21 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоТкачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта», третя особа - ОСОБА_8, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди спричиненої внаслідок кримінального правопорушення, за касаційним скаргами представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року,
В лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, відкритого акціонерного товариства НАСК «Оранта» (далі - ВАТ НАСК «Оранта»), третя особа - ОСОБА_8, у якому просив суд стягнути з ВАТ НАСК «Оранта» на його користь 49 490 грн матеріальних збитків, спричинених внаслідок пошкодження транспортного засобу позивача та отримання ним тілесних пошкоджень в дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП), що мала місце 17 лютого 2012 року, а також стягнути із страхової компанії на його користь 5 тис. грн моральних збитків. Крім того, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 192- 194, т. 1 ), позивач просив суд стягнути 45 370 грн матеріальної, 20 тис. грн моральної шкоди, 1 830 грн судових витрат та 510 грн франшизи на його користь з винуватця ДТП - ОСОБА_7
Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтував тим, що 17 лютого 2012 року з вини відповідача ОСОБА_7 сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль позивача і він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Автомобіль позивача було застраховано відповідачем ВАТ НАСК «Оранта», яке відмовилося сплачувати страхове відшкодування за вказаним вище страховим випадком в добровільному порядку. Винуватець ДТП ОСОБА_7 також відмовився компенсувати позивачеві завдані внаслідок ДТП збитки, а тому ОСОБА_6 звернувся до суду з даним позовом, який просив суд задовольнити.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_6 49 490 грн майнової шкоди та 5 тис. грн моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 45 370 грн майнової шкоди, 10 тис. грн моральної шкоди та 510 грн франшизи.
Стягнуто солідарно в рівних частинах з ВАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 830 грн судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року в частині стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_6 майнової шкоди та в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 майнової шкоди, франшизи, та в частині розподілу судових витрат - скасовано, ухвалено у цих частинах нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення майнової шкоди та франшизи, а також судових витрат з ВАТ НАСК «Оранта», ОСОБА_7 - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ НАСК «Оранта» 568 грн 75 коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 250 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати в розмірі 4 667 грн 03 коп., з яких 4 тис. грн витрати на правову допомогу та 667 грн 03 коп. витрати по оплаті судового збору при подані апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 10 тис. грн моральної шкоди та в частині розподілу судових витрат, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року і залишити в силі рішення районного суду.
Касаційні скарги обґрунтовані порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_6 відхиленню у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2012 року сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7 та автомобіля Мазда Е220, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, власником якого є ОСОБА_8 (а. с. 30, т. 1). Внаслідок ДТП ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Бершадського районного суду Вінницької області від 20 листопада 2014 року встановлено вину ОСОБА_7 у настанні вказаної ДТП, визнано його винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначено йому покарання у вигляді штрафу, звільнено останнього від покарання згідно до п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року.
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а. с. 26, т. 1) автомобіль ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, застраховано ВАТ НАСК «Оранта». Ліміт відповідальності визначено на рівні 100 тис. грн за шкоду життю і здоров'ю одного потерпілого, 50 тис. грн за шкоду, заподіяну майну одного потерпілого, передбачено 510 грн - франшизи. Страхувальник - особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за цим полісом є товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинський маслосирзавод». Разом з тим, автомобіль ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, не є власністю товариства, а перебував у користуванні товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинський маслосирзавод» на підставі договору оренди від 18 березня 2009 року, укладеного з власником такого автомобіля - ОСОБА_10 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинський маслосирзавод» заперечило, що на момент настання ДТП її винуватець та водій автомобіля ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7 перебував з товариством у трудових відносинах і ДТП сталося під час виконання ОСОБА_7 службових обов'язків (а. с. 43, т. 1).
Судом першої інстанції встановлено, що на момент настання ДТП її винуватець - водій автомобіля ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_7, перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер ФУД» (з 11 лютого 2014 року назву змінено на ТЕРРА ФУД - а. с. 153, т. 1), яке на законних правових підставах використовувало вказаний автомобіль ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1.
