про повернення апеляційної скарги
"30" вересня 2016 р. Справа № 922/3641/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О., суддя Шутенко І.А.
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича, м. Харків (вх.№ 2618 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р. у справі №922/3641/13
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета Карфаген", м. Харків,
до боржника Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків,
про визнання банкрутом,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.01.2016р. у справі №922/3641/13 (головуючий суддя Казарцева В.В., судя Савченко А.А., суддя Швидкін А.О.) призначено заяву ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута до розгляду на 25.01.2016р. о 12:10год. за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано ФОП ОСОБА_3 надати: докази надсилання заяви про визнання недійсним аукціону з продажу майна банкрута та доданих до неї документів ТОВ "Планета Карфаген" та ТОВ "ОТП Банк"; правове та документальне обґрунтування наданої заяви; зобов'язано ліквідатора та Товарну біржу "Універсальний "Торговий Дім" надати відзив на заяву банкрута.
Ліквідатор арбітражний керуючий Косиневський Максим Анатолійович з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р. у справі №922/3641/13.
Одночасно апелянт звернувся до апеляційного господарського суду з клопотаннями про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду та про звільнення його від сплати судового збору, оскільки у даній справі про банкрутство не створювався фонд для фінансування витрат арбітражного керуючого.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 94 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.
Відповідно до матеріалів справи, оскаржувана ухвала винесена місцевим господарським судом 14.01.2016р., тобто кінцевим строком подання апеляційної скарги є 19.01.2016р.
Відповідно до частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
З правового контексту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає відновленню.
Колегія суддів зазначає, що як свідчить правовий аналіз норм чинного законодавства, суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Колегія суддів зазначає, що лише факт подання стороною клопотання про відновлення строку не зобов'язує суд автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи частини першої статті 53 Господарського процесуального кодексу України повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.
В обґрунтування клопотання про відновлення пропущеного строку апелянт посилається на те, що строк для подання апеляційної скарги був пропущений з тих підстав, що між сторонами у справі тривали переговори, щодо мирного врегулювання спору, при цьому не зазначено між якими сторонами проводились переговори, та якими саме доказами це підтверджується.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску процесуального строку поважною. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувану ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р. у справі №922/3641/13 надіслано сторонам (у тому числі ліквідатору арбітражному керуючому Косиневському Максиму Анатолійовичу) 15.01.2016р. за вих. №000918 (т.9 а.с.210).
Оскаржувана ухвала отримана ліквідатором арбітражним керуючим Косиневським М.А. про що свідчать відомості з реєстру відстеження пересилання поштових відправлень "Укрпошти", а саме документ з штрихкодовим ідентифікатором 6108901766590 (даний штрихкодовий ідентифікатор відображений на повернутому повідомленні про вручення поштового відправлення за вих. № 000918) вручено особисто 22.01.2016р. (т.11 а.с.6).
Отже, матеріали справи свідчать про те, що апелянт був обізнаний та усвідомлював можливість використання прав учасника провадження у справі на оскарження процесуального документа.
Таким чином, можливість вчасного подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р. залежала виключно від волевиявлення самого апелянта, тобто мала суб'єктивний характер. Посилання апелянта на те, що строк для подання апеляційної скарги був пропущений з тих підстав, що між сторонами у справі тривали переговори, щодо мирного врегулювання спору, матеріалами справи не підтверджуються та не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду, оскільки такі обставини не є такими, що є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій, а доказів та доводів в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржником не надано.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (inter alia), який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі, таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], №28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006р., пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010р.) .
У пункті 41 рішення від 03.04.2008р. "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків для оскарження, виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Таким чином, необхідною передумовою здійснення стороною права апеляційного оскарження є обізнаність з рішенням суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку, як того вимагає пункт 3 частини першої статті 94 Господарського процесуального кодексу України.
Як було зазначено вище, апелянт був обізнаний про наявність оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду, але протягом законодавчо встановленого часу не скористався наданим йому процесуальним законом правом на оскарження ухвали в передбаченому процесуальним законодавством порядку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотання ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Харківської області від 14.01.2016р.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до частини 3 статті 94 Господарського процесуального кодексу України, до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Згідно із пунктом 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02. 2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. При цьому оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
У статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік осіб, звільнених від сплати судового збору. До вказаного переліку не відноситься ліквідатори арбітражні керуючі у справі про банкрутство.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича про звільнення від сплати судового збору, оскільки посилання апелянта на відсутність фонду для фінансування витрат арбітражного керуючого, не є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом у разі, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ліквідатора арбітражного керуючого Косиневського Максима Анатолійовича не приймається до розгляду і підлягає поверненню.
Керуючись ст.86, п.3, п.4 ч.1 ст.97 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Відмовити ліквідатору арбітражному керуючому Косиневському Максиму Анатолійовичу у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р.
Відмовити ліквідатору арбітражному керуючому Косиневському Максиму Анатолійовичу у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.01.2016р.
Повернути ліквідатору арбітражному керуючому Косиневському Максиму Анатолійовичу апеляційну скаргу та додані до неї документи.
Додаток: заявнику - апеляційна скарга з додатками, всього на 8арк.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Шутенко І.А.