ун. №759/8065/16-ц
пр. №2/759/3971/16
27 вересня 2016 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Немировської А.М., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП,
Позивач, 07.06.2016 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП в розмірі 12769,83 грн., яка виходить за межі страхового ліміту та з відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» суму страхового відшкодування в розмірі 49500,00 грн. в межах суми ліміту відповідальності страховика та 950,00 грн. витрати на послуги експерта.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в м. Києві по вул. Г.Космосу, 4 відбулась ДТП за участю автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, власником якого він є. В результаті цієї пригоди був пошкоджений автомобіль позивача ««Шевроле», д.н.з. НОМЕР_2.
Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 20.07.2015 року винним у даній ДТП є водій автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5.
В подальшому ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу та просила про поновлення строків для апеляційної скарги. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19.04.2016 року, постанова Святошинського районного суду м. Києва від 20.07.2015 року, змінено в частині часу ДТП, в іншій частині постанова залишена в силі.
На момент ДТП, відповідальність власника автомобіля «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5, була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за полісом № АІ/2987314 у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія». Ліміт відповідальності по майновій шкоді становить 50000,00 грн., франшиза 500,00 грн.
Як стверджує позивач, він 04.12.2014 року звернувся до відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» із заявою про настання страхового випадку та з заявою про виплату страхового відшкодування. Та 27.04.2016 року повторно звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування.
З метою встановлення вартості відновлювального ремонту, позивачем було замовлено експертизу про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Шевроле», д.н.з. НОМЕР_2, за її проведення сплачено 950,00 грн.
Відповідно до звіту про оцінку автомобіля № 83/39.06.15 від 25.04.2016 року, вартість відновлювального ремонту становить 56117,83 грн., вартість матеріального збитку з врахуванням втрати товарної вартості становить 61769,65 грн. Крім того, зазначеним звітом визначена позиція величини втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу в сумі 5651,82 грн. Вартість матеріального збитку завданого позивачу в результаті пошкодження його транспортного засобу становить 61769,65 грн.
В подальшому позивач подав заяву про залучення до матеріалів справи копію згаданого звіту.
В травня 2016 року, на адресу позивача та його представника, надійшов лист від відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» в якому останній відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З такою відмовою позивач не згідний, та як стверджує позивач, він вчасно звернувся до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування.
А тому на підставі наведеного просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 на свою користь відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП в розмірі 12769,83 грн., яка виходить за межі страхового ліміту та з відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» суму страхового відшкодування в розмірі 49500,00 грн. в межах суми ліміту відповідальності страховика та 950,00 грн. витрати на послуги експерта.
У судовому засіданні 27.09.2016 року, представник позивача - ОСОБА_1, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
У судовому засіданні 27.09.2016 року представник відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» - ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не було подано заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, з моменту скоєння ДТП, що у відповідності до п. 37.1.4. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, про що надав письмові заперечення до суду.
Відповідач ОСОБА_5 до суду двічі не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, про причини своєї неявки суд не повідомила, а тому суд вважає за можливе слухати справу у її відсутності за наявними у справі доказами.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом 1) ч.2 згаданої статті встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в частині 1 ст.1166 ЦК України, де вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику,застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно п. 18 ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно п. 16 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Згідно п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку)
виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Судом встановлено, що в м. Києві по вул. Г.Космосу, 4, відбулась ДТП за участю автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, власником якого він є. В результаті цієї пригоди був пошкоджений автомобіль позивача «Шевроле», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 11).
Відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 20.07.2015 року винним у даній ДТП є водій автомобіля марки «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5 (а.с. 12).
В подальшому ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу та просила про поновлення строків для апеляційного оскарження згаданої постанови.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19.04.2016 року, постанова Святошинського районного суду м. Києва від 20.07.2015 року, змінено в частині часу ДТП, в іншій частині постанова залишена в силі (а.с. 13-15).
На момент ДТП, відповідальність власника автомобіля «Вольво», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_5, була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за полісом № АІ/2987314 у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія». Ліміт відповідальності по майновій шкоді становить 50000,00 грн., франшиза 500,00 грн. (а.с. 10 - зворотна сторона).
Як стверджує позивач, він 04.12.2014 року звернувся до відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» із заявою про настання страхового випадку (а.с.18-19) та з заявою про виплату страхового відшкодування, проте, доказів подання такої заяви суду не надав.
Як вбачається із матеріалів справи, 27.04.2016 року позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» (а.с. 22).
З метою встановлення вартості відновлювального ремонту, позивачем було замовлено експертизу про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Шевроле», д.н.з. НОМЕР_2, за її проведення сплачено 950,00 грн. (а.с. 26 - зворотна сторона).
Відповідно до звіту про оцінку автомобіля № 83/39.06.15 від 25.04.2016 року, вартість відновлювального ремонту становить 56117,83 грн., вартість матеріального збитку з врахуванням втрати товарної вартості становить 61769,65 грн. Крім того, зазначеним звітом визначена позиція величини втрати товарної вартості пошкодженого транспортного засобу в сумі 5651,82 грн. Вартість матеріального збитку завданого позивачу в результаті пошкодження його транспортного засобу становить 61769,65 грн. (а.с. 23-26).
19 травня 2016 року, за вих.. № 1166-у, на адресу позивача та його представника, надійшов лист від відповідача ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» в якому останній відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.27).
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.
Відповідно до підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Наведена норма визначає підставу для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків.
Аналогічні положення зазначені у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-49гс15.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі наявності інших підстав, встановлених законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» правомірно відмовив страхувальнику у виплаті страхового відшкодування, оскільки його дії узгоджуються з наведеними вище нормами чинного законодавства, та оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 57-60 ЦПК України, про те, що 04.12.2014 року він звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, повідомлення про настання ДТП, не є заявою про сплату страхового відшкодування, та не може бути належним способом на звернення за виплатою такого відшкодування.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.
Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року у справі №6-2808цс15.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Отже, позивач має право вимоги до винуватця ДТП - ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП у повному обсязі, але з урахуванням того, що суд не має право вийти за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_5 заявленої позивачем франшизи, різниці між розміром матеріальних збитків, та сумою страхового відшкодування (49500,00 грн., що передбачені Полісом, але виплаті не підлягають в силу ст. 37 згаданого Закону), яка складає 12269,83 грн. та 500,00 грн. франшиза, що разом становить 12769,83 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, розглянувши справу в заявлених межах, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 цього ж Закону, ставка судового збору за подачу до суду позовної заяви майнового характеру поданої фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік, установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень.
Як вбачається з даного позову він є позовом майнового характеру, ціна позову становить 63219,83 грн., позивачем сплачено судовий збір в розмірі 632,20 грн., позов задоволений частково в розмірі 12769,83 грн., тобто судовий збір за подання позову до суду становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що становить 551,20 грн., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 22, 526, 538, 979, 991, 1166, 1187, 1188 ЦК України, ст.ст. 9, 12, 22, 29, 35, 36, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 9 Закону України «Про страхування», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 88, 179, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294, 360-7 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_6, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_4, ІПН: НОМЕР_7, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, витрат по відшкодуванню матеріальної шкоди спричиненої в результаті ДТП, яка мала місце 02.12.2014 року у розмірі 12769,83 грн.
Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_6, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_4, ІПН: НОМЕР_7, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, судові витрати у справі у вигляді судового збору: 551,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А. Ключник