29.09.16р. Справа № 904/6095/16
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
до Концерну "Стальпромбуд" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за виконані за договором № 0106/1 від 01.06.2015 роботи у загальному розмірі 1 424 694 грн. 31 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - підприємець (свідоцтво про державну реєстрацію серія
НОМЕР_2)
ОСОБА_2 - представник (довіреність № 1015 від 12.09.2016)
від відповідача: Крикун П.А. - представник (довіреність від 22.01.2016)
від третьої особи: не з'явився
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Концерну "Стальпромбуд" (далі - відповідач) заборгованість за виконані за договором № 0106/1 від 01.06.2015 роботи у загальному розмірі 1 424 694 грн. 31 коп.
Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:
- 1 289 613 грн. 50 коп. - основний борг;
- 97 046 грн. 81 коп. - інфляційні втрати;
- 38 034 грн. 00 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 0106/1 від 01.06.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані в період з червня 2015 року по вересень 2015 року роботи, наявністю боргу у сумі 1 289 613 грн. 50 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з липня 2015 року по червень 2016 року у сумі 97 046 грн. 81 коп. та 3% річних за період прострочення з 04.07.2015 по 15.07.2016 у сумі 38 034 грн. 00 коп.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову (вх.суду 46172/16 від 22.07.2016), в якій він просив суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно та грошові кошти відповідача, які обліковуються на розрахунковому рахунку № НОМЕР_3 в банку ПАТ "Банк Камбіо" в межах ціни позову - 1 424 694 грн. 31 коп. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт та не надає відповіді на претензію.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.08.2016; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг".
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 50412/16 від 10.08.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що виконані у вересні 2015 року роботи не відносяться до договору № 0106/1 від 01.06.2015, оскільки строк його дії закінчився 31.07.2015 та умови договору не передбачають можливість продовження строку його дії. Також, відповідач у відзиві зазначає, що після підписання замовником актів виконаних робіт за червень та липень 2015 року йому стало відомо про фактичне завищення виконавцем об'ємів виконаних робіт, у зв'язку з чим їх вартість не була оплачена позивачу. У відзиві відповідач також звертає увагу, що позивачем невірно визначено період прострочення, оскільки всупереч умовам пункту 4.1.4. договору позивачем не було надано повного пакету документів. Крім того, у вказаному відзиві відповідач просить суд відкласти розгляд справи, з метою надання часу для долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
У судове засідання 10.08.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 10.08.2016 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав; про день час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.44 том 1).
Представник позивача у судовому засіданні 10.08.2016 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.08.2016 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.08.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.09.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 54468/16 від 01.09.2016), в якому він просив суд витребувати у відповідача докази оплати з боку Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг", а також копію договору № 2447 від 23.06.2014, укладеного між відповідачем та третьою особою. Вказане клопотання в подальшому надійшло повторно поштою (вх.суду 54864/16 від 06.09.2016).
Від позивача надійшла повторна заява про забезпечення позову (вх.суду 56434/16 від 13.09.2016), в якій він просив суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, в межах ціни позову - 1 424 694 грн. 31 коп. Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач вчиняє дії щодо продажу майна (спецтехніки), про що позивач дізнався з газети "Звезда-4" (випуск 36-1908 від 08.09.2016) та з оголошень, розміщених на сайті Auto.ria. На підтвердження викладених в заяві обставин позивач долучив до матеріалів справи вказаний у заяві випуск газети, а також електронні роздруківки оголошень з сайту.
Від третьої особи електронною поштою надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 57032/16 від 15.09.2016), в якому вона зазначає, що не є стороною спірного договору та не є учасником правовідносин, які виникли під час його виконання, у зв'язку з чим третя особа просила суд розгляд справи здійснити без участі його представника.
Від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (вх.суду 57035/16 від 15.09.2016), разом з якими він долучив до матеріалів справи витребувані судом документи.
Від позивача надійшла заява (вх.суду 57124/16 від 15.09.2016), в якій він просить суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів. Представник відповідача проти задоволення вказаної заяви не заперечував, про що зазначив на самій заяві.
Ухвалою суду від 15.09.2016 клопотання позивача задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 07.10.2016 включно.
У судове засідання 15.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 15.09.2016 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав; про день час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.70 том 1).