29 травня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинський маслосирзавод» звернулося до ВАТ НАСК «Оранта» із заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений у ДТП автомобіль Мазда Е220, державний номер НОМЕР_2.
Листом від 24 червня 2014 року ВАТ НАСК «Оранта» відмовилося від виплати страхового відшкодування з посиланням на те, що заяву про ДТП подано із запізненням (ДТП сталося 17 лютого 2012 року, а заяву подано 29 травня 2014 року) (а. с. 57, т. 1).
Згідно з висновків призначеної судом першої інстанції автотоварознавчої експертизи автомобіля Мазда Е220, державний номер НОМЕР_2, від 01 липня 2015 року (а. с. 96-102, т. 1), вартість вказаного автомобіля на момент ДТП становила 36 511 грн, а матеріальний збиток завданий власникові такого автомобіля на момент проведення експертизи становить 95 370 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля Мазда Е220, державний номер НОМЕР_2, становить 172 512 грн 66 коп. (а. с. 103, т. 1).
Власником автомобіля Мазда Е220, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_8 надано суду інший висновок експерта від 04 грудня 2015 року, з якого вбачається, що вартість вказаного автомобіля на момент ДТП становила 36 511 грн, матеріальний збиток, завданий власникові такого автомобіля на момент проведення експертизи становить 95 370 грн, утилізаційна вартість автомобіля (або його залишок) станом на 04 грудня 2015 року становить 6 713 грн 61 коп. (а. с. 230, т. 1).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновків про безпідставність відмови ВАТ НАСК «Оранта» у виплаті страхового відшкодування на користь позивача, оскільки доводи страхової компанії про невчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку спростовуються тим, що такий обов'язок за правилами п. 33.1.4 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладається на особу, яка застрахувала свою відповідальність, або на водія забезпеченого транспортного засобу, а в даному випадку позивач є потерпілою особою, яка наділена правом на відшкодування збитків, спричинених внаслідок страхового випадку за рахунок коштів страховика в рамках, передбачених договором страхування сум, за правилами ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст. 990 ЦК України.
Також суд, керуючись ст. 1194 ЦК України та, враховуючи вказаний вище висновок експерта від 04 грудня 2015 року, вважав за необхідне стягнути з винної у ДПТ особи ОСОБА_7 на користь позивача різницю у сумі матеріальних збитків, що не покриваються страховою виплатою, та реальним їх розміром, з розрахунку: 95 370 грн загальної суми матеріальної шкоди мінус 50 тис. грн, передбачених страховим полісом (за виключенням 510 грн франшизи) дорівнює 45 370 грн. 510 грн франшизи (збитків) також стягнуто судом першої інстанції з ОСОБА_7
При вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди на користь позивача шляхом її стягнення з ВАТ НАСК «Оранта» в розмірі 5 тис. грн, а з ОСОБА_7 - 10 тис. грн, суд керувався положеннями ст. ст. 23, 1167 ЦК України та виходив із засад розумності і справедливості.
Питання щодо розподілу судових витрат суд визнав похідним та вирішив його на підставі ст. ст. 79, 88 ЦПК України.
Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився. Суд звернув увагу на ту обставину, що винна у ДТП особа - ОСОБА_7 на момент його вчинення перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер ФУД», на яке за правилами ч. 1 ст. 1172 ЦК України має покладатися обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, оскільки будь-які відомості про незаконне заволодіння ОСОБА_7 вказаним автомобілем ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, відсутні, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_7 є неналежним відповідачем у справі в частині вимог про відшкодування матеріальних збитків на користь позивача, а оскільки апеляційний суд не наділений процесуальними правами на заміну неналежного відповідача, колегія суддів дійшла висновків про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог саме до ОСОБА_7
Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції про необхідність стягнення страхового відшкодування зі страхової компанії в рамках умов страхового договору для компенсації матеріальних збитків позивачеві, апеляційний суд встановив безпідставність таких висновків суду першої інстанції з посиланням на те, що п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право на відмову у здійсненні страхового відшкодування, якщо шкода заподіяна майну потерпілого через неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року. Таким правом ВАТ НАСК «Оранта» скористалося та мотивовано відмовило у виплаті страхового відшкодування за завдані матеріальні збитки потерпілій особі, оскільки заяву було подано більше ніж через рік з моменту ДТП. На підставі таких встановлених обставин, апеляційний суд визнав позов в частині вимог до страхової компанії про стягнення матеріальних збитків безпідставним та відмовив у його задоволенні.
