Справа № 216/7189/14-ц 22-ц/774/1801/К/16
Справа № 216/7189/14-ц Головуючий в першій інстанції
Провадження № 22-ц/774/1801/К/16 суддя Бутенко М.В.
Категорія -52 ( ІV ) Суддя-доповідач - ОСОБА_1
27 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.,
суддів: Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.
за участю секретаря: Чубіної А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 липня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа профспілкова організація НППО робітників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
представники відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6,
представники третьої особи профспілкової організації НППО робітників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, -
У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 15.10.2004 року працював на підприємстві відповідача на різних посадах. 28.07.2014 року він звернувся до відповідача із заявою про розірвання трудового договору на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» законодавства про працю, однак наказом №23 від 09.09.2014 року його було звільнено з 06.09.2014 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив суд: поновити його на роботі на посаді слюсаря ремонтника, чергового персоналу енергослужби конверторного цеху в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.09.2014 року до дня поновлення на роботі в сумі 101 992,19 грн., моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн. та витрати пов'язані з наданням правової допомоги в сумі 10 000,00 грн.
Рішенням Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_3 на роботі на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на посаді слюсаря ремонтника, чергового персоналу енергослужби конверторного цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 94 146,56 грн. та моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, судом не було враховано лист ОСОБА_3 від 28.08.2014 року про фактичне підтвердження згоди про розірвання трудового договору за власним бажанням. Після закінчення лікарняного ОСОБА_10 не прибув на роботу, а тому власник мав правові підстави його звільнити, а твердження останнього про недопуск до робочого місця є голослівними. При цьому, суд не взяв до уваги, що позивачу була встановлена ІІ група інвалідності та він не може продовжувати виконувати посадові обов'язки слюсаря ремонтника, чергового персоналу енергослужби конверторного цеху, а тому його поновлення на цій посаді є неможливим.
Також, суд невірно визначив розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, та безпідставно стягнув моральну шкоду, адже інтереси позивача з боку адміністрації ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не порушувалися.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_6 та представників третьої особи профспілкової організації НППО робітників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які, кожен окремо, заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в частині поновлення його на роботі на посаді слюсаря ремонтника, чергового персоналу енергослужби конверторного цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача є незаконним, оскільки, за наявності заяви працівника про розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, роботодавець не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Проте, до такого висновку суд прийшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, згідно зі ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 з 15.10.2004 року працював на різних посадах на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
28 липня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з письмовою заявою про розірвання трудового договору, в якій зазначив причину прийняття ним рішення про звільнення із займаної посади, а саме: порушення роботодавцем трудового законодавства, тобто відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України (т. 1 а.с. 4-5).
За результатами розгляду цієї заяви, 18.08.2014 року відповідач надав ОСОБА_3 письмову відповідь щодо перевірки фактів викладених у заяві від 28.07.2014 року та запропонував підтвердити своє рішення про звільнення за власним бажанням (т. 1 а.с. 63-64).
28 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з письмовою вимогою про задоволення його заяви від 28.07.2014 року (т. 2 а.с. 55-57), тобто наполягав на звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Наказом №23 від 08 вересня 2014 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Зазначені фактичні обставини давали підстави та зобов'язували відповідача провести звільнення позивача на його вимогу, як це передбачено ст. 38 КЗпП України.
Посилання відповідача в наказі №23 від 08 вересня 2014 року про звільнення ОСОБА_3 за його власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України не дає підстави вважати незаконним саме звільнення та не надає останньому права на поновлення на роботі.
Так, відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992р. з відповідними змінами та доповненнями при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не вправі визнавати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставини, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Як вбачається із матеріалів справи, як позивач так і відповідач, пов'язували звільнення ОСОБА_3 за його ініціативою за ст. 38 КЗпП України. Посилання в наказі на звільнення позивача за власним бажання за ст. 38 КЗпП України (тобто за ч. 1 ст. 38 КЗпП України), а не за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, може свідчити про неправильну юридичну кваліфікацію, та є підставою для вирішення питання щодо наявності правових підстав для зміни формулювання причин звільнення.
При цьому, зміна правової підстави розірвання трудового договору з ч. 3 ст. 38 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України в жодному випадку не може бути підставою для вирішення питання про поновлення працівника на роботі, адже у будь-якому випадку звільнення відбулося за ініціативою працівника, а нормами КЗпП України роботодавець не наділений повноваженнями на відмову у задоволенні заяви працівника про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем ОСОБА_3 обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, у зв'язку з чим його позовні вимоги до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про поновлення на роботі не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційну скаргу задовольняє, а рішення суду першої інстанції скасовує на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 313-314, 316 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - задовольнити.
Рішення Центрально-міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», третя особа профспілкова організація НППО робітників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: