21 вересня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючогоТкачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 (правонаступник - ОСОБА_7) до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу укладеним, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_7 - ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року,
У липні 2008 року ОСОБА_6 (правонаступник - ОСОБА_7) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання дійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення лазні по АДРЕСА_1 та незавершеної будівництвом складської бази по АДРЕСА_2, укладеного 27 жовтня 2006 року між нею як покупцем та ОСОБА_8 як продавцем, про визнання за ОСОБА_6 права власності на вказане вище спірне нерухоме майно.
Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтувала тим, що 27 жовтня 2006 року вона придбала у ОСОБА_8 спірне приміщення лазні та незавершеної будівництвом будівлю складської бази. Сторони досягли згоди щодо усіх умов договору. ОСОБА_8 надав позивачеві розписку про отримання ним 534 тис. грн за договором і вони домовилися про нотаріальне посвідчення договору до 25 січня 2007 року. Згодом продавець ОСОБА_8 від нотаріального посвідчення договору почав ухилятися, а тому ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом, який з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України, просила суд задовольнити.
Справа слухалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення, приміщення лазні, що знаходиться по АДРЕСА_1 та незавершеної будівництвом виробничо-складської бази по АДРЕСА_2, укладений 27 жовтня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежиле приміщення лазні, що знаходиться по АДРЕСА_1 та нежиле приміщення незавершеної будівництвом виробничо-складської бази по АДРЕСА_2.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року задоволено заяву ОСОБА_6 про роз'яснення вказаного вище рішення суду.
Зокрема, що вказані нежилі приміщення складаються з: адміністративно-виробничого приміщення (позначеного літерою «А2») загальною площею 691,9 кв. м.; операторської з маслоскладом та паливно-роздавальними колонками (позначеними літерою «Б1») загальною площею 32,7 кв. м.; сторожового павільйону з відкритою площадкою для стоянки автомобілів (позначеного літерою «В1») загальною площею 28,7 кв. м.; бетонної огорожі території.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, її правонаступником є її чоловік ОСОБА_7
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2015 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_11, до якої приєднався ОСОБА_8, на заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 27 травня 2015 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційне провадження в частині оскарження заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року та ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року закрито.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року та ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_6 (правонаступник - ОСОБА_7) до ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу укладеним - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 судові витрати у сумі 121 грн 80 коп.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 просить скасувати рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року і залишити в силі заочне рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року та ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає відхиленню у зв'язку з наступним.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Частиною 2 ст. 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався ч. 2 ст. 220 ЦК України і виходив з доведеності того, що між сторонами зазначеного вище договору було досягнуто усіх його істотних умов, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, що відбулося повне виконання умов договору, а відтак суд визнав такий договір дійсним та визнав за позивачем право власності на спірна набуте за дійсним договором нерухоме майно.
Апеляційний суд з такими висновками не погодився, встановив, що ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 2005 року належало на праві власності нежиле приміщення лазні, розташоване по АДРЕСА_1.
Згідно з витягом з Державного реєстру правочинів від 12 травня 2006 року, ОСОБА_8 уклав з ДП Фірма «Рівне-Атом» спільного Українсько-Німецького підприємства «МБР-Україна» (у формі ТзОВ) договір купівлі-продажу незавершеної будівництвом будівлі виробничо-складської бази, розташованої по АДРЕСА_2 (а. с. 5).
На підставі ухвалених у даній справі заочного рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2008 року та ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року про роз'яснення заочного рішення суду, ОСОБА_6 зареєструвала за собою право власності на незавершену будівництвом будівлю виробничо-складської бази, розташованої по АДРЕСА_2 (а. с. 108). Відомості про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на нежиле приміщення, приміщення лазні, розташоване у АДРЕСА_1, у матеріалах справи відсутні.
Колегією судців встановлено, що в подальшому рішенням Здолбунівського районного суду від 23 листопада 2011 року був задоволений позов ОСОБА_12 до ОСОБА_6 та визнано за позивачем право власності на нежиле приміщення лазні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та будівлі виробничо-складської бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 складається з: адміністративно-виробничого приміщення (позначеного літерою «А2») загальною площею 691,9 кв. м., операторською з масло складом та паливно-роздавальними колонками (позначена літерою «Б1») загальною площею 32,7 кв. м., сторожового павільйону з відкритою площадкою для стоянки автомобілів ( позначеного літерою «В1») загальною площею 28,7 кв. м. (а. с. 120).
На момент розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції право власності на нежиле приміщення, приміщення лазні загальною площею 812,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з 11 січня 2012 року, зареєстровано за ОСОБА_12, а з 13 грудня 2011 року за нею зареєстровано право власності на приміщення незавершеної будівництвом нежилої будівлі виробничо-складської бази по АДРЕСА_2 (підстава: рішення Здолбунівського районного суду від 23 листопада 2011 року), за виключенням будівлі складу (навісу), загальною площею 545,8 кв. м. по АДРЕСА_2), яка згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_14
Згідно з відомостями з Державного реєстру Іпотек нежиле приміщення, приміщення лазні площею 812,5 кв. м. по АДРЕСА_1 було передано в іпотеку майновим поручителем ОСОБА_8 на підставі договору іпотеки від 05 грудня 2007 року на виконання зобов'язання між АКІБ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Годен-Груп» на суму 103 320 доларів США, зі строком виконання - до 01 грудня 2023 року.
Як зазначено вище, на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, за відповідачем у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності на нежиле приміщення - приміщення лазні по АДРЕСА_1. Право власності на незавершену будівництвом будівлю виробничо-складської бази, розташованої по АДРЕСА_2, зареєстровано не було.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_8 є орендарем земельної ділянки площею 7214 кв. м. за вказаною адресою, на підставі договору оренди, укладеного між ним та Рівненською міською радою 21 лютого 2007 року, строком на десять років.
Умови договору, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а. с. 4), не містять технічних характеристик і даних про кількість та площу об'єктів, з яких складається нерухоме майно та не відповідають фактичним обставинам, які існували на час ухвалення судом рішення, а у п. 7 договору вказано, що у ньому сторонами зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири.
У матеріалах справи відсутня технічна та інша документація на незавершену будівництвом будівлю по АДРЕСА_2, дані про кількість та площу самостійних об'єктів, з яких вона складається, їх технічні характеристики тощо, відсутні докази щодо передачі ОСОБА_8 ОСОБА_6 нерухомого майна за вказаним договором та щодо володіння і користування останньою цим майном.
Враховуючи вищенаведене, а також зміст договору, укладеного між сторонами (предмет даного спору), колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про відсутність підстав вважати, що сторони у відповідності до вимог закону, досягли усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірного майна, а отже, висновки районного суду про доведеність позовних вимог апеляційним судом визнано безпідставним.
Крім того, апеляційний суд, як на неможливість визнання спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України, послався на роз'яснення, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, а саме, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Правові висновки апеляційного суду щодо безпідставності заявлених позовних вимог є обґрунтованими та узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою з даного питання у постанові від 30 січня 2013 року, справа № 6-162цс12, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування судами при розгляді справ.
Зокрема, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Договір купівлі-продажу житлового будинку (або його частини) підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
Питання щодо законності ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 02 вересня 2011 року про задоволення заяви ОСОБА_6 про роз'яснення заочного рішення суду є похідним. Апеляційним судом вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано з дотриманням вимог закону та в межах повноважень апеляційного суду, передбачених ст. 307 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо неможливості визнання дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України (підстава позову), та не свідчать про невідповідність оскаржуваного в касаційному порядку судового рішення апеляційного суду вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, а тому, з урахуванням вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України, та, керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 відхилити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийО.С. Ткачук
Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук І.М. Фаловська