04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/9210/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зеленіна В.О.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Смірнов О.С., дов. № 5 від 13.01.2016р.
від відповідача: не з'явились
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області
на рішення Господарського суду міста Києва
від 08.06.2016 року
у справі № 910/9210/16 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Броварське
шляхово-будівельне управління № 50"
до Служби автомобільних доріг у Київській області
про стягнення 56 677,88 грн.
Приватне акціонерне товариство "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" Господарського суду міста Києва звернулось з позовним вимогами до Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" про стягнення зі Служби автомобільних доріг у Київській області 56 677,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015р. у справі №910/24538/15, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Служби автомобільних доріг у Київській області на користь Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд. 2А, ідентифікаційний код 05408668) 1 281 745,80 грн. (один мільйон двісті вісімдесят одну тисячу сімсот сорок п'ять гривень 80 коп.) основного боргу, 19 226,23 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті двадцять шість гривень 23 коп.) судового збору.
Вказане рішення суду про стягнення заборгованості відповідачем було виконано 01.03.2016, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача нараховані суми 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 30.06.2016 р.
В процесі розгляду справи, позивача подав заяву про уточнення періоду нарахування сум 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якої просить суд вважати періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 01.07.2015 по 01.03.2016.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 910/9210/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Служби автомобільних доріг України у Київській області на користь Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" інфляційні в сумі 30 217 (тридцять тисяч двісті сімнадцять) грн. 55 коп., 3% річних - 25 705 (двадцять п'ять тисяч сімсот п'ять) грн. 15 коп. та судового збору 1 359,64 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 07.07.2016 р. апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області у справі № 910/9210/16 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 у справі № 910/9210/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зеленін В.О., Пономаренко Є.Ю. апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 06.09.2016 р.
Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники відповідача у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
15.11.2013 між Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) та Приватним акціонерним товариством "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" (виконавець) був укладений Договір № 411М-13 на надання послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100425 Київ-Вишеньки-Гнідин на ділянці км 0+000 км - км 2+600 Київської області (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору виконавець (позивач) зобов'язався у 2013-2014 роках надати Замовникові (відповідачеві) послуги: "ГБН Г.1-218-182:2011. Поточний середній ремонт автомобільної дороги С100425 Київ-Вишеньки-Гнідин на ділянці км 0+000 км - км 2+600 Київської області", а замовник (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна договору становить 4 067 190,00 грн.
Пунктом 3.4 Договору узгоджено, що договірна ціна визначається на підставі ДБН Д.1.1-1-2000 (зі змінами і доповненнями), СОУ 42.1-37641918-050:2012, як динамічна і може бути переглянута згідно умови п. 3.2 цього Договору.
Згідно з п. 5.1 Договору строк надання послуг складає: початок - дата підписання договору, закінчення - грудень 2014 року.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розрахунки проводяться замовником шляхом поетапної оплати за надані послуги, при надходженні коштів з державного бюджету та інших джерел фінансування від головного розпорядника коштів. Замовник здійснює щомісячні та проміжні платежі за надані послуги на підставі акту наданих послуг (форма КБ-2в), довідки про вартість наданих підрядних послуг (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками сторін.
Згідно з п. 4.2 Договору акти (форми КБ-2в та КБ-3) надання послуг готує виконавець і передає для підписання уповноваженому представнику Замовника у строк не пізніше, ніж за п'ять днів до закінчення звітного періоду. Уповноважений представник Замовника протягом трьох днів перевіряє реальність акту і підписує його в частині фактично наданих обсягів послуг.
Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за надані послуги здійснюються в межах договірної ціни, відповідно до п. 3.4 цього Договору, та виділених коштів на оплату послуг згідно з планом фінансування, по мірі надходження коштів від головного розпорядника.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ним, на виконання умов Договору, були виконані роботи з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100425 Київ-Вишеньки-Гнідин на ділянці км 0+000 км - км 2+600 Київської області на загальну суму 3 537 745,80 грн. Виконані ним роботи у вищенаведеній загальній сумі відповідач оплатив лише частково в сумі 2 256 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 435 від 23.12.2013, тоді як 1 281 748,80 грн. залишились не сплаченими відповідачем.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав відповідачу вимогу від 19.06.2015 № 202/14 про перерахування на користь позивача боргу в сумі 1 281 748,80 грн. протягом семи днів з моменту отримання відповідачем даної вимоги.
Станом на час звернення з позовом до суду, відповідач заборгованість за Договором не погасив, у зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
У судовому засіданні судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/24538/15 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Служби автомобільних доріг у Київській області на користь Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" 1 281 745,80 грн. основного боргу, 19226,23 грн. судового збору.
В рішенні Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/24538/15, зазначено, що позивач виконав роботи з поточного середнього ремонту автомобільної дороги С100425 Київ-Вишеньки-Гнідин на ділянці км 0+000 км - км 2+600 Київської області, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 та за грудень 2014 року (ф. КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витати/ за грудень 2013 та за грудень 2014 року (ф. КБ-3) на загальну суму 3 537 745,80 грн., підписаними сторонами без зауважень та скріпленим печатками сторін.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства, лише частково виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт в сумі 2 256 000,00 грн., у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 1 281 745,80 грн. (3 537 745,80 грн. - 2 256 000,00 грн. = 1 281 745,80 грн.).
Відповідачем було надано відповідь № 12с/1735 від 30.06.2015 на вимогу від 19.06.2015 № 202/14, останній фактично не заперечував наявність спірної заборгованості, проте послався на відсутність бюджетного фінансування у 2014 році, у зв'язку з чим кошти для оплати робіт за Договором не були виділені.
Натомість, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували вищенаведені посилання відповідача, які фактично спростовуються наявною в матеріалах справи довідкою № 12-5-68 від 02.09.2014р., наданою позивачу Державним агентством автомобільних доріг України.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 1 281 745,80 грн. (3 537 745,80 грн., загальна сума виконаних позивачем на підставі Договору робіт - 2 256 000,00 грн., часткова оплата відповідача за роботи на підставі Договору = 1 281 745,80 грн.), а не 1 281 748,80 грн., як визначив у позовній заяві позивач.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/24538/15 було виконано лише 01.03.2016, що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 01.03.2016 на суму 1 300 972,03 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Зважаючи на те, що погашення заборгованості відповідача за Договором відбулось при виконанні рішення у справі № 910/24538/15 від 05.10.2015 лише 01.03.2016р., позивач просить стягнути з відповідача 30 761,97 грн. - інфляційні та 25 915,91 - 3 % річних за період 01.07.2015 року по 01.03.2016 року.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).
Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.
Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Згідно з абз. 3, 4 п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних та 3% річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позивачем невірно визначено період нарахування інфляційних та 3% річних, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме, в сумі 30 217,55 грн та 25 705,15 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо нарахувань позивачем інфляційних в сумі 30 217,55 грн та 3% річних в сумі 25 705,15 грн, оскільки відповідачем прострочено сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків, погодженого сторонами.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 910/9210/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Служби автомобільних доріг у Київській області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 910/9210/16 - без змін.
2. Матеріали справи № 910/9210/16 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді В.О. Зеленін
Є.Ю. Пономаренко