17 березня 2016 року справа № 823/159/16
16 год. 00 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
суддів Рідзеля О.А., Тимошенко В.П.,
секретар судового засідання - Будченко А.Ю.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Авраменко Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 подав позов, в якому просить:
- визнати бездіяльність Міністерства юстиції України по виконанню остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі “Штабовенко та інші проти України” (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано справу за моєю заявою № 61576/09 від 16.11.2009 “Бардась А.М. проти України” в частині моєї заяви до ЄСПЛ - неправомірною;
- зобов'язати Міністерство юстиції України підготувати та внести Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла (відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609) через прийняття окремого урядового рішення, відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справи проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (відповідно до вимог підпункту 8 пункту 2);
- стягнути з відповідача 1466489,00 грн матеріальної шкоди на користь позивача;
- стягнути з відповідача 50000,00 грн моральної шкоди на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимогам рішення Європейського суду з прав людини у справі “Штабовенко та інші проти України” (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано заяву ОСОБА_1 № 61576/09 від 16.11.2009, а також положенням основних нормативно-правових актів, які регламентують порядок виконання рішень ЄСПЛ, проявив неправомірну бездіяльність, до теперішнього часу не вживає відповідних та достатніх заходів, направлених на виконання вказаного рішення, наслідком чого є тривале (більше 10 років) невиконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.08.2005 та неповне виконання рішення ЄПСЛ (більше трьох років).
Позивач вказує на те, що факти протиправної бездіяльності відповідача нанесли позивачу та його родині матеріальну і моральну шкоду, розміри якої становлять, відповідно, 1466489,00 грн (ринкова вартість об'єкта нерухомості, розміром житлової площі не менше 34 кв.м. та витрати по юридичному оформленню вказаної нерухомості) та 50000 грн.
Позивач в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
В письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив в його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що відповідачем в межах чинного законодавства здійснені всі необхідні дії щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини, а виконання рішення національного суду покладається на державну виконавчу службу.
Майнова шкода, яку просить стягнути позивач, на думку відповідача є некоректною позовною вимогою, задоволення якої може призвести до порушення Бюджетного кодексу України, а заподіяння позивачу моральної шкоди є бездоказовим.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
31 серпня 2005 року військовий місцевий суд Черкаського гарнізону прийняв рішення, яким задовольнив скаргу ОСОБА_1 , визнав бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо відселення позивача з закритого військового містечка неправомірною та зобов'язав командира військової частини НОМЕР_1 забезпечити відселення ОСОБА_1 з закритого військового містечка військової частини НОМЕР_1 з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення в м. Черкаси.
03.10.2005 на виконання вказаного рішення виданий виконавчий лист, який перебував на виконанні Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції. Постановою державного виконавця від 28.05.2010 виконавче провадження було закінчене, оскільки виконання рішення без участі боржника неможливо, а державним виконавцем вжито всіх заходів, передбачених статтями 76, 87, 88 Закону України “Про виконавче провадження”.
25 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини ухвалив остаточне рішення у справі “Штабовенко та інші проти України” (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), до якої приєднано заяву ОСОБА_1 № 61576/09 від 16.11.2009 (Додаток 4), в якому постановив, що було порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суд також постановив, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 4, та 1500 (одна тисяча п'ятсот) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 5, як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
23.05.2013 державним виконавцем Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції прийнята постанова про відновлення виконавчого провадження щодо виконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005.
Крім того, 24.05.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі “Штабовенко та інші проти України” в частині виконання рішення за скаргою ОСОБА_1 .
Як свідчать матеріали справи, ні рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005 щодо відселення позивача з закритого військового містечка, ні рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 щодо виконання рішення національного суду станом на 17.03.2016 не виконані.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 13 Конвенції передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (далі - Протокол) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, регулює Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV (далі - Закон № 3477-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 3477-IV у ньому терміни вживаються в такому значенні:
- Рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;
- виконання Рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру;
- Орган представництва - орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Функції органу, відповідального за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень покладено на Міністерство юстиції України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2006 року № 784 “Про заходи щодо реалізації Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (далі - Постанова № 784).
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3477-IV протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті “б” цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Згідно статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру. Додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Частина 2 статті 11 Закону № 3477-IV передбачає, що контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва, а згідно частини 3 вказаної статті Орган представництва в рамках здійснення передбаченого частиною другою цієї статті контролю має право отримувати від органів, які є відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, інформацію про хід і наслідки виконання таких заходів, а також вносити Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 784 урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також інформування Комітету міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду.
Основними завданнями уповноваженої особи відповідно до пункту 4 Постанови № 784 зокрема, є: координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями; інформування Комітету міністрів Ради Європи в установленому ним порядку про хід виконання Україною рішень Суду у справах, в яких Україна є стороною; організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду.
Пунктом 5 Постанови № 784 передбачено, зокрема, що уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань: вивчає факти та обставини справи про порушення Конвенції відповідно до запитів Суду; надсилає до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій запити стосовно надання матеріалів та інформації у справах про порушення Конвенції, координує роботу з підготовки пропозицій з організаційно-правових, процедурних та інших питань, пов'язаних із забезпеченням представництва України в Суді та виконанням його рішень; визначає порядок вжиття заходів відповідно до Регламенту Суду; координує виконання рішень Суду, які є тлумаченням норм Конвенції та її невід'ємною частиною, містять норми права та підлягають застосуванню в порядку виконання міжнародних договорів; вживає на будь-якій стадії розгляду справи Судом заходів для відновлення прав заявника, включаючи звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, якщо у справі вбачається порушення Конвенції; вживає необхідних заходів щодо залучення в установленому порядку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також юридичних радників, примирювачів, фахівців, експертів, у тому числі іноземних, для забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.
Таким чином, наведені положення нормативно-правових актів передбачають цілу низку заходів, які мають бути здійснені органом представництва, в даному випадку Міністерством юстиції України через урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини щодо виконання та контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 щодо заяви позивача виконане відповідачем в частині присудження справедливої сатисфакції в розмірі 3000 євро, що також підтверджено самим позивачем, а щодо вжиття заходів індивідуального характеру, то відповідач в даному випадку вважає, що виконання рішення національного суду покладається на державну виконавчу службу.
Так, дійсно виконання рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31.05.2005 відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” покладено на державну виконавчу службу і державні виконавці вживали необхідних заходів щодо його виконання, в тому числі відповідно до вимог Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” зверталися до суду із заявами про зміну способу і порядку виконання рішення, проте вказані заяви залишені без задоволення, а рішення від 31.05.2005 залишилося невиконаним.
При цьому суд наголошує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії” (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем в даному випадку не здійснено всіх необхідних передбачених чинним законодавством заходів щодо виконання остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі “Штабовенко та інші проти України” в частині заяви ОСОБА_1 № 61576/09 від 16.11.2009 та погоджується з позицією позивача щодо наявності протиправної бездіяльності, однак така бездіяльність, згідно наведених вище нормативно-правових актів, проявилася у нездійсненні відповідачем належного контролю за виконанням вказаного рішення у зв'язку з чим позовну вимогу щодо визнання неправомірною бездіяльності слід задовольнити частково.
Вирішуючи позовну вимогу щодо зобов'язання Міністерства юстиції України підготувати та внести Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла (відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609) через прийняття окремого урядового рішення, відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справи проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (відповідно до вимог підпункту 8 пункту 2), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408 (далі - Порядок № 408) цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених Мін?юсту у державному бюджеті за програмою “Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України”. Відповідальним виконавцем зазначеної програми є Мін?юст.
Підпункт 8 пункту 2 Порядку № 408 передбачає, що бюджетні кошти спрямовуються на витрати, пов'язані із здійсненням додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до Європейського суду з прав людини, та витрати, пов'язані із здійсненням заходів загального характеру на виконання рішень Європейського суду з прав людини.
Згідно пункту 3 Порядку № 408 підставою для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, є, зокрема, рішення закордонного юрисдикційного органу, а відповідно до пункту 4 вказаного Порядку № 408 суми платежів та вид валюти визначаються відповідно до рішення закордонного юрисдикційного органу.
Тобто для спрямування бюджетних коштів для здійснення витрат, пов'язаних із здійсненням додаткових заходів індивідуального характеру необхідно, щоб такі заходи були прямо передбачені в рішенні закордонного юрисдикційного органу з визначенням конкретної суми та виду валюти.
Разом з тим, позивач просить зобов'язати Міністерство юстиції України підготувати та внести Прем'єр-міністрові України подання щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді виплати позивачу оціночної вартості належного житла відповідно до подання Соснівського ВДВС Черкаського міського управління юстиції від 18.04.2014 № 13609, а не відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, у зв'язку з чим в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1466489,00 грн матеріальної та 50000,00 грн моральної шкоди на користь позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частини 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частина 2 статті 1167 вказаного Кодексу передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1173 зазначеного Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Обґрунтовуючи вимогу щодо стягнення матеріальної шкоди позивач зазначає, що її розмір дорівнює витратам, які останній повинен понести для відновлення свого порушеного права, а саме: витратам по придбанню житлового приміщення в м. Черкаси. Такі витрати складаються з вартості житлового приміщення, які за висновком експерта становлять 1437500 грн, та вартості витрат на юридичне оформлення, які згідно листа приватного нотаріуса становлять 28989 грн.
Разом з тим, в даному випадку суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вказаному позивачем розмірі, оскільки рішенням військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31 серпня 2005 року зобов'язано командира військової частини НОМЕР_1 забезпечити відселення ОСОБА_1 з закритого військового містечка військової частини НОМЕР_1 з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення в м. Черкаси, тобто рішення зобов'язального характеру, а в рішенні від 25.04.2013 Європейський суд з прав людини постановив, серед іншого, виконати рішення національного суду. При цьому суд також враховує, що під час виконання вказаних рішень державні виконавці зверталися до суду із заявами про зміну способу і порядку виконання рішення, проте вказані заяви залишені без задоволення. Також суд зауважує, що саме по собі подання державного виконавця про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення на користь позивача середньої вартості належного житлового приміщення в даному випадку не може бути підставою для відшкодування матеріальної шкоди Міністерством юстиції України.
Обґрунтовуючи позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає про те, що факт її нанесення підтверджується тими фізичними та моральними стражданнями, які останній отримав внаслідок тривалого невиконання як рішення військового місцевого суду Черкаського гарнізону від 31 серпня 2005 року, так і рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013. Така досить тривала безрезультатна бюрократична тяганина в судових та державних органах, необхідність підготовки та проведення заходів по доведенню дійсного права своєї родини на достойне життя, необхідність особисто постійно контролювати та приймати участь в численних, але по суті формальних, заходах різних державних органів викликає постійну нервову напругу та фізичне виснаження.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
При цьому суд, зважаючи на позицію сторін, враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах “Юрій Миколайович Іванов проти України” (заява № 40450/04), “Харук та інші проти України” (заява № 703/05 та 115 інших заяв)) та наявність протиправної бездіяльності відповідача, що проявилася у нездійсненні належного контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013, вважає, що вказана бездіяльність є достатньою підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди, розмір якої, виходячи з принципу справедливості становить 25000 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 14, 70, 71, 94, 159 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо нездійснення належного контролю за виконанням остаточного рішення Європейського суду з прав людини від 25.04.2013 у справі “Штабовенко та інші проти України” (заява № 22722/07 та 99 інших заяв), в частині заяви ОСОБА_1 № 61576/09 від 16.11.2009.
Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області 23.12.1995) моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий В.О. Гаврилюк
Судді О.А. Рідзель
В.П. Тимошенко
Постанова складена в повному обсязі 22.03.2016.