ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.09.2016Справа № 910/19652/15
Господарський суд міста Києва у складі судді: Комарової О.С., розглянувши скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві
у справі№ 910/19652/15
за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрабуд"
про стягнення заборгованості 6182,83 грн.
Представники сторін:
від позивача (скаржника) Мехреньгіна А.Б. (представник за довіреністю)
від відповідача не з'явились
від ВДВС: не з'явились
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року позовні вимоги Київського квартирно-експлуатаційного управління до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрабуд" про стягнення заборгованості 6182,83 грн., задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрабуд" на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління грошові кошти: основного боргу - 3389,85 грн., 3% річних - 209,24 грн., втрат від інфляції - 2524,01 грн. та судові витрати - 1809,35 грн., в іншій частині позову відмовлено.
На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 02.11.2015 року було видано наказ.
06 червня 2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшла скарга б/н від 30.05.2016 року на дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, в якій скаржник просить суд визнати неправомірними дії старшого державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві в частині винесення Постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 (ВП № 49417453); визнати недійсною Постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 (ВП № 49417453).
Скарга мотивована тим, що старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві всупереч положенням ст. ст. 11, 36, 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» не було вчинено всіх дій, необхідних для виконання рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2015, у зв'язку з чим, рішення на момент розгляду скарги не виконано, що створює несприятливі наслідки для своєчасного виконання судового рішення та порушує права скаржника (стягувача) в частині виконання судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання на всій території України. Крім того, скаржник зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.03.2016 року старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві надійшла до Київського квартирно-експлуатаційного управління тільки 25.05.2016 року, що суперечить положеннямст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року розгляд скарги призначено на 12.07.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року розгляд справи відкладено на 26.07.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2016 року судом, за клопотанням представника позивача (скаржника), у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 16.08.2016 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року розгляд справи відкладено на 13.09.2016 року.
В судовому засіданні 16.08.2016 року судом винесено окрему ухвалу та зобов'язано начальника Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві розглянути окрему ухвалу та вжити заходів до усунення недоліків в роботі в частині виконання вимог ухвал Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року, 12.07.2016 року та від 26.07.2016 року у справі № 910/19652/15 в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року розгляд справи відкладено на 27.09.2016 року.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 рокустягнуто з Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві в дохід Державного бюджету України штраф в розмірі 1700,00 грн. за невиконання вимог ухвал суду.
В судовому засіданні 27.09.2016 року представник позивача (скаржника) підтримав доводи скарги та дав пояснення по суті скарги.
Представник відповідача та ВДВС в судове засідання 27.09.2016 року повторно не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Приписами ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
При цьому, суд зазначає, що в судові засідання представник Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві жодного разу не з'явився, не виконав викладені в ухвалах Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року, 12.07.2016 року, 26.07.2016 року, 16.08.2016 року та від 13.09.2016 року вимоги та не надав до суду необхідні для розгляду скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві документи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Розглянувши відповідну скаргу заявника та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення поданої Київським квартирно-експлуатаційним управлінням скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).
Законодавцем передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За приписів ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.
В силу ст.124 Конституції України та ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби та регламентує порядок і особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч. 1 ст.3 Закону України „Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Зокрема, згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, є постанова державного виконавця.
Відповідно до ч. 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом. Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.
Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року позовні вимоги Київського квартирно-експлуатаційного управління до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрабуд" про стягнення заборгованості 6182,83 грн., задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екстрабуд" на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління грошові кошти: основного боргу - 3389,85 грн., 3% річних - 209,24 грн., втрат від інфляції - 2524,01 грн. та судові витрати - 1809,35 грн., в іншій частині позову відмовлено.
02.11.2015 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року було видано відповідний наказ.
Так, у поданій до суду скарзі скаржник зазначає, що 20.11.2015 року постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження ВП № 49417453 по примусовому виконанню наказу Господарського суду міста Києва № 910/19652/15 від 02.11.2015 року.
Крім того, 20.11.2015 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.
Також, 05.01.2016 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про арешт коштів боржника.
При цьому, скаржник вказує, що старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві також було винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, які, за твердженням скаржника, по своїй суті не направлені на забезпечення реального виконання судового рішення.
В подальшому, як зазначає скаржник, 29.03.2016 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
На твердження скаржника, старшим державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві всупереч положенням ст. ст. 11, 36, 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідних положень Наказу Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» не було вчинено всіх дій, необхідних для виконання рішення Господарського суду м. Києва від 13.10.2015, у зв'язку з чим, рішення на момент розгляду скарги не виконано, що створює несприятливі наслідки для своєчасного виконання судового рішення та порушує права скаржника (стягувача) в частині виконання судового рішення, яке відповідно до ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Крім того, скаржник зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.03.2016 року старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві надійшла до Київського квартирно-експлуатаційного управління тільки 25.05.2016 року, що суперечить положеннямст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд зазначає, що в судові засідання представник Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві жодного разу не з'явився, не виконав викладені в ухвалах Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року, 12.07.2016 року, 26.07.2016 року, 16.08.2016 року та від 13.09.2016 року вимоги та не надав до суду необхідні для розгляду скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві документи, у зв'язку з чим розгляд зазначеної скарги здійснюється за наявними в матеріалах справи доказами.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Приписами ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Положеннями ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і Законом (ч.2 ст.11 Закону).
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Частиною 2 статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За змістом ч. 3 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною 8 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець проводить перевірку майнового стану боржника не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання. У подальшому така перевірка проводиться державним виконавцем кожні два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Положеннями ч. 2 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи Національної поліції, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.
Відповідно до п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.
Пунктом 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
В п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє. При цьому, господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять, а старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві не надано належних та допустимих доказів звернення його в межах виконавчого провадження ВП №49417453 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року у справі №910/19652/15 до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо), як і не містять доказів виходу державного виконавця за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника, а відтак суд дійшов висновку, що старшим державним виконавцем не було вчинено всіх дій з метою отримання достовірних відомостей щодо відсутності у боржника майна, оскільки зворотного суду не надано.
Таким чином, старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві всупереч приписам ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» не було належним чином вжито необхідних заходів щодо своєчасного та повного виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року.
Приписами ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
В силу Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Так, у поданій скарзі скаржник вказує, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.03.2016 року старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві надійшла до Київського квартирно-експлуатаційного управління тільки 25.05.2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.03.2016 року старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві була направлена скаржнику супровідним листом № 102/2 від 29.03.2016 року та отримана останнім 25.05.2016 року за вх. № 3305, тобто з порушенням строку встановлено ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження".
Тобто, обґрунтованим є висновок, що постанова про повернення виконавчого документа стягувану ВП № 49417453 від 29.03.2016 року, в порушення вимог ст.ст. 31, 48 Закону України «Про виконавче провадження», не була направлена скаржнику у встановлений законодавством строк, оскільки матеріали справи зворотного не містять.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги викладені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання незаконними дій старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, які полягають у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 року у виконавчому провадженні № 49417453 та визнання недійсною постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 року у виконавчому провадженні № 49417453.
Відповідно до вимог ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги.
З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на дії Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві у справі № 910/19652/15 - задовольнити.
2. Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві в частині винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 року (ВП № 49417453).
3. Визнати недійсною Постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.03.2016 року (ВП № 49417453).
4. Копію даної ухвали направити відповідачу (боржнику) у справі та Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст. 106 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С.Комарова