Справа № 212/3560/16-ц 22-ц/774/1959/К/16
Справа № 212/3560/16-ц Головуючий в 1-й інстанції
Провадження № 22-ц/774/1959/К/16 суддя Пустовіт О.Г.
Категорія - 26 ( ІІІ ) Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Іменем України
27 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Митрофанової Л.В.
за участю секретаря - Чубіної А.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 01 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - ОСОБА_4,
представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, -
У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах. Висновком МСЕК у 2016 році йому було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 65% та визнано інвалідом ІІІ групи, з наступним переоглядом 01.05.2017 року.
Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 290 000,00 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 01 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн., а також - на користь держави 1 378,00 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди, якими можуть бути лише висновки медичних установ, та в підтвердження протиправності поведінки відповідача. При цьому, при укладенні трудового договору позивач був під підпис ознайомлений із наявністю шкідливих умов праці та не ставив питання про розірвання трудового договору у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про охорону праці. Зважаючи ж на те, що ст. 14 Закону України «Про охорону праці» саме на працівника покладено обов'язок дбати про особисту безпеку та здоров'я, представник відповідача вважає, що професійне захворювання у позивача виникло внаслідок його власного недбайливого ставлення до свого здоров'я, тоді як роботодавець забезпечував позивача засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих виробничих факторів (надавав позивачу додаткову відпустку). Також, вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Судом не було враховано, що позивач виконував роботу відповідно до трудового договору, тому він є суб'єктом страхування від нещасного випадку і мав бути забезпечений медикаментозним лікуванням у порядку визначеному Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а відшкодування витрат позивачу на лікування за рахунок роботодавця законодавством не передбачено.
Крім того, суд стягнув з відповідача у дохід держави судовий збір у розмірі 1 375,00 грн., що не відповідає положенням ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та судовій практиці при розгляді аналогічних справ.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 04.07.1989 року по 12.09.1991 року працював підземним кріпильником та підземним прохідником в ШБУ-1 тресту «Кривбасшахтострой», а з 26.01.2004 року по 07.06.2016 року підземним прохідником та підземним машиністом на проходці шахти «Гвардійська» ШБУ ВАТ «Кривбасзалізрудком», підземним прохідником на проходці шахти «Гвардійська» ВАТ «Кривбасзалізрудком», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».
07.06.2016 року звільнений за станом здоров'я на підставі п. 2 ст. 40 КзПП України (а.с. 7-9).
Працюючи протягом тривалого часу, 17 років 4 місяців, в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, позивач отримав професійні захворювання з відповідними діагнозами: 1). Вібраційна хвороба другої стадії з синдромами: церебрально-периферичної ангіодистонії, ускладненої інфарком міокарда, та полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та попереково-крижовому рівнях, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФС другого ст.), деформуючого артрозу, в сполученні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів; 2) Хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.), група «А-В». ЛН першого-другого ст.
Висновком МСЕК від 17 травня 2016 року позивачу первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності, із них: по вібраційній хворобі - 55%, по ХОЗЛ - 10%, а також визнано інвалідом третьої групи з 25 квітня 2016 року з наступним переоглядом 01 квітня 2017 року. При цьому, позивачу протипоказана важка праця в умовах вібрації та виробничого шуму (а.с. 18).
Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_3 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Статтею 153 КЗпП України та статтею 13 Закону України «Про охорону праці» передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання від 23 березня 2016 року (а.с. 10-13), причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу (вібрація загальна транспортно-технологічна, коректований еквівалентний рівень віброшвидкості в дБ: 107 дБ при гранично допустимій до 101 дБ; аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, концентрація в мг/м?: з вмістом кристалічного кремнію діоксиду у пилу від 10% до 70% - 4,6 мг/м? при гранично допустимій до 2,0 мг/м?). Тобто, роботодавець - ПАТ «Кривбасзалізрудком» - допустив перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ «Кривбасзалізрудком», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» забезпечуаав позивача засобами колективного та індивідуального захисту і скорочував час дії шкідливих факторів виробництва відповідно до норм законодавства, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої шкоди за умови доведеності такої шкоди.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
За таких обставин відхиляються колегією суддів й доводи апеляційної скарги про те, що нормами ст. 14 Закону України «Про охорону праці» саме на працівника покладено обов'язок дбати про своє здоров'я і саме дії позивача призвели до виникнення у нього професійного захворювання, адже, як встановлено судом, роботодавцем було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а норми ст. 14 Закону України «Про охорону праці» передбачають обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці та жодним чином не регламентують його дій у випадку порушення нормативно-правових актів з охорони праці роботодлавцем.
Спростовуються доводи відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку тільки на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.
Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачеві ОСОБА_3 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди й без висновку МСЕК.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є суб'єктом страхування від нещасного випадку і мав бути забезпечений медикаментозним лікуванням у порядку визначеному Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» колегією суддів відхиляються, оскільки предметом позовних вимог є відшкодування моральної шкоди, а не стягнення витрат понесених на лікування.
Колегія суддів також погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо невірного визначення судом розміру судового збору.
Так, відповідно до ч.1, п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Згідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 01 січня 2016 року становила 1 378,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду ОСОБА_6 (фізичною особою) у лютому 2016 року, а тому до сплати підлягав судовий збір у розмірі 551,20 грн. (1 378,00 грн. х 0,4), а не 1 378,00 грн., як зазначив суд першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави, зменшивши цей розмір з 1 378,00 грн. до 551,20 грн.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 01 вересня 2016 року змінити в частині визначеного судом розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави, зменшивши цей розмір з 1 378,00 грн. до 551 (п'ятсот п'ятдесяти однієї) гривні 20 копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: