14 вересня 2016 р.Р і в н е 817/3403/15
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЗдолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення шкоди,
До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі позивачу довідки з місця роботи про педагогічний стаж, зобов'язання відповідача видати позивачу довідку про педагогічний стаж та стягнення з відповідача шкоди у розмірі 20000,00 грн.
В позовній заяві позивач зазначив, що відповідач зобов'язаний до педагогічного стажу позивача включити:
1) роботу позивача в 1961 році викладачем курсів при військовій частині № НОМЕР_1 по підготовці військовослужбовців до вступу в ВУЗи СССР;
2) навчання позивача в 1964-1966 роках на стаціонарі Одеського держуніверситета;
3) роботу позивача в 1971-1972 роках вихователем виховно-трудової колонії МВС СССР і його службу в 1971-1972 роках офіцером МВС СССР;
4) роботу позивача в 1975 році вихователем у ПТУ, тобто в Євпаторійській мореходній школі ММФ СССР;
5) роботу позивача в 1978-1979 роках відповідальним секретарем Старобільського районного товариства книголюбів;
6) роботу позивача в 1980-1981 роках викладачем Якутського річкового командного училища РСФСР СССР;
7) роботу позивача в 1990-1991 роках викладачем і завучем (заст. директора по учбовій роботі) в ПТУ - Української вищої школи реставраторів центру «Середовище».
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач зобов'язаний включити вказані 7 років як роботу за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, що надає право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, який зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років та видати позивачу відповідну довідку про його педагогічний стаж, який в загальному складає, за підрахунком позивача, 28 років.
Про вирішення вказаних вимог позивач подав суду також заяви №11 та №14 від 26.11.2015 як додаток до позовної заяви та просив суд винести ухвалу щодо вирішення даних питань (т.1 а.с.33, 36). Однак, враховуючи те, що позивач звернувся до суду із зазначеними вимогами у позовній заяві, вказані вимоги підлягають до розгляду у порядку розгляду позовної заяви та не можуть ініціюватися до подвійного паралельного розгляду як позовні вимоги та вимоги заяви (клопотання), окремо доданої до позовної заяви.
Крім того, у позовній заяві позивач вимагає суд винести окремі ухвали в адресу: 1) ГПУ; 2) СБУ; 3) МВС України; 4) Національного бюро розслідувань України; 5) Національного антикорупційного бюро України з вимогами: відкрити кримінальне провадження: 1) проти відповідача і всіх його співробітників по фактам їх геноциду проти позивача і їх беззаконня, зловживань і т.д. за статтями Кримінального кодексу України з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності: 1) як організатора Голову Здолбунівської райдержадміністрації Кондрачука Сергія 2) всіх його пособників 3) і всіх їх попередників із Здолбунівської райдержадміністрації, які там працювали з 1992-2015 роки і нагло творили геноцид, голодомори, беззаконня проти позивача і всієї його сім'ї; а також винести окремі ухвали в адреси: 1) Президента України; 2) Прем'єр-Міністра України; 3) Міністра юстиції України з вимогами звільнити з роботи співробітників відповідача як юридично-професійно-непридатних.
Про вирішення зазначених питань позивач подав суду також заяви №9 та №10 від 26.11.2015, які додав до позовної заяви (т.1 а.с.31, 32). Оскільки вказані вимоги позивач заявив у позовній заяві та вимагає до розгляду по суті, суд ухвалив розглядати усі заявлені вимоги у позовній заяві у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства для розгляду позовних заяв.
Також, у позовній заяві позивач просив суд розглянути справу за його відсутності, оскільки йому вже 75 років, а здоров'я підірване геноцидом (т.1 а.с.11), про що також подав заяву №5 від 26.11.2015 та просив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження (т.1 а.с.27).
Відповідач проти позову заперечував, представник відповідача подав суду письмові заперечення (т.2 а.с.10), у яких зазначив про безпідставність позовних вимог, стверджуючи, що за даними Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області (лист від 29.08.2016 №1460/03) педагогічний стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, складає 17 років 7 місяців 27 днів, а відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного представник відповідача стверджує про відсутність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років, а відтак підстави для задоволення позову, як переконаний представник відповідача, відсутні.
У поданих суду письмових запереченнях представник відповідача вказав про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких обставин суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю виходячи з наступного.
За змістом позовної заяви позивач неодноразово протягом 1992-2015 років звертався до відповідача щодо видачі відповідної довідки про наявний педагогічний стаж роботи у 28 років, що дає йому право на призначення пенсії за вислугою років.
Так, до позовної заяви позивач долучив, зокрема, відповідь Здолбунівської районної державної адміністрації від 27.08.2015 №3-524/15-01/136, у якій позивачу роз'яснено про необхідність звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України за місцем свого проживання для визначення педагогічного стажу для призначення пенсії за вислугою років. Крім того повідомлено, що відповідь на звернення, яке надійшло у відділ освіти Здолбунівської районної державної адміністрації 09.07.2015 вх.№01/14-З-17 надіслана позивачу через поштовий зв'язок 29.07.2015 вх.№01/14-З-17 (т.1 а.с.110).
За таких обставин, є підстави для висновку, що відповідач надавав відповіді на звернення позивача щодо обчислення його педагогічного стажу, як і позивач не стверджував у позовній заяві про відсутність відповідей на його звернення до відповідача, проте, як слідує зі змісту позовної заяви, позивач вважає протиправними саме дії відповідача, які виявились у невидачі відповідної довідки про педагогічний стаж із врахуванням періоду його педагогічної роботи до 1992 року, а саме:
1) роботи позивача в 1961 році викладачем курсів при військовій частині № НОМЕР_1 по підготовці військовослужбовців до вступу в ВУЗи СССР;
2) навчання позивача в 1964-1966 роках на стаціонарі Одеського держуніверситета;
3) роботи позивача в 1971-1972 роках вихователем виховно-трудової колонії МВС СССР і його служби в 1971-1972 роках офіцером МВС СССР;
4) роботи позивача в 1975 році вихователем у ПТУ, тобто в Євпаторійській мореходній школі ММФ СССР;
5) роботи позивача в 1978-1979 роках відповідальним секретарем Старобільського районного товариства книголюбів;
6) роботи позивача в 1980-1981 роках викладачем Якутського річкового командного училища РСФСР СССР;
7) роботи позивача в 1990-1991 роках викладачем і завучем (заст. директора по учбовій роботі) в ПТУ - Української вищої школи реставраторів центру «Середовище».
Таким чином, вирішення спору у цій частині залежить від з'ясування чи підлягають зарахуванню до педагогічного стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за вислугу років, вищевказаних років роботи позивача.
Як встановлено судом, постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 07.03.2014 у справі №570/3944/13а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014, у адміністративному позові ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Здолбунівської райдержадміністрації Рівненської області, голови Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області Євчука Миколи Павловича, відділу освіти Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди - відмовлено. Так, позивачі звернулися до суду про визнання дій відповідачів протиправними та злочинними з приводу відмови у видачі довідки із зазначенням реального педагогічного стажу та зобов'язання відповідачів, на підставі ст.49 КЗпП України, негайно видати ОСОБА_1 довідку із зазначенням реального педагогічного стажу - 28 років. При цьому, предметом доказування у даній справі було питання зарахування періодів педагогічного стажу ОСОБА_1 для призначення пенсії за вислугою років, які в сумі складають дев'ять років, а саме: роботи в 1961-1963 роках викладачем курсів по підготовці до вступу у ВУЗи СРСР при в/ч НОМЕР_1 ( відповідно до довідки військової частини № 744/13 від 29 серпня 1963 року); два роки очної форми навчання в 1964-1966 роках в Одеському держуніверситеті; півтора роки роботи вихователем у виховно-трудовій колонії МВД СРСР в 1971-1972 роках і його служби офіцером в органах МВД в цей же період; роботи в 1975 році вихователем Євпаторійської мореходної школи; роботи в 1978-1979 роках відповідальним секретарем Старобільського районного товариства книголюбів Луганської області; роботи по сумісництву в 1980-1981 роках викладачем англійської мови Якутського річкового командного училища; роботи в 1990-1991 роках викладачем та завучем Рівненської української школи реставраторів.
Хоча повний склад сторін у адміністративній справі №570/3944/13а та даній справі, що розглядається судом, різниться, однак позивач - ОСОБА_1 так само звернувся до відповідача - Здолбунівської районної державної адміністрації з вимогою видати довідку із зазначенням реального педагогічного стажу у розмірі 28 років для обчислення пенсії за вислугою років. При цьому позивач вимагав у відповідача видати відповідну довідку із зазначенням 28-річного педагогічного стажу із урахуванням вищезазначених періодів роботи, про що так само зазначив у позовній заяві, поданій суду у даній справі.
Відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 встановлено, що для застосування норм Положення про порядок нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я, яке діяло до 01.01.1992 року, станом на 01.01.1992 року позивач повинен був мати 2/3 педагогічного стажу - 16 років 8 місяців, проте, як убачається зі змісту відомостей відділу освіти Здолбунівської районної державної адміністрації та змісту трудової книжки, ОСОБА_1 мав 15 років 9 місяців 25 днів педагогічного стажу, а тому підстави для зарахування іншої роботи, передбаченої даним Положенням відсутні.
Так, судом зазначено, що згідно даних довідки Здолбунівського військкомату позивач проходив дійсну військову службу у Збройних силах в 1960-1963 роках на посадах рядового складу, про викладання англійської мови у довідці не значиться, відтак посилання позивача на те, що до педагогічного стажу має бути зараховано роботу в 1961-1963 роках викладачем курсів по підготовці до вступу у ВУЗи СРСР при в/ч НОМЕР_1 є безпідставними.
Крім того колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду зазначила, що у відповідачів були відсутні підстави для видачі довідки із зарахуванням двох років очної форми навчання в 1964-1966 роках в Одеському держуніверситеті та півтора роки роботи вихователем у виховно-трудовій колонії МВД СРСР в 1971-1972 роках і його службу офіцером в органах МВД в цей же період, роботи в 1975 році вихователем Євпаторійської морехідної школи, оскільки до спеціального педагогічного стажу не зараховується, оскільки зазначені види діяльності відповідно до п.4 Положення про порядок нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років можуть враховуватися лише при наявності 2/3 стажу (16.8 років), який дає право на пенсію за вислугу років згідно в постанови Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 №1397.
Так само, колегія суддів зазначила, що не дає підстав для нарахування педагогічного стажу, який давав би право на отримання пенсії за вислугу років, відповідно до вищевказаних постанов робота на інших посадах, а саме, відповідального секретаря Старобільського районного товариства книголюбів Луганської області (з 26.06.1978 по 01.08.1979 р.р.) та суміщення посад у Якутському річковому командному училищі, робота викладачем та завучем Рівненської Української Вищої школи реставраторів в Рівненському центрі «Среда» (з 05.09.1990 по 03.07.1991 р.р.). Окрім того, згідно даних довідки Новосибірської державної академії річкового транспорту від 03.10.2008 року ОСОБА_1 обіймав посаду командира роти в Якутському річковому командному училищі, яка і була основним видам діяльності та не відноситься до педагогічного стажу. Не відноситься до переліку професій та посад, які надають право на призначення пенсії за вислугу років педагогічним працівникам і посада відповідального секретаря Старобільського районного товариства книголюбів Луганської області, яку обіймав позивач з 26.06.1978 по 01.08.1979 р.р.
Також, апеляційним судом зазначено, що перебування на посаді завуча Рівненської Української Вищої школи реставраторів в Рівненському центрі «Среда» з 05.09.1990 по 03.07.1991 р.р., вірно не прийнято до уваги при розрахунку стажу, оскільки вказаний ВУЗ не отримував ліцензію від Міністерства освіти і науки України.
Враховуючи вищезазначене, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що у відповідачів були відсутні підстави для визначення позивачу ОСОБА_1 педагогічного стажу у 26 років, оскільки такий стаж не підтверджується матеріалами справи, а тому, відповідачі при розгляді звернень позивача щодо видачі відповідної довідки діяли правомірно.
Ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі №570/3944/13-а набрала законної сили 23.06.2014.
Отже, судовим рішенням у адміністративній справі №570/3944/13-а, що набрало законної сили, встановлено відсутність підстав у відповідачів, зокрема у Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, що також є відповідачем у даній справі, для включення до педагогічного стажу позивача ОСОБА_1 зокрема: роботи в 1961 році викладачем курсів при військовій частині № НОМЕР_1 по підготовці військовослужбовців до вступу в ВУЗи СССР; навчання в 1964-1966 роках на стаціонарі Одеського держуніверситета; роботи позивача в 1971-1972 роках вихователем виховно-трудової колонії МВС СССР і його служби в 1971-1972 роках офіцером МВС СССР; роботи в 1975 році вихователем у ПТУ, тобто в Євпаторійській мореходній школі ММФ СССР; роботи в 1978-1979 роках відповідальним секретарем Старобільського районного товариства книголюбів; роботи в 1980-1981 роках викладачем Якутського річкового командного училища РСФСР СССР; роботи в 1990-1991 роках викладачем і завучем (заст. директора по учбовій роботі) в ПТУ - Української вищої школи реставраторів центру «Середовище», відтак вказані обставини в силу положень ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню у даній справі.
Таким чином, враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для включення років роботи позивача у вищезазначених закладах та установах до педагогічного стажу, що дає право на призначення позивачу пенсії за вислугу років та видачі відповідної довідки із врахуванням вказаного стажу роботи, відтак позовні вимоги у цій частині до задоволення не підлягають.
Крім того, розглядаючи дану справу по суті суд врахував, що позивач ОСОБА_1 звертався до суду про вирішення у судовому порядку спору щодо невключення Здолбунівською районною держадміністрацією зокрема до довідки щодо педагогічного стажу роботи позивача тих самих років його роботи та за тими ж місцями його роботи, що по суті вже розглядалось Рівненським районним судом Рівненської області у справі №570/3944/13-а, за результатом розгляду якої винесено постанову від 07.03.2014. Проте позивачем у цій справі поряд із ОСОБА_1 виступала також його дружина ОСОБА_2 , а відповідачами, поряд із Здолбунівською районною держадміністрацією, також голова Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області Євчук Микола Павлович та відділ освіти Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, однак предмет спору складали ідентичні вимоги - щодо зарахування до педагогічного стажу роботи позивача його роботи у вищеперерахованих закладах та установах, що дає підстави для висновку про намагання позивача ініціювати повторний судовий розгляд ідентичних позовних вимог, що є недопустимим, з приводу чого суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи уподовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).
Крім того, у позовній заяві позивач заявив клопотання про витребування у відповідача, як зазначив позивач: усієї переписки з різними та численними державними органами щодо невидачі позивачу довідки про його реальний законний педагогічний стаж та незаконну відмову йому у пенсії за вислугу років через відсутність у нього 25-річного педагогічного стажу (т.1 а.с.11 на звороті).
Також до позовної заяви позивач додав заяву №6 від 26.11.2015 про витребування додаткових доказів у відповідача, у якій просить суд витребувати у відповідача всю переписку з позивачем за 1992-2015 роки по фактам відмови видати позивачу довідку про його педагогічний стаж роботи з 1992 року по 2015 рік (т.1 а.с.28).
