15.06.2016
Справа № 720/2558/15-ц
Провадження № 2/720/8/16
10 червня 2016 року Новоселицький районний суд Чернівецької області
в складі: головуючого судді Ляху Г.О.
з участю секретаря Факащук А.П.
представника позивачки Житарюка О.І.
представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до дочірнього підприємства «М'ясо Буковини» відкритого акціонерного товариства «Новоселицький птахокомбінат», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання права власності на корову, про визнання недійсною угоди від 16 червня 2015 року, укладеної між ОСОБА_7 та дочірнім підприємством «М'ясо Буковини» відкритого акціонерного товариства «Новоселицький птахокомбінат» щодо купівлі-продажу корови та про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином, -
В грудні 2015 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на корову, про визнання недійсною угоди від 16 червня 2015 року, укладеної між ОСОБА_7 та ДП «М'ясо Буковини» ВАТ «Новоселицький птахокомбінат» щодо купівлі-продажу корови та про стягнення матеріальної шкоди, завданої злочином.
Свій позов позивачка обґрунтовує тим, що 16 червня 2015 року ОСОБА_5 діючи неправомірно та недобросовісно як покупець - заготівельник ДП «М'ясо Буковини» з однієї сторони та ОСОБА_7 діючи як недобросовісний та безпідставний продавець з іншої сторони, знаходячись в с. Припруття Новоселицького району, уклали угоду купівлі-продажу належної їй на праві приватної власності корови за явно заниженою ціною в 7700 гривень. Внаслідок даної нікчемної угоди ОСОБА_7 не являючись власником проданої нею худобини, будучи неповнолітньою та не маючи жодних правових підстав, вчинила неправомірну угоду щодо відчуження, ОСОБА_5 діючи як представник ДП «М'ясо Буковини», не перевіривши паспортні дані та вік, як і права та повноваження особи-продавця ОСОБА_7, придбала на користь даного підприємства належну їй дворічну корову. На підтвердження та юридичне оформлення даної угоди ОСОБА_7 було видано заготівельником ОСОБА_5 безпідставно прийомну квитанцію ДП «М'ясо Буковини» про закупку корови. Вказаною угодою їй було завдано матеріальну шкоду в розмір 17000 гривень, яку просила стягнути в солідарному порядку з відповідачів ДП «М'ясо Буковини» ВАТ «Новоселицький птахокомбінат», ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала та пояснила, що 16 червня 2015 року їй передзвонила ОСОБА_7 та повідомила, що хоче продати корову, у зв'язку із чим вона на автомобілі під керуванням ОСОБА_6 виїхала в с. Припруття Новоселицького району, де на пасовищі ОСОБА_7 підтвердила бажання продати корову, посилаючись на потребу в грошах. Вони домовились про вартість корови у 7700 гривень, яких вона відразу заплатила ОСОБА_7. Перед покупкою вона перевірила паспортні данні ОСОБА_7 за якими остання є повнолітньою. На підтвердження передачі грошей ОСОБА_7, вона виписала завчасно виготовлену прийомну квитанцію з ДП «М'ясо Буковини», в якій розписалася остання. Купляючи дану корову, вона діяла як фізична особа, а не як заготівельник - представник ДП «М'ясо Буковини», оскільки в подальшому придбану корову вона не здала вказаному підприємству, а продала іншій фізичній особі в Хотинському районі, в підтвердження цього при заповненні приймальної квитанції вона вичеркнула наявну на квитанції печатку ДП «М'ясо Буковини». Про те, що корова була викрадена ОСОБА_7 у позивачки, вона не знала та дізналася в наступному від працівників поліції. Вважає, що її особистими діями будь-якої шкоди позивачці не завдано, а тому просила відмовити у задоволенні позову.
Відповідач ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив, що 16 червня 2015 року на вантажному автомобілі він відвіз ОСОБА_5 в с. Припруття Новоселицького району, де остання придбала у ОСОБА_7 корову, яку в той же день продала іншій особі на території Хотинського району. Він будь-яку участь у даній угоді не приймав, а тому обставини йому не відомі, у зв'язку із чим вважає безпідставним пред'явлений до нього позов.
Представник відповідача ДП «М'ясо Буковини» ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що купляючи корову від ОСОБА_7, ОСОБА_5 діяла як фізична особа, а не як представник ДП «М'ясо Буковини», оскільки не була належним чином уповноважена на вчинення вказаних дій та куплена нею корова була перепродана іншій фізичній особі, а не здана на підприємство. Діями ДП «М'ясо Буковини» будь-якої шкоди позивачці не завдано, у зв'язку із чим просив відмовити у позові.
Відповідач ОСОБА_8 позов в частині продажу корови позивачці визнав та пояснив, що приблизно три роки назад продав позивачці корову разом з паспортом за 8000 гривень.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, оцінивши у сукупності досліджені докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи даний позов, суд виходить з того, що згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що вироком Новоселицького районного суду від 13 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 березня 2016 року, неповнолітня ОСОБА_7 була визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ст. 185 ч.1 КК України, у зв'язку із тим, що 16 червня 2015 року перебуваючи в с. Пирпруття Новоселицького району вона таємно вчинила крадіжку корови, яка належала позивачці - потерпілій ОСОБА_4, яку в подальшому продала ОСОБА_9, чим завдала потерпілій матеріальну шкоду на суму 17000 гривень. Того ж дня, придбану у ОСОБА_7 корову ОСОБА_9 продала невстановленій особі.
У відповідності до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 3 ст. 386 ЦК власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як вбачається з вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З роз'яснень, викладених в п. 21 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вбачається, що спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Матеріалами справи встановлено, що право власності позивачки на викрадену ОСОБА_7 у неї корови не оспорюється та визнається всіма відповідачами.
Належність позивачці корови на праві власності підтверджується також вказаним вироком суду, яким встановлено, що завдана останній матеріальна шкода спричинена саме як власнику корови.
Із урахуванням того, що позивачка фактично була позбавлена права власності на корову умисними злочинними діями ОСОБА_7, а викрадена у неї корова була продана ОСОБА_9, яка в послідуючому перепродала її іншій особі, суд вважає заявлені вимоги про визнання права власності на корову неналежним способом захисту її порушеного права, оскільки право власності позивачки на корову ніким не оспорюється та визнається всіма учасниками судового розгляду, а вимоги щодо повернення їй викраденої корови підлягають розгляду та вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Дослідженими судом доказами встановлено, що ОСОБА_5 купляючи корову у ОСОБА_7 діяла як фізична особа, а не як представник ДП «М'ясо Буковини».
Окрім пояснень самої ОСОБА_5 вказана обставина підтверджується копією прийомної квитанції від 16 червня 2015 року, яка свідчить про передачу 7700 гривень ОСОБА_7 за корову, в якій викреслена завчасно проставлена у даній квитанції печатка ДП «М'ясо Буковини».
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 була уповноважена ДП «М'ясо Буковини» на вчинення вказаної угоди та куплена у ОСОБА_7 корова не була здана на підприємство, що підтверджується податковими розрахунками ДП «М'ясо Буковини» сум доходу, нарахованих на користь фізичних осіб за 2 квартал 2015 року.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку що 16 червня 2015 року будь-якої угоди саме між ОСОБА_7 та ДП «М'ясо Буковини» про купівлю-продаж корови не було укладено, у зв'язку із чим, позовні вимоги щодо визнання такої угоди недійсною є безпідставними.
Крім цього, в п. 22 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року роз'яснено, що суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного право (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана фізичній особі відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Відповідно до ч.1 ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
За змістом ст. 1190 ЦК України солідарну відповідальність перед потерпілим несуть декілька осіб у разі, якщо їх спільними діями або бездіяльністю було завдано шкоди.
Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Вироком Новоселицького районного суду від 13 січня 2016 року було встановлено, що ОСОБА_7 одна викрала корову у позивачки, а тому її вартість має бути стягнуто на користь позивачки саме з ОСОБА_7.
Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили ту обставину, що корова була викрадена у неї спільними діями інших відповідачів разом з ОСОБА_7, а тому доводи позивачки, що всі відповідачі мають нести солідарну відповідальність за завдану їй шкоду є безпідставними.
Посилання позивачки на те, що відповідачі мають відшкодувати їй завдану матеріальну шкоду у солідарному порядку як недобросовісні набувачі, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи її коровою є помилковим, оскільки вказана обставина не підтверджена належними та допустимими доказами та суперечить дослідженим судом матеріалам.
У задоволенні вимоги позивачки про стягнення з відповідачів на її користь судових витрат на правову допомогу слід відмовити виходячи з наступного.
З витягу журналу реєстрації угод про надання юридичних послуг громадянам адвокатом Житарюк О.І. № 5 від 14 січня 2016 року вбачається, що позивачка 01 жовтня 2015 року уклала з адвокатом Житарюком О.І. угоду про надання правової допомоги № 135, відповідно якої останній має право здійснювати свої повноваження по представленню інтересів клієнта в судах по вказаній цивільній справі.
Крім того, з вказаного витягу вбачається, що угодою передбачено розмір оплати адвокату гонорару за надання юридичної допомоги в розмірі 1200 гривень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Разом з тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах визначений статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» і він не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.
Витяг з журналу з реєстрації угод про надання юридичних послуг громадянам адвокатом Житарюк О.І. на думку суду також не може свідчити про здійснення оплати на правову допомогу, оскільки він не є фінансово-розрахунковим документом, який належним чином підтверджує факт оплати.
Таким чином, слід вказати, що відповідно до ст.ст. 79, 88 ЦПК України позивачка має право вимагати від відповідачки ОСОБА_7 (стосовно якої задоволені позовні вимоги) компенсацію, здійснену нею на оплату правової допомоги.
Однак, оскільки з наявних у матеріалах справи доказів, на які посилається позивачка, неможливо встановити об'єми, кількість та види конкретних послуг, за які здійснено оплату позивачкою та суду не надано належного документального підтвердження оплати позивачкою витрат на правову допомогу, то у задоволені її заяви в частині стягнення з відповідачів витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката слід відмовити.
В той же час, судові витрати понесені відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на оплату правової допомоги свого представника - адвоката ОСОБА_3 в порядку ст.ст. 79, 88 ЦПК України підлягають стягненню на їх користь з відповідачки, оскільки здійснення вказаних витрат підтверджується укладеними договорами на представництво та ведення справ в суді та витягом з книги обліку доходів і витрат, яку веде ОСОБА_3 як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, якою вона звітує перед податковими органами за отриманий прибуток.
Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_7 на користь держави слід стягнути судовий збір, оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору за вимогу про відшкодування завданої злочином матеріальної шкоди.
На підставі ст.ст. 22, 203, 215, 328, 386, 387, 388, 392, 1166,1179,1190,1192 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 84, 88, 208-218 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково .
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду завдану злочином в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 551 гривні 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 кожному окремо по 1000 (одній тисячі) гривень в рахунок відшкодування понесених судових витрат.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: