номер провадження справи 35/57/16
22.09.2016 Справа № 908/1842/16
Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.
при секретарі Осоцькому Д.І.
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 2687 від 15.07.2016р.; ОСОБА_2, довіреність № 2687 від 15.07.2016р.;
Від відповідача: Фанін П.В., завідуючий сектором юридичного департаменту комунальної власності та приватизації, довіреність № 01/02-17/04366 від 30.08.2016р.
Від третьої особи 1: Фанін П.В., довіреність № 151/01/01-10 від 24.10.2014р.
Від третьої особи 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя
до відповідача: Запорізьку міську раду, м. Запоріжжя
1-а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя
2-а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міського комунального підприємства «Основаніє», м. Запоріжжя
про визнання права власності
12.07.2016р. до Господарського суду Запорізької області звернулася Фізична особа-підприємць ОСОБА_4 з позовом до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та до Міського комунального підприємства «Основаніє» про визнання права власності на нерухоме майно.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що 30.05.2003 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Запорізькій області та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено договір №1000 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ «Запоріжхліб», а саме: нежитлове приміщення, вбудоване у перший поверх 9-ти поверхового будинку гуртожитку, загальною площею 133,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. На виконання договору сторонами підписано Акт прийому-передачі вказаного орендованого майна.
Додатковими угодами № 1 від 01.10.2003, № 2 від 28.01.2004, № 3 від 30.06.2004 р., № 4 від 01.07.2004 р., № 6 від 15.05.2007 р., № 7 від 01.06.2007 р., № 10 від 08.04.2010 р. неодноразово змінювались орендарі, балансоутримувач майна, розмір орендної плати, площа приміщення, призначення приміщення.
Позивач в позові вказує на те, що відповідно до звітів про незалежну оцінку до договору №1000 від 30.05.2003року, вартість орендованого майна становить 53591,00 грн.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.11.2004 р. № 468/4 ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл на проведення робіт з реконструкції орендованого нежитлового приміщення за власні кошти.
У позовній заяві позивач вказує, що сторонами Договору оренди було погоджено кошториси проведення робіт з реконструкції орендованого приміщення, при цьому позивач зазначає, що про це свідчить лист №15-03/6082 від 25.12.2006р, яким було узгоджено кошторис на суму 136071,60 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/3636 від 05.09.2006р., яким було узгоджено кошторис на суму 16514,00 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/2754 від 10.09.2009р. було узгоджено кошторис на суму 27555,60 грн. (з ПДВ).
27.02.2009р. розпорядженням Запорізького міського голови №307р було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію магазину непродовольчих товарів та диспетчерського пункту; надано дозвіл на введення в експлуатацію магазину непродовольчих товарів диспетчерського пункту по АДРЕСА_1.
05.04.2012 р. актом визначення витрат орендаря ПП ОСОБА_4 комісією, що створена відповідно наказу №152, орендодавцем зафіксовано той факт, що ФОП ОСОБА_4 під час реконструкції орендованого приміщення зроблено невід'ємних поліпшень на суму 159410,60 грн. В результаті проведеної реконструкції у орендованому відповідно до Договору № 1000 нежитловому приміщенні зроблені поліпшення, які не можуть бути відокремлені від приміщення та значно перевищують оціночну вартість вказаного приміщення.
З огляду на вищезазначене позивач просить суд визнати право власності ФОП ОСОБА_4 на частину нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літера А-9 з № 2 по № 13 та № 154), відповідно до викопіювання з технічного паспорту приміщення загальною площею 133,7 кв.м., - відповідно вартості понесених ФОП ОСОБА_4 витрат на поліпшення вищевказаного орендованого приміщення, тобто 159410,60 грн.
12.07.2016р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.07.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 35/57/16 та призначено розгляд справи на 11.08.2016р. о 11 год. 30 хв.
Ухвалою від 11.08.2016р. замінено Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Міське комунальне підприємство «Основаніє» на належного відповідача - Запорізьку міську раду, залучено до участі у справі в якості 1-ої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та в якості 2-ої третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міське комунальне підприємство «Основаніє», розгляд справи відкладено на 12.09.2016р. о 15 год. 00 хв.
08.09.2016р. через канцелярію Господарського суду Запорізької області від позивача надійшли докази відправлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.
08.09.2016р. через канцелярію господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про повернення надміру сплаченого судового збору, в якому він зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено 2504,00 грн. замість відповідної за Законом України «Про судовий збір» суми 2391,16 грн.
В зв'язку з чим позивач просить суд повернути йому суму надмірно сплачено судового збору.
