АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
20 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року
в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Колегія суддів, -
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ«ПриватБанк») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позивач зазначав, що 04 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір № б/и, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
На виконання умов договору відповідач отримав кредит, проте свої зобов'язання за договором передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, у сумі 22 260 грн. 29 коп., яку просив стягнути з боржника.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, вислухавши відповідача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення районного суду не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи, 04 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 8-14).
Районним судом визнано доведеним, що заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 31 липня 2015 року складає 22260 грн. 29 коп. (а.с.6-7).
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, а надходження на рахунок відповідача 17 вересня 2012 року 20 грн., не є перериванням перебігу позовної давності, оскільки матеріалами справи не доведено, що вказані кошти внесені саме ОСОБА_2 та в рахунок погашення заборгованості, до того ж строк дії картки сплинув у квітні 2011 року.
Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до заяви № б/н від 04 червня 2008 року відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с.8 на звороті).
Встановлено, що згідно укладеного 04 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем договору, ОСОБА_2 отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, строк дії якої встановлено по квітень 2011 року і сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 8-14).
Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.
Встановлено, що строк дії виданої боржнику картки визначено по квітень 2011 року.
Зі справи убачається, що на відкритий на ім'я боржника у банку картковий рахунок, через термінали самообслуговування, незважаючи на сплин дії картки, відповідачем періодично вносилися платежі, а вказана обставина свідчить про продовження дії договору й позивач, отримуючи кошти, засвідчував факт існування між сторонами договірних відносин та не заперечував проти виконання боржником своїх зобов'язань.
ОСОБА_2 не долучено до справи належних та допустимих доказів того, що він звертався до банку із заявами щодо помилкового зарахування на його картрахунок коштів сумі 20 грн., або ж інших коштів, які також вносилися через термінал самообслуговування, зокрема : 16.08.2012р. в сумі 37 грн., 18.07.2012р. в сумі 50 грн., 12.07.2012р. в сумі 25 грн., 05.07.2012р. в сумі 20 грн., 02.07.2012р. в сумі 20грн., 15.05.2012р. в сумі 200грн., 26.03.2012р. в сумі 200грн. та в інші дні (а.с.6,7).
Оскільки, вказані погашення заборгованості відповідачем не оспорені, то вказана обставина свідчить про визнання ОСОБА_2 свого боргу по кредиту та підтверджує, що вказані кошти були внесені ним особисто чи іншою особою з його згоди на його рахунок, адже саме на відповідачеві лежить обов'язок не передавати картки, пін-коди третім особам (п. 6.1 Умов та правил надання банківських послуг).
Отже, незважаючи на те, строк дії картки сплинув у квітні 2011 року, відповідач продовжував виконувати зобов'язання, на відкритий у позивача картковий рахунок, періодично вносив грошові кошти й останній платіж по кредиту здійснив 17 вересня 2012 року, в той час як позивач звернувся у суд з позовом 01 вересня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.
За таких обставин, колегія суддів визнає помилковими посилання суду першої інстанції про наявність підстав до застосування по справі висновків, які містяться у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року №6-14цс14 та від 12 листопада 2012 року № 6-167цс14.
Після сплину строку дії картки, між сторонами продовжували дію договірні відносини, відповідач періодично вносив платежі по 17 вересня 2012 року, що виключає висновки суду про наявність підстав до застосування на підставі заяви боржника строку позовної давності.
Окрім цього, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, припустився суперечливих висновків, остільки піддаючи сумніву сплату боржником 20 грн. в рахунок погашення заборгованості, одночасно визнав доведеним наявність у ОСОБА_2 заборгованості за договором станом на 31 липня 2015 року у сумі 22260 грн. 29 коп., яка нарахована позивачем з урахуванням вказаного платежу (а.с.6-7).
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, підлягає скасуванню, а по справі необхідно ухвалити нове рішення, яким заявлений по справі позов задовольнити.
Долучений до справи розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та ґрунтується на матеріалів справи, а тому колегія суддів вважає за необхідне покласти його у основу рішення й стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, в сумі 22 260 грн. 29 коп., з яких 6916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом; 11495 грн. 87 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2312 грн.12 коп. - заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1036 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова)
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 511 грн. 56 коп. (243,60+267,96=511,56) (а.с.19,106).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 липня 2016 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04 червня 2008 року, в сумі 22 260 грн. 29 коп., з яких 6916 грн. 10 коп. - заборгованість за кредитом; 11495 грн. 87 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2312 грн. 12 коп. - заборгованість за комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - траф (фіксована частина), 1036 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова), а також судові витрати, в сумі 511 грн. 56 коп.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 756/11416/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11949/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Кричина А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.