У судовому засіданні 15.09.2016 представником позивача було викладено зміст клопотання про забезпечення позову. У судовому засіданні представник позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив суд задовольнити вказане клопотання.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.09.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог частково, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 15.09.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.09.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Від позивача електронною поштою надійшла уточнена позовна заява (вх.суду 58369/16 від 21.09.2016), яка в подальшому надійшла до суду в оригіналі (вх.суду 58369/16 від 21.09.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за виконані за договором № 0106/1 від 01.06.2015 роботи у загальному розмірі 1 424 694 грн. 31 коп., яка складається з наступних сум:
- 1 289 613 грн. 50 коп. - основний борг;
- 92 268 грн. 96 коп. - інфляційні втрати;
- 42 811 грн. 85 коп. - 3% річних.
Дослідивши уточнену позовну заяву, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлені до стягнення інфляційні втрати, здійснивши їх уточнений розрахунок за більший період, а саме: з липня 2015 року по серпень 2016 року, а також збільшив заявлені до стягнення 3% річних, здійснивши їх розрахунок за більш тривалий період, а саме: з 08.07.2016 по 31.08.2016. При цьому, ціна позову, фактично, не змінилася.
Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення інфляційні втрати та зменшено 3% річних, здійснивши новий їх розрахунок.
Відповідно до положень пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.
Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з порушенням умов спірного договору, крім того, вказане часткове збільшення відповідає розміру сплаченого за подання позову судового збору, та заяву підписано особисто позивачем, який має таке процесуальне право. Отже, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.
Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 58589/16 від 22.09.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: рахунки на оплату № 1 від 30.06.2015, № 2 від 31.07.2016 та № 5 від 30.09.2015.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 58674/16 від 22.09.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, з метою надання йому часу для розгляду та підготовки заперечень на уточнену позовну заяву.
Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 58676/16 від 22.09.2016), в якому він просив суд призначити по справі судову почеркознавчу експертизу, з метою встановлення факту підписання акту № 1 за червень 2015 року та № 2 за липень 2015 року саме директором відповідача.
Від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (вх.суду 58678/16 від 22.09.2016), в яких він зазначає, що виконані у липні 2015 року роботи були частково оплачені відповідачем, на підтвердження чого було долучено квитанції на загальну суму 470 000 грн. 00 коп.
У судове засідання 22.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 22.09.2016 не з'явився, причин неявки суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав; про день час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.10 том 2).
У судовому засіданні 22.09.2016 представником позивача було викладено зміст уточненої позовної заяви. У судовому засіданні представник позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив суд задовольнити клопотання про забезпечення позову.
Представник відповідача у судовому засіданні 22.09.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог частково, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 22.09.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.09.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Від позивача електронною поштою надійшов лист (вх.суду 59872/16 від 28.03.2016), який в подальшому надійшов в оригіналі (вх.суду 60121/16 від 29.09.2016), в якому він просив суд задовольнити його заяву про забезпечення позову, додатково посилаючись на те, що статутний капітал відповідача складає 9 600 грн. 00 коп., а з відповідно реєстру позивач дізнався, що у відповідача відсутнє нерухоме майно. Крім того, з офіційних джерел позивачу стало відомо, що відповідач має податковий борг, у зв'язку з чим у органів державної податкової служби виникло право податкової застави на його майно.
Від третьої особи електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 60106/16 від 29.09.2016), в якому він просив суд розглянути справу без участі його представника.
Від відповідача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (вх.суду 60195/16 від 29.09.2016), в якому відповідач просив суд поставити на вирішення експерта питання, які були ним подані раніше.
У судове засідання 29.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 29.09.2016 не з'явився; про день час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.38 том 2), крім того, надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.
У судовому засіданні 29.09.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив суд задовольнити клопотання про забезпечення позову.
Представник відповідача у судовому засіданні 29.09.2016 заперечував проти задоволення позовних вимог частково, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, а також просив суд задовольнити його клопотання про призначення по справі почеркознавчої експертизи.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 29.09.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.09.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 01.06.2015 між Концерном "Стальпромбуд" (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - виконавець, позивач) було укладено договір № 0106/1 (далі - договір, а.с.16-21 том 1), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується протягом строку дії договору надавати транспортні послуги для замовника по перевезенню матеріальних, технічних та інших ресурсів замовника. У відповідності з потребами замовника транспортні послуги будуть виконуватися на території діючого підприємства ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" будівництво хвостосховища "Центральне" в балці Кроква до відмітки 90 м., підготовчі роботи, регулюючі ємності № 1, № 2 (пункт 1.1. договору).
У пунктах 1.3. та 12.1. сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами. Договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.07.2015, а в частині розрахунків - до моменту їх повного завершення.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).
Так, у пункті 3.1. договору сторони визначили, що вартість послуг, наданих виконавцем, визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу та розцінок, вказаних в специфікаціях (додаток № 1), до договору. Вартість послуг в специфікаціях (додаток № 1) вказана без вартості паливно-мастильних матеріалів (ПММ надаються замовником).
В матеріалах справи наявна специфікація до договору, в якій сторони узгодили види робіт, їх кількість, ціну та загальну вартість (а.с.22 том 1).
Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
У пункті 1.2. договору сторони визначили, що послуги по договору вважаються здійсненими після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.
На виконання умов договору, позивачем у період з червня 2015 року по липень 2015 року були виконані, а відповідачем прийняті роботи на загальну суму 1 336 419 грн. 50 коп., що підтверджується наступними актами виконаних робіт:
- актом № 1 виконаних робіт за червень 2015 року на суму 580 324 грн. 50 коп. (а.с. 23 том 1);
- актом № 2 виконаних робіт за липень 2015 року на суму 756 095 грн. 00 коп. (а.с. 24 том 1).
Вказані акти виконаних робіт підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень.
Оригінали вказаних актів, а також договір були оглянуті у судовому засіданні 15.09.2016, про що зазначено у протоколі судового засідання (а.с.5-6 том 2).
В той же час, у пунктах 3.1., 3.2. та 3.3. договору сторони визначили умови щодо розрахунків між сторонами, а саме:
- підставою для оплати є виставлений виконавцем рахунок на оплату після підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг та надання виконавцем документів, у відповідності до пункту 4.1.4. договору (пункт 3.1. договору);
- оплата послуг, наданих належним чином у відповідності до умов договору та прийнятих замовником без зауважень здійснюється замовником протягом 3-х календарних днів після отримання грошових коштів від ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" за виконаний об'єм послуг, на підставі наданих виконавцем документів, вказаних в пункті 4.1.4. договору (пункт 3.2. договору);
- моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з розрахункового рахунку замовника (пункт 3.3. договору).
Так, у строки, визначені пунктом 3.2. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена відповідачем не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем.
У зв'язку з вказаними обставинами, позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 1 від 11.07.2016, в якій просив погасити заборгованість в сумі 1 289 613 грн. 50 коп. в семиденний строк з моменту її отримання (а.с.27-29 том 1).
На вказану претензію відповідачем було надано відповідь вих. № 02/25.07 від 25.07.2016, в якій відповідач вказав, що не може розглянути вказану претензію, у зв'язку з відсутністю в ній платіжних реквізитів для оплати (а.с.26 том 2).
Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 1 289 613 грн. 50 коп., що і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що роботи виконані за актами виконаних робіт за червень та липень 2015 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору (пункт 1.1. договору).
В той же час, судом враховано, що виконані за актом № 1 за червень 2015 року роботи у повній мірі також узгоджуються із роботами, що були визначені сторонами у специфікації до договору (а.с.22 том), а роботи, виконані позивачем у липні 2015 року містять у собі види робіт (останні два рядки), які не були передбачені вказаною вище специфікацією.
З цього, приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У пункті 1.1. договору сторони визначили, що виконавець зобов'язується протягом строку дії договору надавати транспортні послуги для замовника по перевезенню матеріальних, технічних та інших ресурсів замовника. Та у пункті 1.2. договору сторони погодили, що послуги по договору вважаються здійсненими після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Отже, умови договору не містять положень щодо обов'язкового визначення обсягу робіт за договором у специфікаціях. Посилання на специфікацію містить лише пункт 3.1. договору, який визначає, що вартість послуг, наданих виконавцем, визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу та розцінок, вказаних в специфікаціях (додаток № 1) до договору.
Згідно з частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Крім того, в силу частини 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
Так, під час розгляду справи відповідач зазначав, що після підписання замовником актів виконаних робіт за червень та липень 2015 року йому стало відомо про фактичне завищення виконавцем об'ємів виконаних робіт, у зв'язку з чим їх вартість не була оплачена позивачу.
В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які звернення відповідача з приводу зазначених ним під час розгляду справи недоліків, а саме: доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також порядку та строку виконання робіт, як і приписів про їх усунення; суду не надано доказів наявності відступів від умов договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання відповідних актів за спірний період, а також заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов договору з боку відповідача відсутні.
Отже, посилання відповідача на виявлене після підписання актів завищення обсягів робіт не може прийматися до уваги судом.
З огляду на вказані вище правові норми та фактичні обставини, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань, а саме: позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 1 336 419 грн. 50 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт за червень та липень 2015 року, які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень. В кожному з вказаних актів сторони зазначили, що претензій один до одного не мають.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з виконання робіт за договором, так і факт виникнення у відповідача зобов'язання з їх оплати, є акти прийняття виконаних робіт, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерським документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.
Отже, підписання замовником (відповідачем) актів виконаних робіт, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи.
Як було зазначено вище, у пункті 3.2. договору сторони визначили, що оплата послуг, наданих належним чином у відповідності до умов договору та прийнятих замовником без зауважень здійснюється замовником протягом 3-х календарних днів після отримання грошових коштів від ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" за виконаний об'єм послуг, на підставі наданих виконавцем документів, вказаних в пункті 4.1.4. договору.
Здійснивши системний аналіз вказаного пункту договору на його відповідність законодавчим нормам, суд приходить до висновку, що порядок і строки внесення оплати виконаних робіт умовами укладеного між сторонами договору не визначений. Докази наявності додаткових угод до спірного договору щодо врегулювання даного питання сторонами суду не надані.
До вказаного висновку, суд прийшов з огляду на таке.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частини 1, 2 статті 252 Цивільного кодексу України).
Умовами укладениого між сторонами договору не визначено строку виконання зобов'язання, та терміну, що визначався б календарною датою, до якої відповідач повинен був би розрахуватися або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Така подія, як отримання грошових коштів від ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" за виконаний об'єм послуг не може розцінюватись як така, що має неминуче настати.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
З цього приводу в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" в пункті 1.7. зазначено: "Якщо в договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України".
Здійснивши системний аналіз норм статті 854 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що вона містить аналогічну конструкцію щодо порядку оплати, що і стаття 692 Цивільного кодексу України, з приводу вірності застосування якої Вищий господарський суд України надав роз'яснення у вказаній постанові Пленуму.
Враховуючи викладене, загальні положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин підряду, чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи.
Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Отже, суд приходить до висновку, що виконані у червні та липні 2015 року повинні бути оплачені в день їх прийняття відповідачем.
В той же час, акти за вказаний період не містять дати їх підписання, але позивачем було долучено до матеріалів справи рахунки на їх оплату, а саме:
- рахунок № 1 від 30.06.2015 на суму 580 324 грн. 50 коп. (а.с. 23 том 2);
- рахунок № 2 від 31.07.2015 на суму 756 095 грн. 00 коп. (а.с. 24 том 2).
Крім того, самим відповідачем було долучено до матеріалів справи квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.10.2015 та від 16.10.2015, якими він оплатив загальну суму 470 000 грн. 00 коп. за рахунком № 2 від 31.07.2015, чим підтвердив факт його отримання.
Судом також було враховано, що у пункті 4.1.4. договору сторони передбачили, що виконавець зобов'язаний надавати замовнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним:
- акт приймання-передачі послуг, товарно-транспортні накладні з відміткою про доставку вантажу, засвідчений печаткою замовника або іншим уповноваженим вантажоотримувачем;
- копії шляхових листів;
- рахунок та податкову накладну.
Так, у запереченнях на позовні вимоги позивача, відповідач вказував на те, що позивачем не доведено факт надання відповідачу вказаного у пункті 4.1.4. договору пакету документів.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити таке:
- по-перше, жодним доказом в розумінні статей 32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України відповідач не довів факт неотримання рахунків № 1 від 30.06.2015 на суму 580 324 грн. 50 коп. та № 2 від 31.07.2015 на суму 756 095 грн. 00 коп., тоді як господарський суд виходить із "принципу презумпції належного виконання зобов'язання", закріпленого в частині 5 статті 12 Цивільного кодексу України;
- по-друге, відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання рахунків, у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позивачем пункту4.1.4. договору, доказів протилежного матеріали справи не містять;
- по-третє, здійснюючи оплати за квитанціями до прибуткового касового ордеру від 12.10.2015 та від 16.10.2015 за рахунком № 2 від 31.07.2015, підтвердив факт його отримання.
Отже, обов'язок позивача, передбачений пунктом 4.1.4. договору слід визнати таким, що виконано належним чином, оскільки протилежне не доведено жодним доказом у справі згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України.
З приводу обов'язку надання рахунку суд вважає за необхідне зазначити також наступне.
Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).
Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.
При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).
