести належним чином, що відповідач істотно порушив умови договору.
Порушення умов договору, яке наводить позивач в якості підстав для розірвання договору - ненадання позивачу використовувати земельну ділянку для посівної та іншої діяльності, яку він мав надати в якості вкладу для досягнення спільної господарської мети.
Як свідчить наявний в матеріалах справи договір про спільну діяльність від 08.08.2013р., сторони дійсно домовились об'єднати майно та зусилля з метою одержання прибутку шляхом вирощування сільськогосподарської продукції та її реалізації. Вкладом відповідача за даним договором було надання земельної ділянки в користування. Однак, сторони, передбачивши обов'язок відповідача надати земельну ділянку для користування, не встановлювали жодних строків виконання цього зобов'язання.
У частині 2 статті 530 Цивільного кодексу України вміщені правила, що стосуються виконання зобов'язань, в яких строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Кредитор у такому зобов'язанні наділений правом вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
В матеріалах справи відсутня вимога позивача до відповідача про виконання ним свого обов'язку про надання в користування земельної ділянки. Доказів складання та підписання акту приймання-передачі земельної ділянки матеріали справи також не містять, а повноважні представники сторін повідомили у судовому засіданні про відсутність акту приймання-передачі. Крім того, відмічається, що строки виконання зобов'язання щодо вкладу позивача теж не встановлено і докази виконання вкладу позивачем також не надано.
З огляду на відсутність будь-яких строків виконання зобов'язання в частині об'єднання вкладів, як відповідача, так і позивача, відсутність вимоги з боку позивача про надання відповідачем в користування земельної ділянки, не можливо прийти до висновку про істотність порушення відповідачем умов договору про спільну діяльність в частині надання в користування земельної ділянки.
Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.
Приймаючи до уваги викладене, позивачем, в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, не доведено істотності порушення відповідачем умов договору про спільну діяльність, що давало б підстави для його розірвання.
Таким чином, вимога позивача про розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., задоволенню не підлягає.
Не підлягає задоволенню й вимога про стягнення грошових коштів в розмірі 266401,85 грн. з огляду на наступне.
Зміст договору про спільну діяльність свідчить про те, що кожен рік позивач зобов'язаний був виплачувати відповідачу частину чистого прибутку від спільної діяльності у фіксованій сумі. У той же час, сторони передбачили можливість сплати грошової компенсації вартості усього прибутку від спільної діяльності наперед за 11 років. Факт наявності сплати коштів позивачем наперед за 11 років (24218,35 грн. х 11 років = 266401,85 грн.) підтверджено наявними в матеріалах справи доказами. Однак, судом приймається до уваги те, що у розірванні договору про спільну діяльність відмовлено, дія договору триває до 08 серпня 2024 року. Крім того, факт повернення коштів позивачем відповідачу і відповідачем позивачу не впливає на зміст правовідносин між сторонами. Отже, вимога про стягнення коштів в розмірі 266401,85 грн. є передчасною і також не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відсутності належних правових підстав для задоволення позову. Тому у позові належить відмовити.
Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові селянського (фермерського) господарства „Віта”, с. Михайлівка, Ярмолинецького району до селянського (фермерського) господарства „Яна”, с. Лугове, Ярмолинецький район про 1) розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., укладеного між селянським (фермерським) господарством „Віта” та селянським (фермерським) господарством „Яна”; 2) стягнення грошових коштів в розмірі 266401,85 грн., відмовити.
Повне рішення складено 30 вересня 2016 року.
Головуючий суддя В.В. Димбовський
Суддя Ю.П. Олійник
Суддя М.В. Смаровоз
Віддруковано 3 примірника: 1 - до справи, 2 - позивачу, 3 - відповідачу.