79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" вересня 2016 р. Справа № 914/140/16
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Кузь В.Л.
ОСОБА_1
при секретарі Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м. Львів, вх. № 01-05/3421/16 від 12.07.2016р.
на рішення господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року
у справі № 914/140/16
за позовом: Керівника Стрийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Стрийської районної державної адміністрації, м. Стрий
до відповідача: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 сільської ради, с. Вівня, Стрийський район, Львівська обл.
про: стягнення 265 682 грн. 77 коп.
За участю представників сторін:
від прокуратури: ОСОБА_4-прокурор, посвідчення №011137 від 24.12.2012 року;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_5-представник на підставі довірності №б/н від 25.04.2016 року;
від третьої особи: ОСОБА_6 - сільський голова, посвідчення №4 від 25.10.2015 року;
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови
рішенням господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року по справі №914/140/16 (суддя Крупник Р.В.) позовні вимоги Керівника Стрийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Стрийської районної державної адміністрації, до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 сільської ради, про стягнення 265 682 грн. 77 коп. - задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року у справі № 914/140/16, відповідач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір” - подав апеляційну скаргу.
Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що частина позовних вимог була заявлена позивачем не в інтересах позивача, а в інтересах ОСОБА_3 сільської ради, що тягне за собою залишення позову без розгляду. Апелянт також вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши 90% заборгованості на користь позивача, хоча прокурор просив стягнути їх на користь місцевого бюджету.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.05.2016 р. у справі № 914/140/16 та в частині стягнення 90% заборгованості залишити позов без розгляду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2016 року, справу №926/1419/16 розподілили головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, а саме: суддям Кузь В.Л. та Желік М.Б..
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2016 р., поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 16.08.2016 року.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 506 від 16.08.2016 року у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_7 проведено автоматичну зміну сладу колегії суду.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.08.2016 року, справу №914/140/16 розподілили головуючому судді Костів Т.С. та іншим суддям, а саме: суддям Кузь В.Л. та Малех І.Б..
Ухвалою суду від 16.08.2016 року розгляд справи відкладався на 27.09.2016 року з підстав, викладених у ній.
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.
В судове засідання 27.09.2016 року з'явився представник апелянта, подану ним апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.
Представник третьої особи та прокурор в судове засідання з'явились, проти поданої апеляційної скарги заперечили, рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'', у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:
як правильно встановив суд першої інстанції, 15.07.2005р. головою Стрийської районної державної адміністрації прийнято розпорядження №502 “Про продаж у власність земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТзОВ “Сапфір” для виробничих потреб на території ОСОБА_3 сільської ради”.
На виконання вказаного розпорядження, 21.07.2005р. між Стрийською районною державною адміністрацією (продавцем) та ТОВ “Сапфір” (покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення.
У відповідності до п. 1.1. Договору, продавець зобов'язується передати шляхом купівлі-продажі у власність покупцеві земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 61602,0 кв.м., що розташована на території ОСОБА_3 сільської ради Стрийського району Львівської області, для виробничих потреб. Право власності на земельну ділянку виникає після оплати її повної вартості і реєстрації державного акту на право власності на землю (1.4. Договору).
Пунктами 2.1., 2.2. Договору передбачено, що експертна оціночна вартість земельної ділянки згідно висновку експерта про вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення, складеного 25.07.2004р. Львівською ТПП, становить 372569,00 грн. Продаж цей вчинено за 372569,00 грн., які покупець зобов'язується внести на рахунок ОСОБА_3 сільської ради, з кінцевим терміном погашення 21 липня 2015 року.
Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, всупереч визначеному Договором строку, повна вартість земельної ділянки оплачена покупцем не була, зокрема, до сплати залишилося 256569 грн.. Зазначені обставини сторонами не заперечувались.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Згідно ч. ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України). Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Так, приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Частиною 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки у строк, передбачений п. 2.2. Договору не сплачено вартості земельної ділянки у повному обсязі, покупець вважається таким, що прострочив та відповідно кошти у розмірі 256569 грн. підставно підлягають до стягнення.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 4.1. Договору сторони визначили, що у разі порушення терміну оплати за земельну ділянку, передбаченого розділом 2.2. даного договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,05% від несплаченої суми за кожний день прострочки. З цих підстав суд першої інстанції правомірно присудив до стягнення суму пені в розмірі 21422,76 грн..
Підставність та розмір сум до стягнення скаржник не заперечив, покликаючись на помилковість визначення прокурором особи, в інтересах якої подано позов, та відмінність у адресатах коштів, які були заявлені прокурором та визначені судом.
Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99р. № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України передбачено, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Апелянт просить суд залишити позов без розгляду на підставі п. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача 90% вартості земельної ділянки на користь місцевого бюджету фактично заявлена в інтересах ОСОБА_3 сільської ради та відповідної територіальної громади. Однак, як вбачається з матеріалів справи, продавцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 15.07.2005р., на підставі якого прокурор просить суд стягнути з відповідача грошові кошти являлася Стрийська РДА. Посилання апелянта на прохальну частину позовної заяви, в якій вказано, що заборгованість в розмірі 90% підлягає стягненню з відповідача на користь місцевого бюджету, носить формальний характер, враховуючи, що позов заявлено в інтересах визначеного договором продавця, відсотковий розподіл коштів за продаж земельних ділянок на той чи інший рахунок встановлюється пунктом 56 ч. 2 ст. 29 БК України, а орган місцевого самоврядування нарівні із відповідачем був залучений до участі у справі та міг скористатись своїми процесуальними правами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року у справі № 914/140/16 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Львівський апеляційний господарський суд , -
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір”, м. Львів, вх. № 01-05/3421/16 від 12.07.2016р.- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 23.05.2016 року у справі № 914/140/16 без змін.
2.Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю “Сапфір” (79053, м.Львів, вул. В.Великого,71/83, код ЄДРПОУ 13800920) в дохід Держбюджету України -4586,85 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги Львівським апеляційним господарським судом.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
4.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 03.10.2016 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Кузь В.Л.
Суддя Малех І.Б.