Ухвалою суду від 12.09.2016р. повернуто з Державного бюджету України Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 112,84 грн. зайво сплаченого судового збору.
12.09.2016р. від відповідача надійшли додаткові документи до справи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зазначає, що власником нежитлових приміщень № 9,10 та №154, розташованих на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Це підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 11.06.2007 НОМЕР_1 та від 27.12.2012 НОМЕР_2, а також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 17.04.2013 №2521142 та від 06.03.2013 №1020065. Вищевказані нежитлові приміщення були орендовані позивачем за Договором оренди №1000 від 30.05.2003р. (далі - Договір оренди), який на теперішній час розірвано за рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.02.2016р. у справі №908/6289/15. Відповідач вважає, що заявлені ФОП ОСОБА_4 позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що пунктом п.2.2 Договору №1000 оренди державного нерухомого майна закріплено, що передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником приміщення залишається Запорізька міська рада, а орендар володіє та користується ним протягом строку оренди.
Відповідач зазначає, що відповідно до Державних будівельних норм України «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження і затвердження проектної документації для будівництва» ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.2004р. №8, діючих на момент проведення будівельних робіт, реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконалення виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри). У діючих на теперішній час Державних будівельних нормах України «Склад та зміст проектної документації на будівництво» ДБН А.2.2-3-2014 від 04.06.20014 №163 передбачено, що реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується Удосконалення виробництва, підвищення його технічко-економічного рівня, та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих ш огороджувальних конструкції та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
На думку відповідача з наведеного визначення реконструкції слідує, що не кожна реконструкція призводить до створення нової речі. Так, наприклад, проведення перепланування і реконструкції нежитлового приміщення у ході капітального ремонту не створює нову річ, а лише поліпшує вже існуюче нежитлове приміщення.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем в позовній вимозі не вказано розмір частки, на яку він просить суд визнати за ним право власності, та чим саме підтверджується визначення цієї частки саме такому розмірі.
Відповідач вважає позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 такими, що не можуть бути задоволені судом та просить суд відмовити в їх задоволені в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.09.2016р. розгляд справи відкладено на 22.09.2016 р.
За заявою позивача в судовому засіданні 12.09.2016р. та 22.09.2016р. здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Через Відділ документального забезпечення Господарського суду Запорізької області 16.09.2016р. від позивача надійшла заява, відповідно до якої зазначено, що в спірному приміщенні зроблено ряд невід'ємних поліпшень, які значно перевищують оціночну вартість приміщення та фактично призвели до створення нової речі. Здійснення реконструкції приміщення призвело до зміни його площі, а також до перепланування приміщення, оскільки в процесі реконструкції були змінені ряд елементів вказаного приміщення.
Позивач вказує на те, що в результаті здійснення реконструкції приміщення було створено нову річ: комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», та зроблено невід'ємні поліпшення, які узгоджено з власником приміщення в особі Запорізької міської ради. За результатами виконання робіт було створено комісію, якою прийнято зроблені позивачем поліпшення та зафіксовано їх у відповідному документі аудиторському висновку та акті. Вартість новоствореної речі комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» набагато перевищує вартість «первинного матеріалу», зроблені невід'ємні поліпшення приміщення складають 159410,60 грн.
Також від позивача 19.09.2016 р. через Відділ документального забезпечення Господарського суду Запорізької області 19.09.2016р. надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просив суд визнати право власності ОСОБА_4 на частину в розмірі 74,84 відсотка (або ?) нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літера А-9 з № 2 по № 13 та № 154), відповідно до викопіювання з технічного паспорту приміщення загальною площею 129,1 кв.м - відповідно вартості понесених ОСОБА_4 витрат на поліпшення вищевказаного орендованого приміщення, тобто 159410,60 грн.
22.09.2016р. через Відділ документального забезпечення господарського суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої ФОП ОСОБА_4 є невід'ємними поліпшеннями та є новоствореними, також всі зроблені будівельні роботи в сукупності, в результаті переробки старого приміщення, яке було використане в якості матеріалу, зробили новий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», якого до її створення не існувало.
Також 22.09.2016р. через Відділ документального забезпечення господарського суду від позивача надійшло клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, відповідно до якого позивач просив суд призначити будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: чи призвели виконані будівельні роботи до зміни технічних характеристик та функціонального призначення нежитлового приміщення, якщо так-то яким саме чином змінились технічні характеристики та функціональне призначення вказаного приміщення? Яка технічна причина пошкоджень та руйнування об'єкта нерухомого майна внаслідок його залиття, що трапилось 12.02.2016р.? Який розмір завданої матеріальної шкоди нежитловому приміщенню внаслідок його залиття, що трапилось 12.02.2016р. та яка вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкодження внаслідок залиття.
Розглянувши клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне:
Згідно зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.
Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу користується правами і несе обов'язки, зазначені у ст. 31 цього Кодексу.
Судом встановлено, що питання поставлені позивачем для вирішення експерту не відповідають предмету спору та відповідь на них не вплине на вирішення спору.
В судовому засіданні 22.09.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд задовольнити позов.
Представник відповідача та третьої особи - 1 в судовому засіданні 22.09.2016 р. заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник третьої особи -2 в судове засідання не з'явився.
В судовому засіданні 22.09.2016 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2003 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Запорізькій області та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 укладено Договір №1000 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ «Запоріжхліб», а саме: нежитлове приміщення, вбудоване у перший поверх 9-ти поверхового будинку гуртожитку, загальною площею 133,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
На виконання Договору сторонами 30.05.2003 р. підписано Акт прийому-передачі вказаного орендованого майна, належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.
Додатковими угодами № 1 від 01.10.2003, № 2 від 28.01.2004 р., № 3 від 30.06.2004 р., № 4 від 01.07.2004 р., № 6 від 15.05.2007 р., № 7 від 01.06.2007 р., № 10 від 08.04.2010 р. неодноразово змінювались орендарі, балансоутримувач майна, розмір орендної плати, площа приміщення, призначення приміщення.
Позивач вказує на те, що відповідно до звітів про незалежну оцінку до Договору №1000 від 30.05.2003року, вартість орендованого майна становить 53591,00 грн.
Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.11.2004 р. № 468/4 ФОП ОСОБА_4 надано дозвіл на проектування та реконструкцію орендованого нежитлового приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що сторонами Договору оренди було погоджено кошториси проведення робіт з реконструкції орендованого приміщення, про що свідчать: лист №15-03/6082 від 25.12.2006р, яким було узгоджено кошторис на суму 136071,60 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/3636 від 05.09.2006р., яким було узгоджено кошторис на суму 16514,00 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/2754 від 10.09.2009р. було узгоджено кошторис на суму 27555,60 грн. (з ПДВ), належним чином завірекні копії яких містяться в матеріалах справи.
27.02.2009р. розпорядженням Запорізького міського голови № 307р було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію магазину непродовольчих товарів та диспетчерського пункту; надано дозвіл на введення в експлуатацію магазину непродовольчих товарів диспетчерського пункту по АДРЕСА_1.
05.04.2012 р. актом визначення витрат орендаря ПП ОСОБА_4 комісією, що створена відповідно наказу №152, орендодавцем зафіксовано той факт, що ФОП ОСОБА_4 під час реконструкції орендованого приміщення зроблено невід'ємних поліпшень на суму 159410,60 грн.
Позивач вказує на те, що в результаті проведеної реконструкції у орендованому відповідно до Договору № 1000 нежитловому приміщенні зроблені поліпшення, які не можуть бути відокремлені від приміщення та значно перевищують оціночну вартість вказаного приміщення.
Позивач звернувся до суду та просить суд визнати право власності за ним посилаючись на ст. 331, ст. 392 ЦК України.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього права, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Такої правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові по справі №5011-74/9393-2012 / 3-191 гс 14 від 23.12.2014р.
Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.
За змістом частини першої та абзацу першого частини другої ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Частиною другою цієї ж статті передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, суд звертає увагу на ту обставину, що позивач помилково посилається на положення ст. 392 Цивільного кодексу України, оскільки приписами зазначеної статті передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається та/або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на реконструйоване нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно. Тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.
Крім того, судом враховано положення ч. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2015 року № 01-06/631/15 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», відповідно до якого, звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права (постанова Верховного суду України від 23.12.2014 року № 5011-74/9393-2012) та положення оглядового листа Верховного суду України «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 01.07.2013 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Статтею 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно, орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
В матеріалах справи містяться листи, акт визначення витрат орендаря на проведення реконструкції спірного приміщення, з яких вбачається та сам зазначає про це позивач, останнім зроблений капітальний ремонт, реконструкцію, проте позивачем не надано доказів того, що в результаті поліпшення орендованого майна була створена нова річ, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за позивачем.
Згідно ст. 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вище викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити в позові повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.
Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 27.09.2016 р.
Суддя О.А. Топчій