29.09.16р. Справа № 904/7738/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВІМІ", с. Жорниська
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО", м. Підгородне
про стягнення 1 518 059,74 грн.
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Шевцова В.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 72 від 25.02.16р.
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОВІМІ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (далі - відповідач) про стягнення 1 518 059,74 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № 003-16К від 15.02.16р., в частині розрахунків за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду від 06.09.16р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 29.09.16р.
26.09.16р. до суду від позивача надійшли для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.
29.09.16р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, але зазначив про те, що 14.09.16р. відповідач перерахував позивачу 85 025,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість за поставлений товар складає 1 380 921,25 грн. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.09.16р. про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Господарським судом було зроблено Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.
Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст.64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 29.09.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -
15.02.16р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 003-16К (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити товари, в т.ч., але не виключно комбікорми, кормові додатки, премікси, білкові та вітамінно-мінеральні добавки (далі по тексту - товар) на умовах зазначених в даному Договорі.
За приписами п. 1.2. Договору, асортимент, кількість та ціна товару визначається у рахунку-фактурі та/або у видаткових накладних.
Як зазначено у п. 2.2. Договору, датою поставки товару, є дата зазначена на товарно-транспортній накладній та/або на видатковій накладній. З цього часу право власності на товар, а також ризик випадкової втрати, знищення та/чи пошкодження товару переходить до відповідача. Датою переходу права власності на товар у випадку повернення товару відповідачем є дата фактичного отримання товарів позивачем.
У п. 2.3. Договору зазначено про те, що замовлення товару здійснюється відповідачем за 7 (сім) робочих днів до його очікуваного відвантаження та передається в письмовій формі факсом, або у електронній формі електронною поштою позивачеві, або засобами телефонного зв'язку. Замовлення вважаються погодженими сторонами після надання рахунку-фактури позивачем відповідачу на відповідну кількість та асортимент.
Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна ціна цього Договору визначається як сума вартості всього товару, поставленого позивачем відповідачу в рамках цього Договору, що зазначається у видаткових накладних на товар.
Розрахунки за цим Договором здійснюються шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача, що зазначений у рахунках-фактури та/або видаткових накладних (п. 3.2. Договору).
Положеннями п. 3.3. Договору передбачено, що відповідач здійснює оплату з відстрочкою платежу 60 (шістдесят) календарних днів з дати рахунку-фактури та/або видаткової накладної позивача. Платежі, здійснені відповідачем, в першу чергу будуть зараховуватись як оплата за раніше отриманий та неоплачений товар, у випадку нарахування штрафних санкцій оплата в першу чергу буде зараховуватись як оплата штрафних санкцій.
Відповідач зобов'язаний припиняти поставлений товар від позивача (п. 4.2.1. Договору), своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату за товар на умовах, визначених даним Договором (п.4.2.3. Договору).
У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору, сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та/або чинним законодавством України (п. 8.1. Договору).
Згідно з п. 8.3. Договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань відповідач сплачує суму боргу з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від обов'язків виконання договірних зобов'язань (п. 8.5. Договору).
Пунктом 12.1. Договору передбачено, що Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.16р.
Як зазначає позивач, на виконання умов вищезазначеного Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну вартість 1 648 736,25 грн., що підтверджується замовленнями відповідача, товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату та довіреностями на отримання цінностей.
Але, в порушення умов Договору, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, а саме у розмірі 182 790, 00 грн., що підтверджує банківська виписка від 11.07.16р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 465 946,25 грн.
За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору позивачем на підставі п. 8.3. Договору була нарахована пеня у розмірі 49 093,49 грн.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 3020,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 1 465 946,25 грн., пеню у розмірі 49 093,49 грн., 3% річних у розмірі 3020,00 грн., а всього 1 518 059,74 грн.
29.09.16р. повноважний представник позивача у судовому засіданні зазначив про те, що 14.09.16р. відповідач перерахував позивачу 85 025,00 грн., що підтверджує виписка банку, у зв'язку з чим заборгованість за поставлений товар складає 1 380 921,25 грн.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічна норма міститься у ст. 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 380 921,25 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:
- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.
- Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від нього та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій підтверджується підписом відповідача на видаткових накладних.
- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки здійснив часткове погашення суми основного боргу.
Провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 85025,00 грн. підлягає припиненню, оскільки після порушення провадження у даній справі відповідач здійснив їх оплату, що підтверджує виписка з банку від 14.09.16р.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані 3% річних у розмірі 3020,00 грн., розрахунок яких судом перевірений та визнаний таким, що зроблений вірно та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 8.3. Договору передбачено, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань відповідач сплачує суму боргу з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
На підставі п. 8.3. Договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 49 093,49 грн., розрахунок якої судом також був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.
Після перерахунку проведеного господарським судом відповідно до вимог чинного законодавства України, пеня складає 32 288,79 грн., з яких:
- на суму 340 320,50 грн. за період з 19.07.16р. по 26.08.16р. складає 11 427,70 грн. ОСОБА_1, оскільки суд не може виходити за рамки позовних вимог, то враховуємо заявлену позивачем суму у розмірі 11 169,96 грн.;
- на суму 579 820,50 грн. за період з 31.07.16р. по 26.08.16р. складає 13 259,83 грн.;
- на суму 545 805,25 грн. за період з 10.08.16р. по 26.08.16р. складає 7 859,00 грн.;
Враховуючи зазначене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 32 288,79 грн.
Викладене є підставою для задоволення позову частково.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (52001, Дніпропетровська обл., м. Підгородне, вул. Ульянова, буд. 127, код ЄДРПОУ 34622143) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОВІМІ" (81083, Львівська обл., Яворівський район, с.Жорниська, комплекс "Ямельня-1"; поштова адреса: 81070, с. Івано-Франкове, п/с № 5; код ЄДРПОУ 32730400) заборгованість за поставлений товар у розмірі 1 380 921,25 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч дев'ятсот двадцять одна грн. 25 коп.), пеню у розмірі 32 288,79 грн. (тридцять дві тисячі двісті вісімдесят вісім грн. 79 коп.), 3% річних у розмірі 3 020,00 грн. (три тисячі двадцять грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 518,83 грн. (двадцять дві тисячі п'ятсот вісімнадцять грн. 83 коп.).
Провадження у справі в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 85025,00 грн. - припинити.
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 03.10.16р.
Суддя ОСОБА_2