"26" вересня 2016 р.Справа № 921/446/16-г/6
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
Розглянув справу
за позовом Приватного підприємства "Гідротехпостач" (вул. К.Савури, 8/72, Тернопіль, Тернопільська область, 46000)
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості в сумі 40 000 грн.
За участю від:
позивача - Майка А.Б.
відповідача - ОСОБА_4
Суть справи:
Приватне підприємство "Гідротехпостач" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про cтягнення 40 000 грн. заборгованості.
Вимоги позивача мотивовано тим, що відповідач не повертає отриману фінансову допомогу у вигляді позики в сумі 40000 грн., яка була перерахована ОСОБА_2 платіжним дорученням №770 від 23 червня 2011 року.
В усних поясненнях представник відповідача факт отримання коштів підтвердив, однак проти позову заперечив посилаючись на отримання коштів на підставі інших домовленостей, подав заяву про застосування строку позовної давності та клопотання про витребування у позивача договору про надання поворотної фінансової допомоги.
Розгляд справи, призначений вперше на 25 серпня 2016 року було відкладено до 15 вересня 2016 року, а пізніше в засіданні оголошено перерву до 26 вересня 2016 року.
В засіданні учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання аудіозапис судового засідання не здійснювався.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено:
Згідно представленої виписки з банківського рахунку, 23 червня 2011 року Приватне підприємство "Гідротехпостач" перерахувало на рахунок Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 40 000 грн. (призначення платежу поворотно-фінансова допомога згідно договору від 23 червня 2011 року).
Факт отримання коштів представник відповідача не заперечив.
За твердженням позивача, на вимоги ПП "Гідротехпостач" про повернення фінансової допомоги підприємець ОСОБА_2 не відповідає, обов'язок по поверненню коштів в добровільному порядку не виконує, що стало причиною для звернення позивача до суду з позовом про відновлення його порушених прав в судовому порядку.
У судовому засіданні представник позивача також пояснив, що:
- письмового договору про фінансову допомогу від 23 червня 2011 року у ПП "Гідротехпостач" немає;
- звернення до відповідача стосовно повернення коштів були лише в усній формі, письмовою вимогою є позовна заява;
- відповідачка не входила до керівних органів позивача та не була його засновником.
В свою чергу, представник відповідача заперечив проти укладення згаданого договору між сторонами та зазначив наступне:
- звернень з приводу повернення грошових коштів від позивача не надходило;
- вказана сума коштів отримувалась відповідачем на основі інших домовленостей між сторонами (відповідних правочинів суду не надав);
- ОСОБА_2 не є засновником ПП"Гідротехпостач" та не входить до його керуючих органів.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У відповідності до змісту ст.22 ГПК України, право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. (п.3.12 пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18).
Однак, поданими суду доказами позивачем не доведено обґрунтованості підстав, з якими заявник пов'язує свої вимоги.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст. 202 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку .
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Нормами ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.2 ст. 626 ЦК України, договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Приписами ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Стаття 1049 ЦК України покладає на позичальника обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своєю юридичною природою договір позики є реальним, одностороннім правочином, оскільки після його укладення всі обов'язки за договором позики несе позичальник, а позикодавець набуває лише права. Підтвердженням укладення договору позики в письмовій формі є письмовий документ, незалежно від найменування, з якого вбачається сам факт отримання в борг (постанови Верхового Суду України від 11.11.2015р. №6-1967цс15, від 08.06.2016р. №6-1103цс16, від 21.01.2015р. №6-44326св14, від 10.09.2014р. №6-22095св14, від 16.07.2014р. №6-51461св13.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі суми позичальнику.
Відсутність у борговому документі строку повернення коштів не свідчить про те, що між сторонами не виникли правовідносини із договору позики (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.15р. №6-3244св15).
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.2 ст. 1049 ЦК України).
Представлена позивачем виписка по особовому рахунку свідчить про перерахування 23 червня 2011 року коштів на рахунок позичальника (поворотно-фінансової допомоги) позики, є документом що підтверджує як укладення між сторонами договору позики, так і засвідчує отримання боржником від кредитора 40000 грн. Від-так, між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою мають ознаки договору позики.
Договір про надання поворотної фінансової допомоги є договором безпроцентної позики (постанови Вищого господарського суду України від 23.02.2016р. у справі №911/980/15, від 24.05.2016р. у справі №904/6004/15).
Окрім банківської виписки і сам відповідач визнає отримання від позивача у червні 2011 року 40000 грн.
В той же час, заперечуючи проти отримання вказаних коштів на умовах позики (поворотної фінансової допомоги), відповідач не подав доказів наявності інших правових підстав для їх одержання.
При укладенні договору позики, строк повернення позичених коштів сторонами по справі визначений не був.
В п.1.7 постанови пленуму № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", Вищий господарський суд України роз'яснив, що оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.
Факту звернення до позичальника з вимогою про повернення позичених коштів, в розумінні ст.ст.530,1049 ЦК України, позивачем не доведено, а відповідачем заперечено.
Доказів на підтвердження іншого позивачем не представлено.
За таких обставин, строк виконання зобов'язання по поверненню фінансової допомоги станом на час розгляду справи в суді не настав, а тому підстав для задоволення позову у суду немає.
З огляду на це, заява відповідача про застосування передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України наслідків спливу строку позовної давності, задоволенню не підлягає.
Оскільки, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В порядку ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.
З врахуванням приписів перелічених норм, не настання строку виконання зобов'язання, підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності у суду відсутні. Тому в задоволенні заяви відповідача про їх застосування слід відмовити.
Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України, судові витрати по справі не відшкодовуються.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 33, 34,35, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В задоволенні позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.
Дата підписання: 30 вересня 2016 року.
Суддя І.П. Шумський