Справа № 640/10672/16-а
н/п 2-а/640/257/16
22.09.2016 Київський районний суд м. Харкова в складі:
Головуючого судді Зуб Г.А.
при секретарі Левченко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови про накладення штрафу в межах виконавчого провадження, -
08 липня 2016 року представник позивача звернувся до Київського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом, в якому просить скасувати постанову відповідача про накладення штрафу в розмірі 1360,00 грн. від 17.06.2016 року за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду в межах виконавчого провадження №50884958. В обґрунтування посилається на наступне. 02.07.2016 року до УПФУ в Київському районі м. Харкова надійшла постанова про накладення штрафу в сумі 1360 грн. за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Позивач вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Згідно постанови Київського районного суду м. Харкова від 27.04.2009 року по справі №2а-220/09/15 та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2009 року та ухвали Харківського апеляційного суду від 23.02.2010 року, розпорядженням позивача від 16.03.2010 року було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 50,54 ЗУ «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На виконання вказаних рішень судів доплата до пенсії ОСОБА_1 за період з 22.05.2008 року по 18.02.2009 року становила 27 964.30 грн. та була виплачена. 10.04.2013 року на адресу позивача надійшла постанова Вищого адміністративного суду України від 28.03.2013 року. Згідно розпорядження відділу з призначення та перерахунку пенсії від 22.04.2013 року було здійснено перерахунок відповідно до ст. 50,54 ЗУ «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком (ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), доплати пенсії за період з 01.02.2009 року по 22.07.2011 року та становить 80861,72 грн. Про що було повідомлено державного виконавця в листі від 02.06.2016 №7719-27/02. Пенсійний фонд України за рахунок коштів Державного бюджету України реалізує бюджетну програму «Дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами», згідно з якою Пенсійному фонду виділені бюджетні асигнування для виплати пенсій у розмірах, визначених законодавством. Головним розпорядником коштів за цією програмою є Міністерство соціальної політики, розпорядником нижчого рівня - Пенсійний фонд України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі не передбачені цим Законом. А накладення штрафу за невиконання судового рішення можливо у випадках, якщо таке невиконання відповідно до положень ч.2 ст. 75 та ч.1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» мало місце без поважних причин. Відсутність відповідного бюджетного та іншого фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення для позивача є поважною причиною, яка унеможливлює проведення відповідних виплат. А тому державний виконавець не мав законних підстав виносити оскаржувану постанову.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, надав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, причину неявки суду не повідомив.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Так, по справі встановлено, що відносно позивача 17.06.2016 року була винесена постанова в рамках ВП №50884958 про накладення штрафу, відповідно до якої на позивача відповідно до ч.2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф у розмірі 1360,00 грн. за невиконання рішення суду.
Вищевказана постанова була отримана позивачем 02.07.2016р., про що свідчить відмітка штампу вхідної кореспонденції на супровідному листі.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
За змістом ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Виконання рішень за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення здійснюється відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 2статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Згідно зі ст. 89 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Отже, накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом примусу майнового характеру, який спрямовано на стимулювання боржника до вчинення активних дій щодо виконання судового рішення.
Тому, накладення штрафу є видом відповідальності за невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання та за його невиконання без поважних причин, але не є самостійною виконавчою дією.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2016 року у справі № К/800/45410/15, постанові Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2016 року у справі № К/800/22406/15.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не виконує рішення суду у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку, виконати судове рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена в постановах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15) та 23 березня 2016 року (справа № 750/8608/14).
З матеріалів справи вбачається, що позивач листом від 02.06.2016 року повідомляв відповідача про виконання рішення суду щодо перерахунку підвищення до пенсії у відповідності до положень ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та повідомив, що виплата зазначеної допомоги не проводилася у зв'язку з відсутністю фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних коштів не є беззаперечним доказом неможливості виконання рішення суду. Державний виконавець, у свою чергу, не надав суду доказів вжиття ним до винесення оскаржуваної постанови всіх можливих і необхідних заходів, спрямованих на виконання судового рішення.
Таким чином, невиконання судового рішення за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
До аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд України у постанові від 26 травня 2015 року № 21-199а15.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 74 рішення у справі «ОСОБА_2 проти Італії» зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.
У той же час, статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи,
фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).
Крім того, ст. 263 КАС України, яка узгоджується зі статтею 36 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Суд зазначає, що державний виконавець не звертався до суду з відповідним поданням про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у зв'язку з відсутністю у боржника коштів для його виконання, а отже, ним не вжито усіх можливих вичерпних заходів для виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2016 року у справі № К/800/7036/15.
Суд вважає, що відповідачем у ході виконання виконавчого документа не вжито всіх заходів, передбаченихЗаконом України «Про виконавче провадження», а лише застосовано санкції за невиконання судового рішення, а тому спірна постанова про накладення штрафу прийнята з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано ніяких доказів правомірності дій щодо винесення постанови про накладення штрафу від 17.06.2016 року в рамках ВП №50884958, оскільки накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Таким чином, у позивача були поважні причини невиконання судового рішення, то постанова про накладення штрафу у розмірі 1360 гривень 00 копійок є передчасною, а отже, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 158-160 КАС України, суд ,-
Позов Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови про накладення штрафу в межах виконавчого провадження - задовольнити.
Скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_3 про накладення штрафу від 17.06.2016 року ВП № 50884958.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання сторонами копії цієї постанови.