14 вересня 2016 р.Р і в н е 817/925/16
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
відповідача: представник Меленчук І.В.,
третьої особи відповідача: представник Немкович І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Прокуратури Рівненської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Рівненській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Рівненської області про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 15.07.2015 по 25.01.2016 включно, та зобов'язання вчинення дій щодо перерахунку та виплати заробітної плати, інших передбачених законом виплат за вказаний період в сумі 110826,43грн., відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу заробітну плату у повному обсязі.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та суду пояснили, що в порушення ст.116 КЗпП України при звільненні не виплатив позивачу заробітну плату у повному обсязі, відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII). Так, в силу вимог частин 3, 4 ст. 81 Закону №1697-VII, посадовий оклад прокурора регіональної прокуратури становить з 01.07.2015 - пропорційно з коефіцієнтом 1,2 від 10 мінімальних заробітних плат, а з 01.01.2016 - пропорційно з коефіцієнтом 1,2 від 11 мінімальних заробітних плат. Вважають, що з 01.07.2015 позивач, як прокурор регіональної прокуратури, мав би отримувати заробітну плату у розмірі 10 мінімальних заробітних плат на місяць, а з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат, окрім премій та надбавок. Однак, згідно з довідками про заробітну плату та інші доходи за 2015 рік та за 2016 рік, у період з 15.07.2015 по 25.01.2016 заробітна плата позивачу нараховувалася і виплачувалася виходячи з посадового окладу, який передбачений Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - Постанова №505), яка не приведена у відповідність до законодавства, а встановлені розміри посадових окладів працівників органів прокуратури не відповідають вимогам ст.81 Закону №1697-VII. Відсутність механізму реалізації права працівника прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом №1697-VII у зв'язку з невнесенням відповідних змін до вказаної Постанови, не є підставою для відмови у виплаті заробітної плати у встановленому законом розмірі. Просили позов задовольнити повністю.
Відповідач, Прокуратура Рівненської області, позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Представник відповідача у судовому засіданні надала пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в письмових запереченнях, а зокрема пояснила, що положеннями Законів України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та "Про Державний бюджет на 2016 рік" визначено, що норми ст.81 Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. Відтак, заробітна плата, відповідно до Постанови №505, за період з 15.07.2015 по 25.01.2016 нарахована позивачу правомірно, оскільки прокуратура Рівненської області не наділена правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати поза межами кошторису. При цьому, Закони України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та "Про Державний бюджет на 2016 рік", як спеціальні закони, які регулюють бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з Державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівникам органів прокуратури. Так, Постановою №505, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури, які і застосовувались прокуратурою Рівненської області при проведенні розрахунків. Таким чином, прокуратура Рівненської області діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В ході підготовки справи до судового розгляду, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (далі - ГУ ДКСУ в Рівненській області).
ГУ ДКСУ в Рівненській області, у поданих суду письмових поясненнях зазначає, що ним здійснюється лише розрахунково-касове обслуговування Прокуратури Рівненської області, не має права втручатися у його діяльність та не уповноважене самостійно спрямовувати надані бюджетні асигнування.
У судовому засіданні представник третьої особи підтримав позицію викладену у письмових поясненнях.
Заслухавши осіб, які беруть участь у розгляді справи, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 01.08.2006 працював на різних посадах в органах прокуратури Рівненської області, та з 03.02.2015, наказом прокурора Рівненської області №113, переведений на посаду старшого прокурора прокуратури Рівненської області (а.а.с.8-11).
Наказом Генерального прокурора України від 15.07.2015 №53ш зазначену посаду скорочено, а тому 01.10.2015, в силу вимог ст.49-2 КЗпП України, позивача попереджено про звільнення із займаної посади та органів прокуратури з 01.12.2015 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.18).
Наказом прокурора Рівненської області від 25.01.2016 №125, відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону №1697-VII та п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, та виплатою компенсації за невикористані дні відпустки за період з 01.08.2015 по 25.01.2016 в кількості 15 календарних днів (а.с.19).
Як вбачається з довідок про заробітну плату й інші доходи від 26.01.2016 (а.с.17), ОСОБА_1 за 2015 рік нараховано заробітну плату в сумі 88921,50грн., зокрема, за липень 2015 року - 17042,24грн., за серпень 2015 року - 1468,73грн., за вересень 2015 року - 6487,55грн., за жовтень 2015 року - 6487,55грн., за листопад 2015 року - 12150,96грн., за грудень 2015 року 3696,19грн., та за січень 2016 року 21351,87грн.
Разом з тим, з виписок про нарахування заробітної плати за 2015-2016 роки вбачається, що прокуратурою Рівненської області заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу 1996,00грн., тобто посадового окладу передбаченого Постановою №505 (а.а.с.41-42).
Однак, на думку позивача, заробітна плата, за період з 15.07.2015 по 25.01.2016, повинна була нараховуватись прокуратурою Рівненської області виходячи з посадових окладів, передбачених ст.81 Закону №1697-VII.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначає Закон №1697-VII.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.81 Закону №1697-VII, заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Частиною 3 статті 81 Закону №1697-VII встановлено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, частиною 4 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
16.07.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень" від 02.07.2015 №578-VIII, згідно з п.33 якого розділ ХІІІ "Перехідні положення" Закону №1697-VII доповнено п.11, відповідно до якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.
Виходячи з вищенаведених норм Закону №1697-VII, оклад ОСОБА_1 повинен був складати пропорційно з коефіцієнтом 1,2 від 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з липня 2015 року, а з січня 2016 - пропорційно з коефіцієнтом 1,2 від 11 мінімальних заробітних плат, на що і посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.
Відповідно до положень ст.ст.8, 13 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР, умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст.90 Закону №1697-VII).
Згідно з ч.1та ч.2 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Суд зазначає, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів, затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання бюджету. За своєю суттю він є спеціальним законом, оскільки регламентує специфічну сферу суспільних відносин. Виключно ним визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Дія закону про Державний бюджет України обмежена календарним роком, регулярно здійснюються звіти і контроль за його виконанням. Особливістю цього закону є і те, що при здійсненні бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.
Так, абзацами 2 та 3 пункту 9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 №80-VIII встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується особливий порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2015 рік, а також, що положення частини другої статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний зміст містить і п.11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII.
Таким чином, Законами України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 №80-VIII та "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII, як спеціальними законами, які регулюють бюджетні відносини у відповідному році, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.
Так, Постановою №505 визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатком 1-5, які і були застосовані прокуратурою Рівненської області.
Пунктами 2 та 6 Постанови №505 надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів та інші виплати. Видатки, пов'язані з реалізацією цієї Постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури.
Підпунктом 1 пункту 13 Перехідних положень Закону №1697-VII доручено Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
Однак, Кабінетом Міністрів України цього зроблено не було.
Разом з тим, реалізація положень Закону №1697-VII є неможливою без внесення відповідних змін до Постанови №505 та Законів України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 №80-VIII й "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п.29 ст.116 Бюджетного кодексу України, здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведені положення дають підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.
При цьому, суд враховує, що закон має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі регулювати свою поведінку (принцип юридичної визначеності). В даному ж випадку застосоване національне законодавство відповідало вимозі щодо передбачуваності на момент його правозастосування.
Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалась виходячи з посадового окладу1996,00грн., який передбачений діючим законодавством, а саме Постановою №505.
За власним розрахунком позивача, останньому за період з 15.07.2015 по 25.01.2016 відповідачем не виплачено кошти у сумі 110826,43грн.
Розрахунок даної суми заборгованості було здійснено позивачем виходячи з окладу 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,2 за період з 15.07.2015 по 31.12.2015, та 11 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,2 за період з 01.01.2016 по 25.01.2016 (а.а.с.6-7).
Відтак, суд приходить до висновку, що розрахунок позивача не є обґрунтованим та не узгоджується із встановленим розміром заробітної плати працівників прокуратури протягом відповідного періоду, оскільки здійснений не з урахуванням окладу, встановленого Постановою №505.
При цьому, слід зазначити, що не всі соціальні права в Конституції України визначені із зазначенням конкретних обов'язків держави щодо їх забезпечення. Безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають лише ті конституційно чи законодавчо закріплені соціальні права, стосовно яких Конституцією України або чинним законодавством передбачено конкретні позитивні дії держави. Визначені ж у цілому соціальні права реалізуються за наявності у держави відповідних економічних ресурсів.
Суд враховує, що реалізація положень Закону №1697-VII є неможливою без внесення відповідних змін до Постанови №505 та Законів України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 №80-VIII й "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII. Однак, такі зміни з незалежних від відповідача причин протягом спірного періоду не були внесені.
Отже, судом встановлено, що прокуратура Рівненської області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці та не наділена правом самостійно на власний розсуд, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України, здійснювати перерахунок заробітної плати позивача та виплачувати її у вищому розмірі.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 04.11.2015 у справі №21-1461а15 та від 30.03.2016 у справі № 822/504/13-а.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушень законодавства при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період з 15.07.2015 по 25.01.2016.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
При цьому, вказаним рішенням Конституційного Суду України вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Разом з тим, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує положення актів міжнародного права.
Так, згідно зі ст.22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.
Наведене в сукупності свідчить, що застосування норм і положень ст.81 Закону №1697-VII у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, згідно із Законами України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014 №80-VIII й "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII є правомірним.
Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених судом фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Підстави для застосування ст.94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову, - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Гломб Ю.О.