Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"05" вересня 2016 р. Справа № 911/2195/16
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, від імені якого діє відокремлений підрозділ “Рівненська атомна електрична станція”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮТЕМ-ЗМК”
про визнання договору укладеним та стягнення 37085,00 грн.
секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 22.04.2016 р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 220 від 20.07.2016 р.)
Обставини справи:
Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, від імені якого діє відокремлений підрозділ “Рівненська атомна електрична станція” (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮТЕМ-ЗМК” (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача укласти договір про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді у відповідача, та стягнути з останнього 37085,00 грн. заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2016 р. за вказаним позовом було порушено провадження у даній справі.
Також у позовній заяві позивач просив суд залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, який є орендодавцем нерухомого майна за договором № 1322-2015, укладеним з відповідачем як орендарем, в той час як позивач є балансоутримувачем вказаного майна.
Клопотання позивача про залучення третьої особи до участі у даній справі було залишено без задоволення з огляду на таке.
Згідно з приписами частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Оскільки до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження того факту, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, то зазначене вище клопотання позивача задоволенню не підлягає.
25.07.2016 р. до господарського суду Київської області від відповідача були подані заперечення на позовну заяву № 223 від 21.07.2016 р. (вх. № 15380/16 від 25.07.2016 р.), за змістом яких ТОВ “ЮТЕМ-ЗМК” заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на відсутність такого способу захисту порушеного права як зобов'язання укласти договір, а також на відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості. Окрім того, відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.
До господарського суду Київської області від Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській області надійшли пояснення № 10-07-02336 від 26.07.2016 р. (вх. № 15827/16 від 01.08.2016 р.) щодо позовних вимог ДП “НАЕК “Енергоатом”, від імені якого діє відокремлений підрозділ “Рівненська атомна електрична станція”, у даній справі.
01.08.2016 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано заяву № 001-15/495 від 29.07.2016 р. (вх. № 15808/16 від 01.08.2016 р.) про уточнення позовних вимог, за змістом якої позивач просить суд внести зміни до п. 3 прохальної частини позовної заяви, виклавши його в іншій редакції, а саме - «Визнати договір № 1290 “Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єктом бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді” від 08.09.2015 р. укладеним з 08.09.2015 р. (з відповідним текстом договору, що викладений у заяві про уточнення позовних вимог)». За наданими представником позивача у засіданні суду поясненнями, в заяві про уточнення позовних вимог допущено технічну помилку у зазначенні пункту прохальної частини позовної заяви, який позивач просить викласти в новій редакції, а саме - позивач просить викласти в новій редакції пункт 2 прохальної частини позову, що містив вимогу про зобов'язання відповідача укласти договір, замінивши її на вимогу про визнання договору укладеним.
Слід зазначити, що за приписами ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Як встановлено у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
У відповідності з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
З урахуванням вищевикладеного, заява позивача № 001-15/495 від 29.07.2016 р. про уточнення позовних вимог є заявою про зміну предмету позову, яка була подана до початку розгляду справи по суті, належним чином надіслана відповідачеві, і, відповідно, була прийнята судом.
Таким чином, позивач у даній справі просить суд визнати договір № 1290 «Про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді» від 08.09.2015 р. укладеним з 08.09.2015 р. з наступним текстом договору (повний текст договору викладено у заяві) та стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 37085,00 грн.
12.08.2016 р. до господарського суду Київської області від відповідача було подано клопотання № 250 від 12.08.2016 р. (вх. № 16851/16 від 12.08.2016 р.) про відкладення розгляду справи.
31.08.2016 р. до господарського суду Київської області від відповідача було подано додаткові заперечення на позов б/н від 30.08.2016 р. (вх. № 17773/16 від 31.08.2016 р.).
У судовому засіданні 05.09.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, представник відповідача проти позову заперечувала.
У судовому засіданні 05.09.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд
18.06.2015 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮТЕМ-ЗМК» (орендар) був укладений договір оренди майна № 1322-2015, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме - матеріальний склад ПТЕМ, цех передмонтажних робіт, прибудову до центрального матеріального складу ПТЕМ, які розташовані за адресою: Рівненська обл., м. Кузнецовськ, будівельна база № 1 і № 2 промислової зони, 34.
Майно перебуває на балансі ДП НАЕК «Енергоатом» і обліковується за відокремленим підрозділом «Рівненська АЕС» (балансоутримувач).
Відповідно до пункту 5.13 договору № 1322-2015 від 18.06.2015 р., орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом одного місяця після підписання цього договору орендар зобов'язаний укласти з балансоутримувачем орендованого майна договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (в т.ч. плати за землю, загальною площею 20051,0 кв. м.) та надання комунальних послуг орендарю.
Строк дії договору - 2 роки 11 місяців, з 01.08.2015 р. до 01.07.2018 р. включно.
Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.08.2015 р. орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі договору оренди державного майна № 1322-2015 від 18.06.2015 р. в строкове платне користування об'єкти виробничої бази Південтеплоенергомонтаж.
04.09.2015 р. між Відокремленим підрозділом «Рівненська АЕС» (балансоутримувач) та ТОВ «ЮТЕМ-ЗМК» (орендар) був укладений договір № З-8-2015 про відшкодування земельного податку за земельну ділянку, що знаходиться в постійному користуванні ДП НАЕК «Енергоатом» по ВП «Рівненська АЕС», яка призначена для обслуговування об'єктів виробничої бази Південтеплоенергомонтаж.
Водночас, від підписання договору № 1290 від 08.09.2015 р. про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти бази Південтеплоенергомонтаж, що перебувають в оренді, ТОВ «ЮТЕМ-ЗМК» (орендар) відмовилось, направивши балансоутримувачеві лист № 344 від 30.09.2015 р., яким два не підписаних примірники вказаного договору були повернуті позивачеві.
У зв'язку з наведеним позивач і звернувся з даним позовом до суду, за яким просить визнати укладеним з 08.09.2015 р. договір № 1290 від 08.09.2015 р. про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також стягнути з орендаря 37085,00 грн. заборгованості у розмірі сплаченого позивачем податку на нерухоме майно за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2016 р.
Дослідивши матеріали справи, позиції учасників процесу, наявні у справі докази, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з приписами статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Як встановлено у статті 649 ЦК України, розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.
Таким чином, передумовою для передачі переддоговірного спору на вирішення господарського суду є або вказівка закону, або домовленість сторін.
Окрім того, згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч. 1 ст. 187 ГК України).
Таким чином, згідно з приписами законодавства, на розгляд суду може бути переданий переддоговірний спір у випадках, якщо це: 1) спір, що виник при укладанні договору за державним замовленням; 2) якщо це договір, укладення якого є обов'язковим на підставі закону; 3) в інших випадках, встановлених законом; 4) інші переддоговірні спори, якщо це передбачено угодою сторін, або на підставі укладеного між сторонами попереднього договору.
Як встановлено судом, договір про відшкодування орендарем державного нерухомого майна сум сплаченого балансоутримувачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є договором, що укладається за державним замовленням, та не є договором, укладення якого є обов'язковим на підставі закону або в силу інших підстав, безпосередньо встановлених законом.
Поряд з цим, згідно з приписами статей 181, 183-185 ГК України, дотримання сторонами загального порядку укладання господарських договорів є обов'язковим.
Згідно зі ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Слід зазначити, що відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
За умовами ч. 2 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України.
За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови (ч. 3 тієї ж статті 10).
Наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 (у редакції наказу Фонду державного майна України від 9 серпня 2007 р. № 1329) (із змінами і доповненнями, внесеними наказами Фонду державного майна України від 9 серпня 2007 року № 1329, від 5 березня 2013 року № 276) затверджено Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності.
Зазначений наказ ФДМУ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2000 р. за № 931/5152.
Згідно з пунктом 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
При цьому слід зазначити, що наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 затверджено Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.
Судом встановлено, що ані Закон України «Про оренду державного та комунального майна», ані Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, ані Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не містять норми щодо обов'язковості укладання орендарем з балансоутримувачем договору про відшкодування орендарем державного нерухомого майна сум сплаченого балансоутримувачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відтак, слід дійти висновку, що умова про обов'язкове відшкодування орендарем державного майна витрат балансоутримувача зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути безпосередньо встановлена у договорі оренди.
З матеріалів справи слідує, що обов'язку укладення між балансотримувачем та орендарем договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, безпосередньо договором оренди державного майна № 1322-2015 не передбачено.
Натомість, статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Крім цього, згідно приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у встановлених договором або актом цивільного законодавства межах, особа не може бути примушеною до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Отже, враховуючи те, що у відповідача на підставі закону та умов договору оренди державного майна відсутній обов'язок щодо укладення з позивачем договору про відшкодування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги про визнання укладеним договору № 1290 від 08.09.2015 р. (в редакції, зазначеній позивачем у заяві про уточнення позовних вимог).
Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 37085,00 грн. заборгованості з податку на нерухоме майно.
Як слідує з позову (аркуш позову 2), позивач у зв'язку з відмовою відповідача від підписання договору в період з 01.01.2015 р. по 31.07.2015 р. сплатив вказаний податок. У зв'язку з даними обставинами, у відповідача перед ВП РАЕС, на переконання останнього, виникла «заборгованість у розмірі сплаченого податку на нерухоме майно за період 01.01.2015 по 31.03.2016, який становить 30925,94 грн.». Поряд з цим, предметом позову, як вказувалося вище, є стягнення 37085,00 грн.
Водночас, правові підстави виникнення у відповідача зобов'язання щодо відшкодування сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що є предметом договору оренди державного майна № 1322-2015 від 18.06.2015 р., є відсутніми з огляду на таке.
Як зазначено в пункті 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
У пункті 1.6 вказаної постанови Пленуму зазначено, що грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).
Оскільки судом залишено без задоволення вимогу позивача про визнання укладеним договору № 1290 від 08.09.2015 р., то і підстави для стягнення з відповідача заборгованості за ним є відсутніми.
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі в повному обсязі.
Решта долучених до матеріалів справи документів та пояснень сторін були досліджені судом і наведених вище висновків суду не спростовують.
Витрати зі сплати судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.
Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення підписане 12.09.2016 р.
Суддя В.М. Бабкіна