Враховуючи вказане, з огляду на положення статті 854 Цивільного кодексу України, строк оплати виконаних позивачем робіт на загальну суму 1 336 419 грн. 50 коп. є таким, що настав 30.06.2015 та 31.07.2015, відповідно. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у повному обсязі не оплатив.
Так, зокрема, відповідач здійснював часткову оплату вказаних робіт наступним чином:
- 12.10.2015 в сумі 70 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 93 (рахунок № 2 від 31.07.2015, який було виставлено в оплату виконаних у липні 2015 року робіт) (а.с. 31 том 2 );
- 16.10.2015 в сумі 400 000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 94 (рахунок № 2 від 31.07.2015, який було виставлено в оплату виконаних у липні 2015 року робіт) (а.с. 31 том 2 ).
Також, у позовній заяві позивач зазначає, що в період з 30.11.2015 по 11.02.2016 відповідачем було сплачено загальну суму 600 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу: рахунок № 5 від 30.09.2015. З матеріалів справи вбачається, що вказаний рахунок було виставлено на оплату виконаних у вересні 2015 року робіт на суму 553 194 грн. 00 коп. (акт № 3009/5, а.с.25 том 1). При цьому, в процесі розгляду справи позивач вказував на те, що вказаний акт було оплачено в період з 30.11.2015 по 11.02.2016 у повному обсязі, а залишок коштів (46 806,00 грн. = 600 000,00 - 553 194,00), який утворився після оплати 11.02.2016 позивач зарахував в рахунок оплати виконаних у червні 2015 року робіт.
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості з оплати виконаних позивачем в період з червня по липень 2015 року робіт в сумі 819 613 грн. 50 коп., а саме:
- за виконані у червні 2015 року роботи в сумі 533 518 грн. 50 коп. (580 324,50 - 46 806,00);
- за виконані у липні 2015 року роботи в сумі 286 095 грн. 00 коп. (756 095,00 - 470 000,00).
Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 819 613 грн. 50 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 819 613 грн. 50 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з липня 2015 року по серпень 2016 року у сумі 92 268 грн. 96 коп. та 3% річних за період прострочення з 08.07.2015 по 31.08.2016 в сумі 42 811 грн. 85 коп.
За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.
Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.
Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було здійснено розрахунок, виходячи із сум заборгованості, які не підтвердилися в процесі розгляду справи судом, крім того, арифметично розрахунок також проведений невірно.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:
- за виконані у червні 2015 року роботи на загальну суму 580 324 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 30.06.2015; в період прострочення з 08.07.2015 по 10.02.2015 (початок періоду визначений позивачем та не виходить за межі періоду, що визначений судом) заборгованість складала 580 324 грн. 50 коп., отже інфляційні втрати за період з липня 2015 року по січень 2016 року складають 16 066 грн. 89 коп.; в період з 11.02.2016 по 31.08.2016 заборгованість складала 533 518 грн. 50 коп., отже інфляційні втрати за період з лютого 2016 року по серпень 2016 року складають 19 189 грн. 58 коп.;
- за виконані у липні 2015 року роботи на загальну суму 756 095 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 31.07.2015; в період прострочення з 11.08.2015 по 11.10.2015 (початок періоду визначений позивачем та не виходить за межі періоду, що визначений судом) заборгованість складала 756 095 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати за період з серпня 2015 року по вересень 2015 року складають 11 202 грн. 30 коп.; в період з 16.10.2015 по 31.08.2016 заборгованість складала 286 095 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати за період з жовтня 2015 року по серпень 2016 року складають 17 080 грн. 82 коп., а всього 63 539 грн. 59 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 63 539 грн. 59 коп.
Також, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також було здійснено розрахунок, виходячи із сум заборгованості, які не підтвердилися в процесі розгляду справи судом, крім того, арифметично розрахунок також проведений невірно.
Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:
- за виконані у червні 2015 року роботи на загальну суму 580 324 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 30.06.2015; в період прострочення з 08.07.2015 по 10.02.2015 (початок періоду визначений позивачем та не виходить за межі періоду, що визначений судом) заборгованість складала 580 324 грн. 50 коп., отже 3% річних в цей період складають 10 392 грн. 80 коп.; в період з 11.02.2016 по 31.08.2016 заборгованість складала 533 518 грн. 50 коп., отже 3% річних в цей період складають 8 877 грн. 40 коп.;
- за виконані у липні 2015 року роботи на загальну суму 756 095 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 31.07.2015; в період прострочення з 11.08.2015 по 11.10.2015 (початок періоду визначений позивачем та не виходить за межі періоду, що визначений судом) заборгованість складала 756 095 грн. 00 коп., отже 3% річних в цей період складають 3 852 грн. 98 коп.; в період з 12.10.2015 по 15.10.2015 заборгованість складала 686 095 грн. 00 коп., отже 3% річних в цей період складають 225 грн. 57 коп., в період з 16.10.2015 по 31.08.2016 заборгованість складала 286 095 грн. 00 коп., отже 3% річних в цей період складають 7 532 грн. 53 коп., а всього 30 881 грн. 28 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 30 881 грн. 28 коп.
Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).
Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо заяви про забезпечення позову (вх.суду 46172/16 від 22.07.2016), в якій позивач просив суд накласти арешт на рухоме та нерухоме майно та грошові кошти відповідача, які обліковуються на розрахунковому рахунку № НОМЕР_3 в банку ПАТ "Банк Камбіо" в межах ціни позову - 1 424 694 грн. 31 коп., суд зазначає таке.
Вказана заява спочатку була обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від виконання зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт та не надає відповіді на претензію. В подальшому позивач наводив додаткове її обґрунтування, а саме: зазначав, що відповідач вчиняє дії щодо продажу майна (спецтехніки), про що позивач дізнався з газети "Звезда-4" (випуск 36-1908 від 08.09.2016) та з оголошень, розміщених на сайті Auto.ria. На підтвердження викладених обставин позивач долучив до матеріалів справи вказаний у заяві випуск газети, а також електронні роздруківки оголошень з сайту. Також позивач посилався на те, що статутний капітал відповідача складає 9 600 грн. 00 коп., а з відповідно реєстру позивач дізнався, що у відповідача відсутнє нерухоме майно. Крім того, з офіційних джерел позивачу стало відомо, що відповідач має податковий борг, у зв'язку з чим у органів державної податкової служби виникло право податкової застави на його майно.
У судових засіданнях відповідач проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилаючись на те, що його підприємство має достатньо грошових коштів на банківських рахунках, що дозволить виконати рішення суду, у разі задоволення позову, у повному обсязі.
Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.
Так, порушення договірних зобов'язань, а також ненадання відповіді на претензію не можуть бути достатніми підставами для життя заходів забезпечення позову. Долучені до матеріалів справи випуск газети "Звезда-4" (випуск 36-1908 від 08.09.2016) та електронні роздруківки оголошень, розміщених на сайті Auto.ria, не є належним доказом того, що відповідач вчиняє дії щодо розпродажу належного йому майна, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази того, що майно, яке вказано в оголошеннях про його продаж, належить відповідачу, також не доведено, що особа, контакти якої наведені в оголошеннях, має відношення до відповідача. Крім того, недостатній для погашення заборгованості перед позивачем розмір статутного капіталу, відсутність нерухомого майна, а також наявність податкового боргу не можуть свідчити про неможливість виконання рішення господарського суду.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Щодо клопотання відповідача про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, з метою підтвердження факту вчинення на спірних актах виконаних робіт підпису саме директором відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
В той же час, у суду відсутні підстави вважати, що підпис на актах за червень та липень 2015 року може належати не директору підприємства відповідача, оскільки:
- по-перше, сам відповідач у відзиві зазначав, що після підписання замовником актів виконаних робіт за червень та липень 2015 року йому стало відомо про фактичне завищення виконавцем об'ємів виконаних робіт, у зв'язку з чим їх вартість не була оплачена позивачу. У відзиві відповідач також звертав увагу, що всупереч умовам пункту 4.1.4. договору позивачем не було надано повного пакету документів. Отже, до моменту звернення із клопотанням про призначення судової експертизи до суду, відповідач не заперечував факт прийняття робіт за вказаним актами, а відповідно, і факт їх підписання з боку відповідача повноважною особою;
- роботи за актом № 2 за липень 2015 року в більшій частині є оплаченими відповідачем, а докази їх оплати долучені до матеріалів справи самим відповідачем.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відмовити у задоволенні клопотання Концерну "Стальпромбуд" про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Концерну "Стальпромбуд" (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Цимлянська, будинок 3; ідентифікаційний код 32098749) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (50006, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 819 613 грн. 50 коп. - основного боргу, 63 539 грн. 59 коп. - інфляційних втрат, 30 881 грн. 28 коп. - 3% річних, 13 710 грн. 52 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.09.2016.
Суддя Ю.В. Фещенко