27 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.
при секретарі: Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України поданою через представника Новіцьку Лесю Олегівну на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди ,
у лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України, Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням неодноразово уточнення та зменшення позовних вимог, просив зобов'язати Державну казначейську службу України відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. за рахунок держави, заподіяну йому внаслідок незаконного затримання, порушенням кримінальної справи за ч. 2 ст. 294 КК України, незаконним застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту, а також у зв'язку з нанесенням йому тілесних ушкоджень.
В обґрунтування позову зазначав, що внаслідок таких дій його було позбавлено право на свободу та особисту недоторканість, він втратив престижну роботу, погіршився стан його здоров'я та були втрачені нормальні життєві зв'язки. Назавжди втрачена довіра до діяльності правоохоронних органів.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22.07.2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Зобов'язано Державну казначейську службу України з Державного бюджету України виплатити ОСОБА_2 500 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Справа № 754/2273/16 Апеляційне провадження № 22-ц-796/12297/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Державна казначейська служба України через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом неправильно застосовано ст. 2 та ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не враховано, що незаконність дій не встановлена, виправдувальний вирок відносно позивача не виносився. У випадку ж доведення вини шкода повинна стягуватися з рахунків тієї бюджетної організації, яка завдала таку шкоду, оскільки всі бюджетні організації фінансуються з державного бюджету і кошти на їхніх рахунках є саме державними. Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди ураховується характер правопорушення, глибина фізичних і моральних страждань та такий розмір складає не менше одного розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Позивач та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ГУ Національної поліції у м. Києві Білоус А.С. просив направити справу на новий судовий розгляд.
Інші сторони в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 21.01.2014 року, ОСОБА_2 було затримано 21.01.2014 року в 03:45 як особу підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України.
Відповідно до повідомлення про підозру від 21.01.2014 року старшим слідчим СВ Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві, ОСОБА_2 повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України.
За ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23.01.2014 року до ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 12.02.2014 року, ОСОБА_2 змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт.
Згідно копії висновку експерта № 1402/с, складеного в період з 28.07.2014 року по 03.09.2014 року на виконання постанови слідчого слідчої групи прокуратури міста Києва від 21.07.2014 року, під час звернення 21.01.2014 року в 13:43 год. за медичною допомогою у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження середнього і легкого ступенів тяжкості.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 26.02.2014 року, винесеної прокурором прокуратури Солом'янського району м. Києва закрито кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України відносно ОСОБА_2 та інших за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявнику заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування. Щодо розміру морального відшкодування, суд першої інстанції виходив з характеру та обсягу заподіяних заявнику моральних страждань, ступеня вини відповідачів, тривалості страждань заявника, його стану здоров'я та віку, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження ділової активності і реалізації особистих планів, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо права позивача на отримання відшкодування моральної шкоди, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закону № 4652-VI) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 4652-VI право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Судом правильно встановлено обставини справи та вірно застосовано вищезазначені норми Закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутній виправдувальний вирок суперечать положенням п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 4652-VI. Оскільки кримінальне провадження відносно позивача закрите за відсутністю у діяннях позивача складу злочину, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про право позивача на відшкодування моральної шкоди.
Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не врахував наступне.
Відповідно до п. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 4 та ч. 3 ст. 13 Закону № 4652-VI у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода, відшкодування якої проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 4 Закону № 4652-VI відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач розмір моральної шкоди визначив виходячи не лише із суттєвої зміни у життєвих стосунках, а також у зв'язку із спричиненням йому тілесних ушкоджень легкого та середнього ступеню тяжкості та втратою престижної роботи.
Разом з тим Закон
№ 4652-VI не регулює питання відшкодування шкоди, у тому числі і моральної, яка вчинена одній особі іншою особою, та таке відшкодування не покладається за рахунок держави.
Нанесення тілесних ушкоджень є неправомірним діянням. Позивач не позбавлений права звернутися до особи чи осіб, які завдали шкоди його здоров'ю внаслідок нанесення тілесних ушкоджень та отримати таке відшкодування за рахунок винних осіб.
Повернення заробітку та інших доходів, які втратила особа внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою проводиться в порядку, визначеному п. 1 ч. 1 ст. 3 та ст. 12 Закону № 4652-VI, а не шляхом включення втрачених сум у розмір моральної шкоди.
Суд першої інстанції на це уваги не звернув та не з'ясував яку саме престижну роботу втратив позивач та в чому полягають перешкоди у поновленні його на роботі (ст. 6 Закону № 4652-VI).
При розгляді справи у апеляційному порядку позивач зазначив, що як до взяття під варту так і після закриття кримінальної справи він є приватним підприємцем.
При розгляді справи у апеляційному порядку позивач зазначив, що моральні страждання полягають також у тому, що він мав намір балотуватися у народні депутати, проте через порушення кримінальної справи відносно нього це стало неможливим. Разом з тим таких підстав і обґрунтувань позивач у позовній заяві не зазначав та будь - яких доказів не надавав.
Виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час ухвалення рішення та часу утримання позивача під вартою (21 день) моральна шкода має бути не меншою 964,60 грн.
Виходячи з характеру, ступеню та тривалості моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконного утримання під вартою та домашнім арештом, а також виходячи з принципу розумності та справедливості колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції підлягає зменшенню до 20 000 грн.
Виходячи з викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні із зменшенням розміру моральної шкоди до 20 000 грн.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 20 000 грн.. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді