Справа № 213/817/15-ц Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22-ц/774/1748/К/16 суддя Макарова Т.Ю.
Категорія - 46 ( І ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.
Іменем України
27 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.
за участю секретаря - Чубіної А.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 21 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи Інгулецький районний сектор у м.Кривому Розі Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Публічне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4,
позивач ОСОБА_3, -
У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що вона їй разом з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві власності належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 23.01.2013 року, виданого Органом приватизації Виконавчого комітету Інгулецької районної в місті ради м.Кривого Рогу від 16.01.2013 року НОМЕР_1.
Відповідач ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, який у вказаній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню спірної квартири та не приймає участі у спільному побуті.
З огляду на те, що реєстрація відповідача у квартирі чинить їй перешкоди у користуванні власністю, просила суд: визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою, що є підставою для зняття з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на її користь 243,60 грн. судового збору.
Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 21 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, що є підставою для зняття його з рєєстрації за вищезазначеною адресою.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на погашення витрат зі сплати судового збору 243,60 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, судом не було враховано, що приватизація спірної квартири була проведена всупереч Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», що фактично позбавило його право на житло, закріпленого Конституцією України. Крім того, на час розгляду справи він перебував за межами території України та не знав і не міг знати про розгляд справи. Відповідач вважає, що суд мав провести заочний розгляд у порядку ст. 224 ЦПК України.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_4, які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивача ОСОБА_3, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги і письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, на праві приватної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 23 січня 2013 року, виданого Органом приватизації виконавчого комітету Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу згідно рішення від 16.01.2013 року № 29, належить кожному по 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 (а.с. 7).
Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14.06.2002 року по 05.12.2007 року (а.с. 6-8).
ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житлі з 2009 року (а.с. 13), як член сім'ї власника житлового приміщення - ОСОБА_3
На теперішній час в спірній квартирі зареєстровано чотири особи: позивач по справі - ОСОБА_3, відповідач у справі - ОСОБА_2, та їх неповнолітні діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с. 9).
Згідно акту житлово-комунальної організації від 04.09.2014 року відповідач ОСОБА_7 зареєстрований у спірній квартирі з 29.09.2009 року та з лютого 2014 року за адресою реєстрації не проживає (а.с. 10).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач без поважних причин не проживає у зазначеній квартирі понад один рік, втратив зв'язок і зацікавленість до вказаного житла, а тому за правилами ст. ст. 156 ЖК України, 405 ЦК України втратив право на користування цим житлом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цими приміщенням. Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.
Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Отже, виходячи зі змісту вищевказаних норм, при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщенні понад встановлений строк та поважність причин такої відсутності.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що дійсно відповідач ОСОБА_2 тривалий час (понад півтора роки) не проживав у АДРЕСА_1, співвласником якої є позивач, що не заперечувалося й самим відповідачем та підтверджено як матеріалами справи (акт від 04.09.2014 року - а.с. 10), так і поясненнями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є сусідами позивача та були допитані судом першої інстанції (а.с. 51-56).
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем в суді апеляційної інстанції, що для здійснення позивачкою правомочностей власника щодо користування й розпорядження належною їй частиною квартири існують перешкоди.
Натомість, відповідач не надав жодних доказів щодо поважності причин не проживання в спірному житлі, а його посилання на тривалу працю за межами України не може бути визнано поважною причиною не проживання у квартирі, оскільки, він на власний розсуд покинув квартиру, забравши свої особисті речі, та не узгоджував з власником квартири можливість збереження за ним права користування житлом після повернення із-за кордону.
Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідач ОСОБА_2 пояснив, що після повернення до України він не вчиняв жодних дій по вселенню до спірної квартири та не звертався до компетентних органів із скаргами щодо порушення його житлових прав, питання про вселення до квартири не ставив.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів про наявність поважних причин не проживання відповідача у період часу з лютого 2014 року в спірному житлі, й наявність у зв'язку з цим підстав для визнання його таким, що втратив право користування спірним житлом.
Доводи апеляційної скарги про те, що приватизація спірної квартири була проведена всупереч Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року №396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», колегією суддів не беруться до уваги, оскільки правомірність проведення приватизації не була предметом позовних вимог, а згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування законного рішення згідно ч.3 ст. 309 ЦПК України, оскільки вони не призвели до неправильного вирішення справи .
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального права, порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 21 липня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: