Справа № 349/1629/15-ц
Провадження № 22-ц/779/2011/2016
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.
Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.
28 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ковалюка Я.Ю.
суддів Горблянського Я.Д. Горейко М.Д.
секретаря Капущак С.В.
з участю представників: апелянта - ОСОБА_2, відповідача - Даниляка Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до кредитної спілки «Кредо» про визнання недійсним кредитного договору, відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду від 17 серпня 2016 року, -
Позивач, від імені якого діє представник, ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у п. 3.2 примірника кредитного договору позивача не вказано розмір процентів за користування кредитом, а в примірнику кредитного договору відповідача розмір процентів у п. 3.2 було зазначено уже після його підписання сторонами без участі позивача. Окрім того, відповідач перед укладенням кредитного договору не надав позивачу в письмовій формі інформації, передбаченої ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Тобто внаслідок застосування відповідачем нечесної підприємницької практики позивача було введено в оману щодо розміру процентів за користування кредитом, що відповідно до ст. 230 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним, відшкодування позивачу збитків у подвійному розмірі та для відшкодування моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Просив визнати недійсним кредитний договір № 4476, укладений 04 грудня 2013 року між ним та КС «Кредо» і відшкодувати майнову шкоду в розмірі 149 766,26 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Рогатинського районного суду від 17 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
На дане рішення представник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що відповідачем доведено суму заборгованості, виходячи із встановленої договором процентної ставки в розмірі 26%., а позивачем не доведено недійсність правочину. Однак, при цьому не враховано його пояснень з приводу відсутності в примірнику вказаного договору як цієї, так і будь-якої іншої процентної ставки за користування кредитом. Наведена обставина підтверджується копією цього примірника договору, що є належним доказом у справі. А отже, договором не встановлено розмір процентної ставки за користування кредитними коштами. Відтак, судом безпідставно не застосовано положення ст. 1048 ЦК України.
Крім того, судом при вирішенні спору не застосовано положення ст.ст. 2,18,19,22,23 Закону України «Про захист прав споживачів». А тому відповідно не враховано, що дії кредитної спілки, які виразилися у підписанні двох різних за змістом кредитних договорів щодо процентної ставки за користування коштами, вчинені шляхом обману, є нечесною підприємницькою практикою. Внаслідок цього кредитний договір, який є нікчемним, є недійсним з моменту його підписання.
Апелянт також вважає, що під час розгляду справи після проведення судової експертизи представник відповідача визнав, що процентне значення ставки за обслуговування кредиту було дописане працівником спілки, котрий заповнював примірники договорів, у розмірі 24% уже після підписання договору споживачем і наступного дня виправлено на 26%. Проте, суд посилаючись у рішенні на висновок експертизи не взяв до уваги цей доказ, який має суттєве значення.
З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні представник апелянта вимоги підтримав з тих же мотивів, що зазначені у апеляційній скарзі.
Представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає, до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 4 грудня 2013 року між КС «Кредо» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 4476, згідно з умовами якого останній отримав кредит в розмірі 47 000,00 грн. терміном до 04 грудня 2016 року.
В примірнику кредитного договору КС «Кредо» в п. 3.2 зазначено 26 % річних як розмір процентів за користування кредитом.
В примірнику кредитного договору ОСОБА_4 в п. 3.2 не зазначено розміру процентів за користування кредитом.
Згідно з висновком № 513/514 Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20.04.2016 року в пункті 3.2 примірника кредитного договору КС «Кредо» є рукописний цифровий запис «26», в якому є ознаки зміни первинного змісту - підчистка, початковий зміст запису цифри «6» була цифра «4».
Відповідно до графіку місячних платежів до договору споживчого кредиту № 4476 від 04 грудня 2016 року ОСОБА_4 зобов'язався щомісячно, починаючи з 04.01.2014 року до 04.12.016 року, сплачувати кошти в розмірі 2499,88 грн. до 2497,76 грн., сума яких дорівнює 89 993,50 грн.
Згідно з ч 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 7 серпня 2014 року, яке набрало законної сили 15 вересня 2014 року, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на користь КС «Кредо» 79 509,62 грн. заборгованості за кредитним договором № 4476 від 04 грудня 2013 року, тобто встановлено обставини укладення спірного кредитного договору і, відповідно, досягнення згоди щодо розміру процентів за користування кредитом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що досягнення чи недосягнення сторонами згоди щодо розміру процентів не може мати наслідком визнання договору недійсним. Ненадання відповідачем позивачу до укладення договору в письмовій формі інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не є введенням його в оману.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як пояснив в засіданні апеляційного суду представник відповідача, перед підписанням кредитного договору позивач був інформований про усі його істотні умови, в тому числі про розмір процентів, що підтверджується наявністю цієї умови в примірнику кредитного договору відповідача, де в п. 3.2 було спершу помилково внесено запис у вигляді «24 %», а потім, до укладення договору, виправлено на «26 %».
Отже, судом першої інстанції правильно констатовано, що зважаючи на наявність в кредитному договорі підписаного сторонами графіку місячних платежів, в якому зазначено розмір кредиту, розмір щомісячних платежів, а також загальну суму, яка підлягає поверненню, позивачем не доведено сам факт обману, а отже і наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Таким чином судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що позивачем в порушення ст. 60 ЦПК України недоведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо недійсності кредитного договору.
Колегія судів погоджується із висновком суду і про те, що також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення майнової та моральної шкоди, оскільки не встановлено факт застосування обману (ч. 2 ст. 230 ЦК України) та порушення прав споживача (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Крім того, представник апелянта в засіданні апеляційного суду підтвердив, що розмір заборгованості, спір про що розглядався в попередній справі, нараховано виходячи із встановленої договором 26 відсоткової ставки, з яким боржник погодився. Судове рішення не оскаржувалося та повністю виконано.
Відповідно до положень ч. 3 ст.10, ч. 2 ст.59, ст. 60 ЦПК України ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підсумовуючи вище описане, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка, висновок про недоведеність позовних вимог є вірним.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рогатинського районного суду від 17 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.
Головуючий Я.Ю. Ковалюк
Судді: Я.Д. Горблянський
М.Д. Горейко