21 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоТкачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та поділ спільного набутого сумісного майна, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року,
В квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, у якому, з урахуванням змінених підстав позову та позовних вимог, просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля «Nissan Almera», реєстраційний номер після зміни власника - НОМЕР_1 (далі - автомобіль), укладений між продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_8 24 березня 2015 року, застосувати двосторонню реституцію до правовідносин, які випливають з оспорюваного договору та повернути його сторони до попереднього становища, визнати за ОСОБА_6 право власності на металевий гараж розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (далі - металевий гараж), стягнути з ОСОБА_7 на користь позивача компенсацію за частину майна в розмірі 108 050 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що в період шлюбу з ОСОБА_7 ними спільно набуто вказані вище автомобіль вартістю 243 тис. грн та металевий гараж вартістю 17 900 грн. З 2015 року шлюбні стосунки між ними фактично припинилися, однак згоди щодо поділу спірного майна сторони досягти не можуть. 24 березня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 купив спірний автомобіль. Такий договір укладено без згоди позивача, а тому ОСОБА_6 вважає його недійсним (ч. 2 ст. 65 СК України) і просить суд застосувати реституцію (ст. 216 ЦК України) та повернути сторони договору до попереднього становища. Позивач вказує, що ОСОБА_7 використовує спірний автомобіль у роботі в таксі і вважає, що при поділі майна подружжя автомобіль повинен залишитися у власності останнього. Разом з тим, просить суд в порядку поділу майна подружжя (ст. ст. 60, 69, 70 СК України) визнати за нею право власності на спірний гараж та стягнути з ОСОБА_7 на її користь різницю у вартості розділеного спірного майна в порядку ч. 2 ст. 364 ЦК України.
Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 22 жовтня 2015 року позов задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу автомобіля «Nissan Almera», реєстраційний номер після зміни власника - НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 24 березня 2015 року - недійсним.
Застосовано двосторонню реституцію до правовідносин які випливають з договору купівлі-продажу автомобіля «Nissan Almera», реєстраційний номер НОМЕР_1.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на металевий гараж, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 компенсацію за частину майна у сумі 108 050 грн.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 у відшкодування судових витрат 243 грн 60 коп.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. А саме доведеності, що спірне майно має правовий статус спільного сумісного майна подружжя (ст. ст. 60, 61 СК України), що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено без згоди одного з подружжя з порушенням вимог ст. ст. 214, 215 ЦК України, що позивач наділений правом на оскарження такого договору на підставі ч. 2 ст. 65 СК України, що сторони недійсного договору підлягають поверненню до попереднього становища за правилами ст. 216 ЦК України, що сторони не заперечували про необхідність залишення у власності ОСОБА_7 спірного автомобіля, а у власності ОСОБА_6 спірного металевого гаража, доведеності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з ОСОБА_7 на її користь різниці у вартості її ідеальної частки поділеного майна в розмірі 108 050 грн на підставі ч. 2 ст. 364 ЦК України.
Апеляційний суд з такими висновками не погодився, встановив, що на час припинення шлюбних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спірний автомобіль уже було продано за участі позивача ОСОБА_6 і за правилами ч. 2 ст. 65 СК України вважається, що той з подружжя хто укладав договір діяв за згодою другого з подружжя. При розірванні шлюбу спір про поділ майна подружжя був відсутній, а тому суд дійшов висновків про те, що такий автомобіль не входить до загальної маси спільного майна яке може бути розділено між колишнім подружжям. Апеляційний суд дійшов висновків про неможливість застосування реституції (ст. 216 ЦК України) до спірних правовідносин з тих підстав, що позивач не була стороною оспорюваного нею договору купівлі-продажу автомобіля, і вона наділена правом захисту своїх інтересів в порядку віндикації (ст. 388 ЦК України) за наявності до цього підстав. Також апеляційний суд встановив, що позивачем не доведено, що спірний гараж придбано подружжям ОСОБА_7 та він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділові між ними. Зокрема, гараж придбано не ОСОБА_7, а його батьком на підставі договору купівлі-продажу від 03 травня 2012 року (а. с. 42). При цьому, апеляційний суд визнав неналежним доказом у справі наданий позивачем договір купівлі-продажу гаража від 02 травня 2012 року на ім'я її чоловіка (а. с. 27) з тих підстав, що він не містить підпису покупця ОСОБА_7
За таких встановлених обставин та, враховуючи відсутність спільного майна подружжя, що може бути розділено між колишнім подружжям ОСОБА_7, апеляційним судом визнано позовні вимоги безпідставними та відмовлено у їх задоволенні.
Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з 07 серпня 2002 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 квітня 2015 року. За довідкою рахунком від 27 березня 2013 року ОСОБА_7 набуто у власність автомобіль «Nissan Almera» на який було видано номерні знаки НОМЕР_2.
24 березня 2015 року ОСОБА_7 продав вказаний вище автомобіль ОСОБА_8 Відповідний договір оформлено довідкою-рахунком від 24 березня 2015 року, виданою товариством з обмеженою відповідальністю «Автолідер-2010» (а. с. 91). Автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_8 за реєстраційним номером НОМЕР_1.
У матеріалах справи міститься оригінал договору купівлі-продажу гаража зварного (цільнометалевого), розміром 6000х4000 мм. при Н-2210, вартістю 17 900 грн, укладеного 03 травня 2012 року між продавцем - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_10 та покупцем - ОСОБА_11 (а. с. 42).
Позивачем на підтвердження факту набуття у власність в період шлюбу чоловіком ОСОБА_7 спірного гаража надано копію договору купівлі-продажу від 02 травня 2012 року, укладеного між продавцем суб'єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_12 та покупцем ОСОБА_7 (а. с. 27). Такий договір не містить підпису покупця, а також договір не містить вказівок на предмет купівлі (товар)(п. 1.1 договору).
Апеляційним судом обґрунтовано не взято до уваги вказаний договір як доказ на підтвердження набуття у власність подружжям ОСОБА_7 гаража в період шлюбу, оскільки такий договір, як доказ, не містить інформації щодо предмета доказування та його не підписано покупцем (ч. 1 ст. 58 ЦПК України). Через недоведеність позивачем того, що до спільного сумісного майна подружжя відноситься спільний гараж, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у його поділі в рамках даного спору.
Висновки апеляційного суду про безпідставність позовних вимог щодо поділу спірного гаража є обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами касаційної скарги і наявними у матеріалах справи документами, а тому оскаржуване в касаційному порядку судове рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про розподіл спірного гаража слід залишити без змін (ст. 337 ЦПК України).
Разом з тим, висновки апеляційного суду щодо неможливості поділу спірного автомобіля є передчасними.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
У випадку порушення письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину) якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд України, висловивши свою правову позицію у постанові від 08 квітня 2015 року, справа № 6-7цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування судами при вирішенні справ.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_6 крім іншого просила суд стягнути з ОСОБА_7 на її користь компенсацію за частину спільного сумісного майна колишнього подружжя, а тому суд апеляційної інстанції мав врахувати наявність права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого майна, перевірити чи в інтересах сім'ї було відчужено набутий в шлюбі транспортний засіб, тощо. Натомість, апеляційним судом спір у цій частині позову не вирішено, ухвалено у справі судове рішення, яке законним і обґрунтованим визнати не можна.
Висновки апеляційного суду щодо безпідставності позовних вимог в цілому є передчасними, а тому оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду частково не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, воно підлягає скасуванню в частині відмови в позові про розподіл спірного автомобіля з передачею справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, як це передбачено вимогами ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року скасувати в частині відмови ОСОБА_6 в позові про поділ автомобіля «Nissan Almera», реєстраційний номер після зміни власника - НОМЕР_1, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення апеляційного суду Донецької області від 19 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук І.М. Фаловська