про закриття провадження у справі
26.09.2016 р. № 814/1576/16
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", вул. Фізкультури, 28 Д(в.Садова, 10,54055),Київ 1,03680
доЦентрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області, вул. Адміральська, 27,Миколаїв,54001
треті особиОСОБА_1, АДРЕСА_1
прозобов'язання вчинити певні дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області про звільнення з-під арешту іпотечного майна. за участю третьої особи - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 11.07.2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" правонаступником, якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір за №ML-400/094-2008. В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором 11.07.2008 року укладено Іпотечний договір. За умовами договорів Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов'язань за Кредитним договором нерухоме майно - житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями, та спорудами №15, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, провулок Новий, належить на праві власності ОСОБА_1
10 грудня 2010 року згідно Іпотечного договору відступлено ТОВ "ОТП Факторинг України".
Позивачу 02.07.2016 року стало відомо, що постановою Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області від 07.10.2010 року відкрито виконавче провадження №21842811 та накладено арешт на майно третьої особи. На думку позивача, вказані дії державного виконавця порушують права ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки товариство має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ч. 6 ст. 3 названого Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.
На підставі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Суд звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
На підставі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»).
Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити можливе його порушене право.
Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Заявник не позбавлений права звернутись до господарського суду за нормами ГПК України для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Із врахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, керуючись п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Закрити провадження у справі № 814/1576/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області про зобов'язання вчинити певні дії.
2. Ухвалу направити сторонам по справі.
Апеляційна скарга на цю ухвалу подається в порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Суддя Є. В. Марич