Перевіряючи законність висновків суду першої інстанції про необхідність стягнення з обох відповідачів на користь позивача моральної шкоди, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновків про часткову обґрунтованість позову у цій частині та правильність висновків районного суду з цього питання. При цьому, апеляційний суд послався на норми ст. 26-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому) щодо необхідності стягнення 5 тис. грн моральної шкоди з страхової компанії через доведеність факту ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди позивача та дотримання 3-х річного терміну на подання заяви про страхове відшкодування моральних збитків, передбаченого п. п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також суд послався на норми ст. ст. 23. 1167 ЦК України щодо необхідності стягнення 10 тис. грн моральної шкоди з винної особи - ОСОБА_7
Питання щодо розподілу судових витрат апеляційним судом вирішено на підставі наявних у матеріалах справи доказів з цього питання на вимог ст. 88 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 зводяться до того, що апеляційним судом невірно трактовано положення ст. 1172 ЦК України та застосовано норми ст. ст. 23. 1167 ЦК України при задоволенні позову в частині стягнення з винуватця ДПТ - ОСОБА_7 на користь потерпілого у ДТП - ОСОБА_6 10 тис. грн моральних збитків. Представник ОСОБА_9 посилається на помилковість висновків апеляційного суду щодо необхідності покладення відповідальності за моральні збитки на ОСОБА_7, в той час, як апеляційним судом достовірно встановлено факт виконання ним службових обов'язків у момент настання ДТП. Враховуючи положення ст. 1172 ЦК України про покладення усієї відповідальності на юридичну особу, з якою ОСОБА_7 перебував у трудових відносинах, тобто на товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер БУД», заявник вважає, що апеляційним судом помилково стягнуто моральні збитки з працівника, в той час як їх відшкодування також має бути покладено на товариство.
Такі доводи заявника заслуговують на увагу, оскільки дане правове питання було роз'яснено Верховним Судом України у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами), а саме роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою він перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.
Тобто положення ст. 1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.
За таких обставин, висновки апеляційного суду про необхідність стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_7 10 тис. грн моральних збитків є передчасними, оскільки апеляційним судом допущено помилкове трактування положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України.
При розгляді справи в суді першої інстанції товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер ФУД» надавало документи з яких вбачається факт наявності між товариством та ОСОБА_7 трудових відносин, а також факт керування останнім в момент ДТП автомобілем ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, під час виконання ним трудових обов'язків (а. с. 237-242, т. 1).
Враховуючи положення ст. 1172 ЦК України суд першої інстанції мав вирішити питання щодо можливості залучення товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер ФУД» до участі у справі в порядку ч. 4 ст. 10, ст. 33 ЦПК України в якості відповідача (співвідповідача), а також вирішити питання про залучення до участі у розгляді справи безпосередньо власника автомобіля ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_1, ОСОБА_10, чого зроблено не було.
Слід зазначити, що доводи касаційної скарги ОСОБА_6 щодо законності ухваленого у справі рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження у зв'язку з наведеним вище, а тому касаційна скарга останнього підлягає відхиленню.
Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, оскільки при розгляді справи судами не встановлено належним чином обставини справи, характеру правовідносин між її сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин, а тому такі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 07 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук І.М. Фаловська