21 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоТкачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року,
У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто»), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений 21 серпня 2015 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на його користь сплачені за договором кошти в розмірі 21 998 грн та неустойку за 75 днів затримки повернення коштів у розмірі 16 498 грн 50 коп., а всього стягнути з відповідача 38 496 грн 50 коп. (а. с. 4, 66).
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_6 зазначив, що оспорюваний ним договір було укладено поза місцем реєстрації відповідача та поза його офісним приміщенням, що в силу ч. ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» наділяє позивача правом на розірвання договору фінансового лізингу. ОСОБА_6 звернувся до відповідача з відповідним клопотанням, однак йому в поверненні переданих за договором коштів ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» відмовило, пославшись на умови договору, якими передбачено повернення лише 60 % переданих за договором коштів у разі розірвання договору. ОСОБА_6 вважає, що відповідні умови оскаржуваного договору (п. 12.1 ст. 12) суперечать положенням ч. ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» і передані ним кошти за договором підлягають поверненню не частково, а у повному обсязі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки, ОСОБА_6 послався на норми ч. 9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено обов'язок продавця (виконавця) сплатити 1 % від вартості продукції за кожен день затримки повернення коштів. Прострочення тривало протягом 75 днів, а тому ОСОБА_6 просив стягнути 16 498 грн 50 коп. неустойки з розрахунку - 1 % від 21 998 грн = 219 грн 98 коп. * 75 днів = 16 498 грн 50 коп.
Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року, позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 21 серпня 2015 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто».
Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_6 сплачені ним за недійсним договором кошти в сумі 21 998 грн.
Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в дохід Держави судовий збір в розмірі 487 грн 20 коп.
В решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» просить скасувати рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову в позові у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2015 року між сторонами у справі було укладено договір фінансового лізингу з додатками, відповідно до умов якого ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» зобов'язалося придбати у свою власність предмет лізингу у вигляді транспортного засобу Булат 354.4 каб (міні трактор) (п. 1.3 договору) та передати його у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплатити авансовий платіж, комісію за передачу предмета лізингу (стаття 9 договору), сплачувати за користування трактором періодичні лізингові платежі (стаття 10 договору). Договір фінансового лізингу передбачав право позивача отримати предмет лізингу у власність за умови повної сплати вартості трактора та інших платежів, передбачених договором (стаття 11 договору).
Згідно пункту 1.7 договору предмет лізингу передається у користування ОСОБА_6 не пізніше 120 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок товариства адміністративного платежу в розмірі 936,09 доларів США, авансового платежу в розмірі 50 % вартості предмета лізингу, комісії за передачу предмета лізингу 3 % вартості предмета лізингу та різниці до сплаченого авансового платежу у відповідності до умов п. 9.4 чи п. 9.6. договору у разі необхідності.
Із заперечення на позовну заяву (а. с. 26) вбачається що позивачем було сплачено 21 998 грн за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати адміністративного платежу у відповідності до умов п. 9.7 договору.
ОСОБА_6 звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» із заявою від 21 серпня 2015 року з вимогою про розірвання договору лізингу та повернення переданих за договором коштів. Листом від 17 вересня 2015 року відповідач повідомив ОСОБА_6 про розірвання договору лізингу з 01 вересня 2015 року та відмову в поверненні коштів з посиланням на те, що сплачена ОСОБА_6 сума в розмірі 21 998 грн у якості адміністративного платежу у разі розірвання договору поверненню не підлягає і утримується в якості штрафу за дострокове розірвання договору у відповідності до п. 12.1 договору.
Задовольняючи частково позовні вимоги шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та стягнення з відповідача на користь позивача переданих за договором коштів в розмірі 21 998 грн, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не має права включати в договір з позивачем умови які є несправедливими. В даному випадку такими умовами є зарахування першого платежу за договором у розмірі 21 998 грн у якості адміністративного платежу, що не підлягає поверненню у жодному випадку та є платою за укладення договору.
Пославшись на положення п.п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому, положення ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, районний суд визнав договір лізингу недійсним та, застосувавши реституцію, стягнув передані відповідачеві кошти за договором на користь позивача.
Позовні вимоги про стягнення на користь позивача з відповідача 16 498 грн 50 коп. неустойки за затримку повернення коштів районний суд визнав безпідставними та відмовив у їх задоволенні.
Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погодився та залишив рішення районного суду без змін.
Такі висновки судів є обґрунтованими.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).
Суди дійшли вірних висновків про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним через наявність у ньому несправедливих умов, можлива зміна яких зумовить зміну інших істотних положень договору, що заборонено ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
До аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд України, висловивши свою правову позицію у постанові від 16 грудня 2015 року, справа № 6-2766цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судом (судами).
Пленум Верховного Суду України у п. 10 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Враховуючи наведене, суди дійшли також до обґрунтованих висновків про необхідність застосування в даному випадку реституції та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).
Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України і доводи касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи висновків судів щодо предмета та підстав позову не спростовують.
На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.
Рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук І.М. Фаловська