28.09.2016 справа № 644/4342/16-ц
н/п 2/644/1791/16
26 вересня 2016 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Зябрової О.Г.,
при секретарі - Масло Т.М.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Кириленка О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення інфляційних витрат та 3% річних від суми боргу, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ фірма «Елавус ЛТД», в якому просила стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з моменту звільнення та по день фактичного розрахунку, тобто з 28.01.2014 по 14.12.2015; інфляційні втрати на суму заборгованості та три відсотки річних на суму даної заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона працювала майстром виробничого цеху на даному підприємстві і 28.10.2014р. була звільнена за згодою сторін. Проте, відповідач не виплатив їй у повному обсязі заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2013 року по грудень 2013р у сумі 20047 грн.47 коп. і до 15.12.2015р. дані кошти вона не отримала.
В судовому засіданні позивач позов підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що заробітна плата є винагородою, які роботодавець виплачує працівнику, але виплати, які підлягають стягненню відповідно до ст.117 КЗпП не є винагородою за виконану роботу, а отже і не є заробітною платою. Крім того, згідно Інструкції суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні не належать до фонду оплати праці. Позовна вимога про стягнення суми середнього заробітку за період затримки розрахунку не була заявлена в установлений законом строк у справі про банкрутство відповідача, отже, не має правових підстав для її задоволення відповідно до ч.4 ст.83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Також, позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 працювала в ТОВ фірма «Елавус ЛТД» та звільнилась 28.01.2014рр. за згодою сторін з посади майстра виробничого цеху.
Наказом Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 26.03.2014р. з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2013 року по листопад 2013 року в розмірі 17924 грн.48 коп.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 22.04.2014р. з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на користь ОСОБА_1 було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.01.2014р. по 25.02.2014р. в сумі 4453 грн. 17 коп.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 02.03.2015р. з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість по заробітній платі за період з 01.12.2013р. по 31.12.2013р. у розмірі 2122 грн.99 коп., суму середнього заробітку за період затримки розрахунку з 26.02.2014р. по 05.01.2015р. у розмірі 51657 грн.46 коп., компенсацію за нараховану заробітну плату станом на 05.01.2015р. з урахуванням індексу інфляції в розмірі 4208 грн.09 коп.
Пунктом 1 Статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь- яких справах, у яких вони є сторонами.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Згідно з пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2014р. № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватись з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав».
Поряд з цим, ст. 8-1 КЗпП України визначає, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Таким чином, розглядаючи дану справу суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин практику Європейського Суду, а саме рішення у справі «Меньшакова проти України».
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 8 квітня 2010 року зазначив наступне:
П.56. Незважаючи на відмінності в результатах проваджень проти СМ3 та СМСК виявляється, що доводи заявниці не було прийнято судами. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року і тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 Кодексу законів про працю більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права».
П.57. Відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановления судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
П.58. Хоча можна стверджувати, що обґрунтуванню, наведеному судами щодо оскаржуваних рішень, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 Кодексу законів про працю. Суд дійшов висновку, що воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
П.65. З огляду на тлумачення судами відповідного національного законодавства у справі заявниці, суд вважає, що вимоги заявниці щодо компенсації за період не мають жодного правового підґрунтя . Зокрема, стаття 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.
Отже, з урахуванням наведеного Рішення Європейського Суду з прав людини, у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати заробітної плати на підставі статті 117 Кодексу законів про працю після ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова про стягнення з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» на користь позивача суми заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунків.
Крім того, відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявления грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
У п.3 Ухвали Господарського суду Харківської області від 15.01.2016р. у справі №922/3048/15, визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню».
Грошова вимога ОСОБА_1 про стягнення додаткових грошових коштів згідно ст.117 КЗпП України не була заявлена у справі № 922/3048/15 упродовж строку, встановленого для їх подання, тобто, не є конкурсною вимогою.
Таким чином, відповідно до вимог Ухвали Господарського суду Харківської області від 15.01.2016р. у справі № 922/3048/15 вимоги позивача про стягнення з ТОВ фірма «Елавус ЛТД» є погашеними.
Відповідно до вимог ч.4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не с конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати».
Спірні відносини підпадають під дію правового регулювання норм, визначених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Крім того, вимоги ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані до заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, оскільки це не передбаченого законодавством України.
На підставі викладено та керуючись ст. ст.10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 130, 174, 367 ЦПК України, ст. 117 КЗпП України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», суд-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Елавус ЛТД» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення інфляційних витрат та 3% річних від суми боргу - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.
Головуючий: