Справа № 541/3475/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2144/16Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1
27 вересня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого-судді: Дряниці Ю.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Чумак О.В.,
при секретарі: Ткаченко Т.І.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль», в якому просив стягнути на його користь суму процентів за період прострочення повернення банківського вкладу у сумі 6 000 (шість тисяч) доларів США, що на день підписання цієї позовної заяви за офіційним курсом є еквівалентом 94 260 гривень.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказав на те, що ним 13 березня 2008 року укладено договір № 20/02-02/17 на вклад Універсальний з Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є відповідач, в особі його Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції.
Цього ж дня позивачем розміщено у зазначеному вище відділенні банку депозит у сумі 30 000 доларів США строком на 12 місяців під 25 відсотків річних. За умовами договору по закінченню строку вкладу відповідач мав сплатити ОСОБА_3 37 500 доларів США.
Також позивач посилався на те, що по закінченню строку дії договору у поверненні коштів готівкою при особистих зверненнях вкладника банк відмовляв, внаслідок чого 15 травня 2013 року ОСОБА_3 направив на адресу відповідача письмову вимогу повернути кошти шляхом безготівкового перерахування на його картковий рахунок, відкритий у цьому ж банку. Оскільки у добровільному порядку кошти так і не були перераховані. Позивач був змушений звертатися із позовом до суду. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2014 року - позов задоволено, ухвалою апеляційного суду Полтавської області, рішення районного суду - залишено без змін. Вищевказане рішення суду було виконане 07 березня 2014 року шляхом зарахування коштів на його картковий рахунок.
ОСОБА_3 вказуючи, що з моменту отримання відповідачем письмової вимоги про повернення суми вкладу до часу її виконання минуло 292 дні, просив суд стягнути з банку передбачені укладеним договором проценти за користування коштами банківського вкладу за цей період, розмір яких визначав у 6000 доларів США.
15 червня 2016 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути на його користь 29897,26 доларів США за період прострочення 1455 днів. В судовому засіданні 15 червня 2016 року, Миргородський міськрайонний суд ухвалив протокольну ухвалу, якою відмовив у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково.
Стягнуто із Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» на користь ОСОБА_3 проценти за користування коштами за період з 19.05.2013 року по 06.03.2014 року у сумі 2,4 (два) долари США 40 центів, що на день ухвалення рішення суду, за офіційним курсом є еквівалентом 59 (пятдесят дев'ять) гривень 71 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» понесені судові витрати в сумі 2702 грн. 38 коп., пропорційно до розміру позовних вимог у яких відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про задоволення вимог в повному обсязі. Вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого ухвалено неправомірне рішення. Зазначає, що судом безпідставно було застосовано норму ч. 2 ст. 1070 ЦК України. Також, посилаючись на порушення норм процесуального права, вважає, що судом при вирішенні питання розподілу судових витрат не було враховано, що він на підставі ЗУ «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно до п. 4 ч.1 ст. 309 апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції при винесенні рішення було порушено норми матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії, тому проценти за користування грошовими коштами позивача підлягають стягненню у розмірі за вкладом на вимогу. Задовольнивши частково позовні вимоги, місцевий суд стягнув на користь відповідача понесені ним судові витрати пропорційно до тієї частини позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено.
Проте, колегія суддів повністю не може погодитись з таким висновком місцевого суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 13 березня 2008 року укладено договір № 20/02-02/17 на вклад Універсальний з Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_4 Аваль», в особі його Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції (а.с. 8-9).
На умовах цього договору 13 березня 2008 року позивачем розміщено у зазначеному відділенні відповідача депозит у сумі 30 000 доларів США строком на 12 місяців під 25 відсотків річних, як було обумовлено сторонами та закріплено умовами договору (а.с.10). По закінченню строку вкладу Відповідач мав повернути позивачу 37 500 доларів США.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.01.2014р. стягнуто з ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» суму вкладу разом з відсотками у національній валюті за офіційним курсом, встановленим Національним банком України, а саме у сумі 299 737,50 грн. (а.с. 4-7) Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20.02.2014 року рішення Миргородського міськрайонного суду від 08.01.2014 року залишено без змін.
Вищевказане рішення суду виконане відповідачем 07 березня 2014 року шляхом зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_3
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Ухвалення судом рішення про стягнення грошової заборгованості не припиняє правовідносин які виникли між учасниками договору банківського вкладу, оскільки відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним .
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
Пунктом 5.4. договору банківського вкладу між сторонами від 13 березня 2008 року визначено, що банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору. Підпунктом 2.4.1 зазначеного договору встановлено, що початком періоду нарахування відсотків є день зарахування суми грошових коштів на рахунок вкладника (13 березня 2008 року), закінченням нарахування відсотків є день закінчення строку вкладу (13 березня 2009 року). За бажанням вкладника відсотки можна отримати: готівкою, через касу банку; шляхом перерахування на картковий рахунок вкладника; шляхом перерахування на власний поточний рахунок; шляхом перерахування на власний вкладний рахунок (підпункт 2.4.2 договору).
Договором не передбачено його автоматичної пролонгації та зміни умов в односторонньому порядку. Строк дії договору не продовжується, а сторони після закінчення строку вкладу можуть укласти новий договір (пункт 6.2. договору).
Що стосується доводів апеляційної про безпідставне застосування судом першої інстанції норми ч. 2 ст. 1070 ЦК України, то колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки тлумачення норм матеріального права позивачем проведено невірно без повного і системного їх аналізу та без врахування правових позицій Верховного Суду України, висловлених у справах в подібних правовідносинах, в тому числі й під час перегляду даної цивільної справи.
Провівши аналіз правових норм та умов договору, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором, тобто 13 березня 2009 року.
Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
При цьому, згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Договір банківського вкладу від 13 березня 2008 року не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії, тому проценти за користування грошовими коштами позивача підлягають стягненню у розмірі за вкладом на вимогу, як визначено ч. 2 ст. 1070 ЦК України.
Саме до таких висновків прийшов Верховний суд України, висловивши відповідні правові позиції в постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15 та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-302цс16. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що правова позиція у справі № 6-302цс16 висловлена ВСУ саме під час перегляду даної цивільної справи № 541/3475/14-ц.
Рішенням № 100302/Р1/1 Комітету з управління активами та пасивами банку АТ «ОСОБА_4 Аваль» встановлено відсоткову ставку по рахунках фізичних осіб «До запитання» у розмірі 0,01% річних у всіх валютах.
З матеріалів справи вбачається, що рішення суду про повернення вкладу відповідачем було виконане 07 березня 2014 року. Таким чином, ОСОБА_4 неправомірно утримував кошти вкладника та не повертав суму вкладу протягом 292 днів. В зв'язку з цим, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що ОСОБА_4 повинен сплатити передбачені проценти за користування коштами банківського вкладу за цей період з урахуванням процентної ставки у розмірі 0,01 % річних (за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу). Враховуючи, що сума вкладу складала 30 000,00 дол. США, Відповідач за прострочення повернення вкладу протягом 292 днів ( 18.05.2013р. по 06.03.2014р.) має сплатити 2,4 доларів США: 30 000,00 дол. США х 0,01% :365 дні х 292 дні = 2,4 дол. США.
Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно п.14 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009р. «Про судове рішення у цивільній справі» У разі предявлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
На день ухвалення місцевим судом рішення (16 червня 2016 року) Національним банком України встановлено офіційний курс гривні до долара США: за 100 доларів США 2488,76 гривень.Тому, сума процентів за період прострочення повернення банківського вкладу у гривні складає 59, 71 грн.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановивши фактичні обставини у справі обґрунтовано застосував норми матеріального права, зокрема ч. 2 ст. 1070 ЦК України, врахувавши правові позиції Верховного Суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів.
Що стосується доводів позивача про порушення судом норм процесуального права під час вирішення витання розподілу судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України, то колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 88 ЦПК України регулює розподіл судових витрат між сторонами та визначає, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Твердження позивача про те, що судові витрати понесені відповідачем не підтверджені належними і допустимими доказами не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи. Зокрема, на а.с.86, 183 т.1 містяться квитанції про сплату відповідачем судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 487,23 грн., а також за подачу заяви до ВСУ про перегляд рішень судових інстанцій в сумі 1266,80 грн.
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду, що пропорційний розмір вимог в задоволенні, яких відмовлено становить 99,96%. При цьому, слід звернути увагу на те, що в рішенні суду взагалі не мотивовано та не наведено розрахунків щодо визначення розміру як пропорційності задоволених вимог, так і судових витрат, які підлягають стягненню.
Так, звертаючись з позовом до суду (19.12.2014 р.) позивач просив стягнути на його користь 94260 грн. Суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 59,71 грн. Таким чином, відсоток задоволених вимог становить 0,06% ((59,71х100):94260=0,06), а відсоток вимог в задоволенні яких відмовлено - 99,94 % (100-0,06=99,94).
Окрім того, підтвердженими судовими витратами (а.с.86,183 т.1), які поніс відповідач в даній справі є 1754,03 грн. (487,23+1266,80=1754,03) . Таким чином, розмір судових витрат, які підлягають компенсації відповідачу становить 1752,98 грн. (1754,03х99,94%=1752,98).
Разом з тим, суд першої інстанції при вирішенні питання стягнення судових витрат на користь відповідача відповідно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судових витрат під час розгляду справи в суді. При цьому, слід звернути увагу на те, що норми ЗУ «Про захист прав споживачів» в даному випадку є спеціальними та носять пріоритетних характер поряд із нормами ЗУ «Про судовий збір».
Порядок компенсації судових витрат за рахунок держави визначений Постановою КМУ «Про граничні розмірі компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» № 590 від 27 квітня 2006 року (зі змінами і доповненнями).
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що твердження позивача про безпідставність стягнення з нього на користь відповідача понесених судових витрат є обґрунтованим, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають задоволенню.
За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині стягнення з позивача на користь відповідача понесених судових витрат з постановленням нового про компенсацію відповідачу понесених ним судових витрат за рахунок держави.
В іншій частині оскаржуваного рішення судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставин справи, дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, правильно застосовано норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому в решті рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, п. 2 ч.1 307, п.4 ч.1 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Аваль» понесених судових витрат.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: (підпис) ОСОБА_1
Судді: (підпис) ОСОБА_5
(підпис) ОСОБА_6
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області ОСОБА_1