ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.09.2016№910/14257/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово -
інвестиційний банк»
до Приватного підприємства «Буд-Рітейл 6»
про стягнення 545 086, 09 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Мальована Т.В. за довіреністю № 09-32/325 від 01.07.2016 р.;
від відповідача: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Буд-Рітейл 6» (далі - відповідач) про стягнення 545 086,09 грн., з яких 411 771,75 грн. заборгованості з оплати орендної плати, 91 588,61 грн. пені, 31 515,94 грн. інфляційних втрат, 10 209,79 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2016 р. порушено провадження у справі № 910/14257/16, її розгляд призначено на 29.08.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.08.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.09.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.09.2016 р.
21.09.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 29.09.2016 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим відмовляє у клопотанні відповідача про продовження строків розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 29.09.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02.09.2013 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди № 1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, оплатне володіння та користування нерухоме майно, а саме комплекс Торговельного центру «Антал» загальною площею 6 194,90 кв.м., який знаходиться за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. І.Куліка, буд. 114-Ж.
Згідно з п. 3.1. Договору загальна сума орендної плати за місяць користування об'єктом оренди згідно з цим Договором становить 82 705,64 грн., крім того ПДВ - 16 541,13 грн., всього з ПДВ 99 246,77 грн. Орендна плата починає нараховуватися з дати підписання Акту приймання-передачі об'єкта оренди в оренду та припиняє нараховуватися в дату підписання Акту приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди. Орендна плата за неповний місяць визначається пропорційно до кількості днів, протягом яких відбулося фактичне користування об'єктом оренди. Сторони погодили, що загальна сума орендної плати за перший місяць за користування об'єктом оренди згідно з цим Договором становить 136 064,12 грн., крім того ПДВ 163 276,94 грн.
Пунктом 3.2. Договору передбачено, що до складу орендної плати за даним Договором входить плата за користування земельною ділянкою. Сторони дійшли згоди, що обов'язок складання та подання звітності стосовно плати на землю та його сплати покладається на орендодавця.
За умовами п. 3.3. Договору орендна плата за цим Договором нараховується щомісячно в останній робочий день місяця та сплачується орендарем щомісячно до 20 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулося користування об'єктом оренди, шляхом її безготівкового перерахування на банківський рахунок орендодавця, зазначений в цьому Договорі. Підставою для перерахування орендарем орендної плати є рахунки, що виставляються орендодавцем з 01 по 15 число місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулося користування об'єктом оренди, та Акт наданих послуг, який орендодавець направляє орендарю підписаний зі своєї сторони у двох примірниках для підписання разом із рахунками.
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду вказане в п. 1.1. Договору нерухоме майно, що підтверджується Актом приймання-передачі від 02.09.2013 р.
02.09.2013 р. сторони уклали Договір про внесення змін та доповнень до Договору, відповідно до п. 1 якого змінили п. 3.1. Договору та погодили, що загальна сума орендної плати з дати підписання Акту приймання-передачі об'єкта до 30.09.2013 р. за користування об'єктом оренди згідно з цим Договором становить 136 064,12 грн., крім того ПДВ 27 212,82 грн., всього з ПДВ 163 276,94 грн.
01.09.2014 р. сторони уклали Договір про внесення змін до Договору, яким погодили з 02.09.2014 р. абзац 1 пункту 3.1. Договору оренди викласти в наступній редакції: «Загальна сума орендної плати за місяць за користування об'єктом оренди згідно з цим Договором становить 90 976,21 грн., крім того ПДВ 18 195, 24 грн., всього з ПДВ 109 171, 45 грн.
Крім того, вищевказаним Договором про внесення змін сторони доповнили п. 3.1. Договору оренди абзацом 3 у наступній редакції: «Орендна плата індексується кожні шість місяців на офіційний індекс інфляції, що публікується Державним комітетом статистики України, за попередні шість місяців».
Разом з тим, Договором про внесення змін від 01.09.2014 р. сторони змінили п. 10.1. Договору та визначили, що цей Договір набирає чинності з 02.09.2013 р. та діє до 01.10.2015 р. Строк оренди об'єкта оренди за цим Договором встановлюється з дати підписання акту прийому-передачі об'єкта оренди до 01.09.2015 р. (включно).
02.09.2015 р. сторони уклали Договір про внесення змін та доповнень до Договору, яким змінили п. 10.1. Договору та визначили, що цей Договір набирає чинності з 02.09.2013 р. та діє до 01.12.2015 р. Строк оренди об'єкта оренди за цим Договором встановлюється з дати підписання акту прийому-передачі об'єкта оренди до 01.12.2015 р. (включно).
На виконання умов Договору між сторонами були складені та підписані Акти виконаних робіт (наданих послуг) по орендній платі від 31.07.2015 р. на суму 131 114, 92 грн., від 31.08.2015 р. на суму 131 114, 92 грн., від 30.09.2015 р. на суму 5 563, 64 грн., від 30.09.2015 р. на суму 155 782, 00 грн., для оплати яких позивач виставив відповідачу рахунки № 40509 від 08.07.2015 р., № 41365 від 07.08.2015 р. на суму 131 114, 92 грн., № 42301 від 0809.2015 р. на суму 5 563, 64 грн., № 43019 від 30.09.2015 р. на суму 155 782, 00 грн.
У порушення умов Договору відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 411 771, 75 грн.
Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині сплати орендної плати, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 283 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 Цивільного кодексу України).
Пунктом 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
В силу ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (частина 4 статті 286 Господарського кодексу України).
За умовами п. 3.3. Договору орендна плата за цим Договором нараховується щомісячно в останній робочий день місяця та сплачується орендарем щомісячно до 20 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулося користування об'єктом оренди, шляхом її безготівкового перерахування на банківський рахунок орендодавця, зазначений в цьому Договорі. Підставою для перерахування орендарем орендної плати є рахунки, що виставляються орендодавцем з 01 по 15 число місяця, що слідує за місяцем, в якому відбулося користування об'єктом оренди, та Акт наданих послуг, який орендодавець направляє орендарю підписаний зі своєї сторони у двох примірниках для підписання разом із рахунками.
Разом з тим, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 р. у справі № 37/405.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю вартість орендної плати та сервісних послуг, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді у розмірі 411 771,70 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 31 515, 94 грн. інфляційних втрат та 10 209, 79 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В силу приписів п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 91 588,61 грн. суд зазначає наступне.
Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах. 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Пунктом 6.2. Договору судом встановлено, що за прострочення сплати орендної плати за користування об'єктом оренди, несвоєчасну оплату комунальних платежів та/або відшкодування витрат на утримання об'єкта оренди орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 91 588,61 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Буд-Ритейл 6» (03186, місто Київ, вулиця Соціалістична, будинок 5 корпус 2; код ЄДРПОУ 36581523) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, місто Київ, провулок Шевченка, будинок 12; код ЄДРПОУ 00039002) 411 771 (чотириста одинадцять тисяч сімсот сімдесят одну) грн. 75 коп. основного боргу, 91 588 (дев'яносто одну тисячу п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 61 коп. пені, 31 515 (тридцять одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 10 209 (десять тисяч двісті дев'ять) грн. 79 коп. 3% річних та 8 176 (вісім тисяч сто сімдесят шість) грн. 29 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.Є. Літвінова