33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"27" вересня 2016 р. Справа № 910/6376/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Огороднік К.М.
суддя Тимошенко О.М. ,
суддя Савченко Г.І.
при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2016 року у справі № 910/6376/16 (суддя Лозинська І.В.)
за позовом Малинської міської ради
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення 14666,20 грн. (згідно із заявою про зменшення розміру позовних вимог за вих. № 577 від 23.06.2016 року)
за участю представників сторін:
позивача - Візіренко О.В., за довіреністю, Осадча Л.А., за довіреністю,
відповідач - ОСОБА_1
В судовому засіданні від 27.09.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Малинська міська рада звернулась з позовом до господарського суду Житомирської області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 21016,80 грн. збитків за користування земельною ділянкою загальною площею 0,1000 га за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1.
24.06.2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив, що в зв'язку з проведенням нового розрахунку суми збитків розмір заборгованості становить 14666,20 грн.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.06.2016 року відповідний позов (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь Малинської міської ради 14666,20 грн. боргу за фактичне використання земельної ділянки, 1378 грн. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Малинської міської ради. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні скаржник підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надала пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представники позивача заперечили вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі біржової угоди купівлі-продажу майна № 40 від 28.05.2003 року відповідач є власником приміщення міської лазні загальною площею 417,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.06.2016 року.
Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
В силу ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. зазначені норми не передбачають автоматичного переходу до особи, яка набула право власності на нерухоме майно, права власності або права користування на земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт нерухомості, а відтак набуття цих прав підлягає оформленню у загальному порядку, а саме з урахуванням положень Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в України" та інших законодавчих актів України.
Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що за заявою відповідача з метою оформлення належними документами права користування земельною ділянкою рішенням Малинської міської ради від 30.10.2003 року "Про припинення права користування, передачу в приватну власність та в оренду земельних ділянок" відповідачу надано дозвіл на виготовлення технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування по АДРЕСА_1.
Однак, відповідач зазначене рішення не виконала, звіт у відповідній проектній організації не замовила, чим ухилилася від оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку і продовжувала користуватися останньою без відповідної плати за землю.
З матеріалів справи вбачається, що Житомирським обласним головним управлінням земельних ресурсів направлено клопотання від 05.10.2005 року Малинському міському голові щодо вжиття заходів до ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням останньою вимог земельного законодавства. Серед іншого зазначено, що у зв'язку з проведенням повторної перевірки 11.04.2005 року складено акт та видано припис, а 15.04.2005 року винесено постанову та накладено штраф, який останньою не був сплачений.
Зважаючи на зазначені обставини, рішенням позивача від 30.11.2005 року "Про припинення права користування, передачу в приватну власність та в оренду земельних ділянок" було зобов'язано призупинити підприємницьку діяльність відповідача до оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Судами встановлено, а з матеріалів справи вбачається, що відповідач зверталась до позивача стосовно надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,14 га, про що свідчать наявні в матеріалах справи заяви від 10.04.2012 року та від 12.03.2014 року.
Зважаючи на вказані заяви, позивачем неодноразово надавалась можливість відповідачу виготовити проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки та заключити тимчасовий договір оренди. Відповідний факт підтверджується рішеннями Малинської міської ради, відповідно, від 22.07.2008 року, від 27.02.2009 року та від 21.03.2014 року, однак, відповідачем належних заходів щодо оформлення свого права користування (оренди) земельною ділянкою не здійснено, у зв'язку з чим остання продовжила використовувати останню без правовстановлюючих документів.
У зв'язку із вказаними обставинами, Малинська міська рада звернулась з позовом до суду першої інстанції про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 14666,20 грн. грн. збитків за користування земельною ділянкою загальною площею 0,1000 га за адресою: Житомирська область, АДРЕСА_1, який рішенням господарського суду Житомирської області від 30.06.2016 року задоволений повністю.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Згідно ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В силу ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. Згідно вказаної норми, самовільне зайняття земельних ділянок це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки. А тому, в даному випадку безпосереднім порушником вимог земельного законодавства може виступати лише власник розміщених споруд, що тягне за собою застосування до нього наслідків, визначених ст. 212 Земельного кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що з метою подальшого спонукання відповідача до оформлення відповідних документів на земельну ділянку, позивачем рішенням від 29.04.2011 року "Про припинення права користування, передачу у власність та в оренду земельних ділянок" зобов'язано відповідача укласти договір про відшкодування втрат від недоотримання коштів за фактичне використання земельної ділянки, проте, відповідач ухилилась від укладення такого договору.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач вживав заходи для врегулювання даного питання, зокрема, останнім було направлено на адресу відповідача повідомлення про прибуття на засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків стосовно спірної земельної ділянки.
Зазначені факти підтверджують ухилення відповідача від оформлення належним чином правововстановлюючих документів щодо спірної земельної ділянки.
Згідно ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 року №284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Пунктом 3 зазначеної Постанови встановлено, що відшкодуванню підлягають: збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Судом встановлено, що рішенням Малинської міської ради від 26.09.2014 року "Про затвердження складу комісії по визначенню розміру збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам та Положення" було затверджено склад комісії комісію по визначенню розміру збитків, що підлягають відшкодуванню. Відповідною комісією складено акт про визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 21.01.2014 року, згідно якого було визначено збитки в розмірі 21016,80 грн., завдані позивачу за час фактичного користування відповідачем земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Розрахунок збитків, приведений в наявному в матеріалах справи додатку № 1 до акту № 5.
Рішенням позивача від 18.11.2014 року затверджено акти комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок незаконного використання земельних ділянок. Крім того, факт використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів (договору оренди) встановлено актами обстеження земельної ділянки від 10.10.2014 року № 4 та від 04.11.2014 року № 4 проведеними депутатами Малинської міської ради шостого скликання.
Крім того, згідно з витягами з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за 2013-2016 роки в результаті зменшення грошової оцінки спірної вказаної земельної ділянки та застосування понижуючого коефіцієнта, розмір збитків завданих внаслідок використання земельної ділянки склав 14666,20 грн.
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В силу ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.
Згідно з п. 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України, частини другої статті 224 ГК України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у порушення приписів ст. 1166 ЦК України та ст. 33 ГПК України не довела належними і допустимими доказами того, що не укладання нею договору оренди виникло не з її вини, і що вона прийняла всі передбачені чинним законодавством заходи, відтак, не укладання договору оренди і неотримання відповідно позивачем орендної плати у встановленому законодавством розмірі, тобто виникнення в нього збитків, спричинено бездіяльністю відповідача, яка була зобов'язана виконати певні дії, тобто наявна її вина у правопорушенні.
Обов'язок особи, у якої відсутній державний акт на землю чи договір оренди землі, відшкодувати землевласнику збитки у вигляді неодержаних доходів за термін тимчасового невикористання земельної ділянки, завдані неотриманням за цей період орендної плати, встановлений на законодавчому рівні. Відтак, право оренди земельної ділянки виникає лише з моменту державної реєстрації цього права.
Дослідивши висновки суду першої інстанції зроблені при здійснення перевірки правильності підрахування розміру збитків, нарахованих позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про правомірність та законність таких висновків суду першої інстанції.
В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2016 року у справі № 910/6376/16 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Савченко Г.І.