Розглянувши питання витребування зазначених відомостей та інформації у відповідача суд ухвалив відхилити вказане клопотання (заяву) позивача виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Вивчивши детально перелік документів та інформації, а також врахувавши які саме обставини на думку позивача мають бути доведені відповідними документами та інформацією, суд зазначає про відсутність необхідності у витребовуванні зазначеного обсягу інформації та документів, а також будь-якої необхідності у доведенні суду тих обставин, на які у своєму клопотанні посилається позивач, оскільки як вже йшлося, в силу ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі зокрема, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки обставини щодо визначення педагогічного стажу позивача, що надає йому право на призначення пенсії за вислугу років, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі №570/3944/13-а, яке набрало законної сили 23.06.2014, у суду відсутні підстави для повторного з'ясування відповідних обставин.
Частиною 4 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу щодо вирішення питання витребування доказів не зобов'язано суд викладати окремим документом, тому заперечення стосовно рішення суду по даному питанню можуть бути викладені позивачем у апеляційній скарзі на судове рішення по суті спору.
Щодо позовних вимог в частині винесення окремих ухвал щодо зобов'язання порушення кримінальних проваджень, а також звільнення з роботи певних осіб суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ
Згідно п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З наведених вимог закону вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є публічно-правовий спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Аналіз викладеного свідчить, що обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Частиною 2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач вимагає у суду винести окремі ухвали в адресу: 1) ГПУ; 2) СБУ; 3) МВС України; 4) Національного бюро розслідувань України; 5) Національного антикорупційного бюро України з вимогами: відкрити кримінальне провадження: 1) проти відповідача і всіх його співробітників по фактам їх геноциду проти позивача і їх беззаконня, зловживань і т.д. за статтями Кримінального кодексу України з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності: 1) як організатора Голову Здолбунівської райдержадміністрації Кондрачука Сергія 2) всіх його пособників 3) і всіх їх попередників із Здолбунівської райдержадміністрації, які там працювали з 1992-2015 роки і нагло творили геноцид, голодомори, беззаконня проти позивача і всієї його сім'ї; а також винести окремі ухвали в адреси: 1) Президента України; 2) Прем'єр-Міністра України; 3) Міністра юстиції України з вимогами звільнити з роботи співробітників відповідача як юридично-професійно-непридатних.
Крім того, позивач до позовної заяви додав заяву №13 від 26.11.2015 з вимогою зобов'язати відповідача і його чиновників вивчити: І. Закони: ООН, ЄС, України; ІІ. Ст. 49 КЗпП України; ІІІ. Конституцію України, про що суд постановити ухвалу.
Стосовно вирішення судом висунутих позивачем вищезазначених питань, то суд зазначає про відсутність публічно-правового спору. Позивач звернувся до суду за відсутності публічно-правового спору, що не порушує прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню в порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, як вже зазначалось, компетенцією суду є розгляд і вирішення адміністративних справ, та при цьому суд не наділений повноваженнями до зобов'язання або спонукання щодо відкриття кримінального провадження або звільнення з роботи службових/посадових осіб суб'єкта владних повноважень, а також вивчення тих чи інших законів чи міжнародних правових актів.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до ст.166 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали (частина 1). У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (частина 2).
Судом у ході розгляду даної справи порушень закону зі сторони відповідача як і належних підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності посадових осіб відповідача не встановлено.
Суд також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Так, згідно ч.2 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому, ч.1 цієї ж статті Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Таким чином, кримінальний процесуальний закон встановлює порядок порушення кримінального провадження та проведення досудового розслідування кримінального правопорушення, відтак, у разі наявності у позивача інформації щодо того чи іншого кримінального правопорушення він зобов'язаний звернутися до відповідного органу досудового розслідування.
Щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, то у зв'язку з тим, що позивач пов'язує відшкодування моральної шкоди у сумі 20000,00 грн. саме з неправомірними діями відповідача, суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги, оскільки вона є похідною, а судом не встановлено протиправних дій при розгляді звернень позивача щодо видачі довідки позивачу.
За наведених обставин, позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Відповідно до ч.5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Відповідач не подав суду доказів понесення судових витрат як і не заявляв про відшкодування таких, тому у суду відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову, - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гломб Ю.О.