Провадження №2/760/5679/16
Справа 760/15222/16-ц
09 вересня 2016 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Усатова І.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної служби інтелектуальної власності, Компанії «СОЛДЕКС ЛІМІТЕД», Компанії «ДІАНАТУС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД», ОСОБА_2 про витребування майна із чужого володіння ,-
06.09.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідачів Державної служби інтелектуальної власності, Компанії «СОЛДЕКС ЛІМІТЕД», Компанії «ДІАНАТУС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД», ОСОБА_2 та просить:
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1) та «ІНФОРМАЦІЯ_2» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2);
визнати недійсними договори відчуження прав на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1) та «SЕМКІ» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2), укладені між ОСОБА_2 та компанією «СОЛДЕКС ЛІМІТЕД»;
скасувати усі записи у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про набуття прав на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1) та «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2), які були внесені після 16 жовтня 2006 року;
витребувати з незаконного володіння компанії «ДІАНАТУС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД» (DIANATUS MANAGEMENT LIMITED) майнові права інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг - «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1) та «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2);
зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості щодо того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1) та знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2) на праві спільної сумісної власності та опублікувати вказані відомості в офіційному бюлетені «Промислова власність»;
Відповідно до ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Права, свободи та інтереси фізичних осіб захищаються у спосіб, визначений законами України.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.ст. 119,120 ЦПК України.
Відповідно до чинного законодавства України, а саме ст.119 ЦПК України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Тобто в позовній заяві, має міститись посилання, зокрема, на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
А тому позивачці слід викласти обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких вона звертається до суду та обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, з зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог або наявність підстав для звільнення від доказування.
Згідно ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити ціну позову щодо вимог майнового характеру.
Так, позивачка визначила ціну позову в сумі 21 852 285, 50 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
В п. 15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» № 20 від 22.12.1995 зі змінами та доповненнями від 25.05.1998 визначено, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору.
Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Між тим, позивачка вказала, що відповідно до Експертного висновку №0116 від 19.05.2016 вартість спірних торговельних марок станом на 01.11.2009 становила 24 670 091 грн., зазначено, що вищезазначений висновок додано до позовної заяви, однак останній відсутній в матеріалах позовної заяви, а тому суддя позбавлена перевірити достовірність зазначеного.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору або документи, що підтверджують звільнення від вказаних витрат.
Пунктом 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено на 2016 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривні.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір", який діє на дату звернення з позовною заявою, встановлені ставки судового збору в таких розмірах: за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана: фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами
В п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).
Як вбачається з позовної заяви, позивачкою заявлено 1 майнову вимогу, а також 4 самостійні немайнові вимоги, однак, всупереч вищезазначених положень законодавства, позивачкою підтвердження сплати судового збору суду не надано, а тому з метою усунення недоліків поданої позовної заяви і можливості вирішення питання про відкриття провадження у справі, позивачці слід заплатити судовий збір відповідно до заявлених нею вимог.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Суддя акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обов'язковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо документ, що підтверджує сплату судового збору, не буде поданий у строк, установлений судом, - визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві або залишення заяви без розгляду.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява має містити перелік документів, що додаються до заяви.
Однак, з поданого позову вбачається, що позивачем не було надано всіх перелічених в позовній заяві додатків, а тому позивачу при усуненні вищезазначених недоліків позовної заяви слід надати також документи, перелічені в позовній заяві.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, даний позов не відповідає вимогам ст. 120 ЦПК України, оскільки позивачем не додано до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених у ст.ст. 119, 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивачів і надає їм строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву заяви ОСОБА_1 до Державної служби інтелектуальної власності, Компанії «СОЛДЕКС ЛІМІТЕД», Компанії «ДІАНАТУС МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД», ОСОБА_2 про витребування майна із чужого володіння - залишити без руху, надавши строк для виправлення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: