Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16
тел. 239-72-81
про відмову у прийнятті позовної заяви
"27" вересня 2016 р. Справа № 911/3128/16
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши позовні матеріали
Державного підприємства обслуговування повітряного руху України
до ILKE HAVACILIK INS. VE TIC. LTD. STI.
про стягнення 37948,98 грн.
встановив:
До господарського суд Київської області звернулось Державне підприємство обслуговування повітряного руху України з позовом до ILKE HAVACILIK INS. VE TIC. LTD. STI. про стягнення 37948,98 грн.
З позовної заяви вбачається, що відповідач у справі - ILKE HAVACILIK INS. VE TIC. LTD. STI. є іноземним підприємством, місцезнаходження якого є: Турецька Республіка.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Компетенція господарських судів у справах за участю іноземних суб'єктів врегульована Розділом XV Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підвідомчість і підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій визначається за правилами, встановленими статтями 12 - 17 цього Кодексу.
Крім того, особливості визначення підсудності судам України справ з іноземним елементом, встановлені Законом України “Про міжнародне приватне право”.
В якості правової підстави звернення з даним позовом до господарського суду Київської області, позивач посилається на п. 7 ст. 76 Законом України “Про міжнародне приватне право”, відповідно до якого суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках коли дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. На думку позивача дією чи подією, яка стала підставою для подання позову є надання відповідачу послуг з аеронавігаційного обслуговування в зоні відповідальності України.
Разом з тим, відповідно до ст. 36 Повітряного кодексу України, плата за послуги з аеронавігаційного обслуговування (на маршруті, на підході та в районі аеродрому) справляється Євроконтролем та/або провайдером (провайдерами) аеронавігаційного обслуговування відповідно до міжнародних договорів та законодавства України. Порядок розрахунку розміру зазначеної плати, порядок її внесення та звільнення від сплати визначається відповідно до законодавства України та зобов'язань України за міжнародними договорами України. У разі несплати боржником неоскарженого в установлений строк рахунка до нього може бути вжито заходів щодо відшкодування боргу, включаючи затримання повітряного судна та припинення обслуговування повітряних суден боржника після закінчення триденного строку з дня отримання боржником відповідного письмового попередження, а також за відсутності обґрунтованих причин продовження строків сплати боргу.
Частиною 2 ст. 3 Повітряного кодексу України передбачено, що у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж передбачені Повітряним кодексом України та іншими актами законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору України.
Примусове стягнення з боржника плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування передбачено ст. 11 Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів від 12.02.1981, до якої приєдналася, зокрема, Україна та Турецька Республіка.
Відповідно до ст. 12 Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, справа про стягнення суми, що належить до сплати, порушується організацією “ЄВРОКОНТРОЛЬ” або, на її прохання, - Договірною Державою. Стягнення суми здійснюється за допомогою судових або адміністративних процедур. Кожна Договірна Держава інформує організацію “ЄВРОКОНТРОЛЬ” про процедури, застосовані у цій державі, та про компетентні суди, трибунали або адміністративні органи.
Статтею 13 Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів визначено, що процедура стягнення порушується на території Договірної Держави: (a) де боржник мешкає або має зареєстрований офіс; (b) де знаходиться компанія боржника, у разі якщо ні місце його проживання, ні зареєстрований офіс не розташовані на території Договірної Держави;(c) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у пунктах (a) і (b), там, де боржник має активи; (d) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у пунктах (a) і (c), там, де знаходиться штаб-квартира організації “ЄВРОКОНТРОЛЬ”.
Статтею 35 Міжнародної конвенції щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації “ЄВРОКОНТРОЛЬ” від 13.12.1960, до якої приєдналася, зокрема, Україна та Турецька Республіка, передбачено, що без шкоди для застосування положень Додатка IV щодо примусового стягнення маршрутних зборів справа порушується у державі Договірної Сторони: (a) де відповідач мешкає або має зареєстрований офіс; (b) де знаходиться компанія відповідача у разі, якщо ні місце його проживання, ні зареєстрований офіс не розташовані на території держави Договірної Сторони; (c) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у підпунктах (a) і (b), там, де відповідач має активи; (d) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у підпунктах (a) - (c), там, де знаходиться штаб-квартира організації “ЄВРОКОНТРОЛЬ”.
Додатком IV до Міжнародної конвенції щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації “ЄВРОКОНТРОЛЬ” визначено положення про спільну систему маршрутних зборів, яке передбачає, що Договірні Сторони домовляються продовжувати керувати спільною системою визначення, повідомлення та стягнення сум маршрутних зборів в якості єдиного збору за політ і користування для цих цілей послугами організації “ЄВРОКОНТРОЛЬ”.
Зазначеними нормами міжнародних договорів визначено процедуру стягнення з боржника плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування та місце розгляду відповідної справи. Відповідно до вказаної процедури стягнення порушується на території Договірної Держави: a) де боржник мешкає або має зареєстрований офіс; (b) де знаходиться компанія боржника, у разі якщо ні місце його проживання, ні зареєстрований офіс не розташовані на території Договірної Держави; (c) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у пунктах (a) і (b), там, де боржник має активи; (d) за відсутності засад юрисдикції, зазначених вище у пунктах (a) і (c), там, де знаходиться штаб-квартира організації “ЄВРОКОНТРОЛЬ”.
Отже, стягнення плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування врегульовані спеціальними нормами міжнародного права, а саме Багатосторонньою угодою про сплату маршрутних зборів від 12.02.1981 та Міжнародною конвенцією щодо співробітництва у галузі безпеки аеронавігації “ЄВРОКОНТРОЛЬ” від 13.12.1960, а не загальними нормами Закону України “Про міжнародне приватне право”, зокрема, п. 7 ст. 76 названого Закону, на який безпідставно посилається позивач, як на правову підставу звернення з даним позовом до господарського суду Київської області.
Положеннями ст. 3 Закону України “Про міжнародне приватне право” визначено, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Таким чином, спеціальні норми міжнародного права мають пріоритет над загальними нормами міжнародного права.
З огляду на те, що позивач не зазначає що боржник має зареєстрований офіс на території України, зокрема, Київської області, чи компанія боржника або його активи знаходиться на території України, зокрема, Київської області, відсутні правові підстави, які визначені вищевказаними спеціальними нормами міжнародного права щодо розгляду даного спору господарським судом Київської області, а відтак дана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
З врахуванням наведеного, суд відмовляє у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України, як такої що не підлягає розгляду в господарських судах України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
Відмовити в прийнятті позовної заяви.
Суддя О.В. Щоткін