Справа № 819/761/16
20 вересня 2016 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Чепенюк О.В.,
при секретарі судового засідання Кухар О.Л.,
за участю представника позивача Стеця С.Р.,
представника відповідача Франківа В.П.,
представника третьої особи Сухарської А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом обслуговуючого кооперативу «Торгівельно-побутовий комплекс «Є.АДРЕСА_1» до державного реєстратора Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Підгородецької Надії Володимирівни, Тернопільської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тернопільська міська рада про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
Обслуговуючий кооператив «Торгівельно-побутовий комплекс «Є. АДРЕСА_1» (далі - Кооператив, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Підгородецької Надії Володимирівни (далі - державний реєстратор РС Тернопільського МУЮ Підгородецька Н.В., відповідач 1), відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тернопільська міська рада (далі - третя особа), в якому просить:
- скасувати рішення державного реєстратора РС Тернопільського МУЮ Підгородецької Н.В. від 01.08.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 23331008;
- зобов'язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності за Тернопільською міською радою на нежитлові приміщення загальною площею 89,5 кв.м., які знаходяться в АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було виявлено факт реєстрації за Тернопільською міською радою на праві приватної власності нежитлового приміщення площею 10,5 кв.м. та допоміжних приміщень площею 89,5 кв.м. у двоповерховій будівлі торгівельно-побутового комплексу, розташованого в АДРЕСА_1. Таке право власності було зареєстроване за Тернопільською міською радою на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (відкриттям розділу) від 01.08.2015 року індексний номер 23331008.
Позивач вважає, що така реєстрація проведена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у даному випадку зареєстровано за міською радою право власності на місця загального користування та допоміжні приміщення, які є спільною сумісною власністю співвласників, тобто членів Кооперативу.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові та письмових додаткових обґрунтуваннях від 20.09.2016 року (том 2, а. с. 5-6) та пояснив наступне.
Обслуговуючий кооператив «Торгівельно-побутовий комплекс «Є. АДРЕСА_1» зареєстрований 05.12.2013 року. Засновниками Кооперативу є ПП «Елегія», ТзОВ «Торговий дім «Універсальний», фізичні особи-підприємці ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які є власниками нежитлових приміщень двоповерхової будівлі у АДРЕСА_1. У березні 2016 року, при прийнятті нових членів Кооперативу, позивач дізнався про те, що окремі нежитлові, а також допоміжні приміщення у двоповерховій будівлі торгівельно-побутового комплексу, розташованого в АДРЕСА_1, зареєстровані на праві приватної власності за Тернопільською міською радою, підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (відкриттям розділу), від 01.08.2015 року індексний номер 23331008. Позивачу з часу створення Кооперативу нічого не було відомо про факт наявності реєстрації права власності на приміщення (коридори, туалет, умивальник), які призначені для загального користування усіх власників приміщень двоповерхової будівлі. Таку реєстрацію позивач вважає незаконною, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав таким, що підлягає до скасування.
Представник позивача зазначає, що допоміжні приміщення та місця загального користування належать всім власникам приміщень двоповерхової будівлі та безпідставно зареєстровані за Тернопільською міською радою. Таку позицію представник позивача обґрунтовує положеннями статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка визначає, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. З огляду на це, представник позивача вважає, що у даному випадку місця загального користування та допоміжні приміщення є спільною сумісною власністю співвласників вказаних нежитлових приміщень та не можуть бути поділені між співвласниками і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки зі спільного майна.
Крім того, позивач посилається на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до яких місцеві ради є суб'єктами лише права комунальної власності, а не приватної.
Спірне рішення державного реєстратора про реєстрацію за Тернопільською міською радою права приватної власності на нежитлові приміщення позивач вважає незаконним та таким, що порушує його права на користування приміщеннями загального користування та допоміжними приміщеннями, побоюючись того, що законний власник у майбутньому зможе чинити перешкоди членам Кооперативу у користуванні такими приміщеннями.
Позивач посилається на норми статей 382 ЦК України, норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та просить застосувати аналогію закону.
Відповідач 1 державний реєстратор РС Тернопільського МУЮ Підгородецька Н.В. у судові засідання не прибула, хоча належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового розгляду справи шляхом надсилання ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі, а також повісток про виклик до суду рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення, проте така поштова кореспонденція повернулася до суду з відмітками оператора поштового зв'язку «за зазначеною адресою не знаходиться», «відсутність адресата» (а. с. 21, 198).
При цьому, суд враховує зміни, які відбулися в законодавстві щодо органів, які здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 834-VIII від 26.11.2015 року змінено систему органів, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Уповноваженими органами у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на даний час є суб'єкти державної реєстрації прав, визначені частиною першою статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб'єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Проте позивач вважав за необхідне залучення та залишення державного реєстратора РС Тернопільського МУЮ Підгородецької Н.В. як відповідача у справі.
Представник відповідача 2 відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечив із мотивів, наведених у письмових запереченнях проти адміністративного позову (том ІІ, а. с. 2) та пояснив наступне.
При прийнятті рішення від 01.08.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23331008 державний реєстратор діяв у відповідності до вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.
Так, на підставі розпорядження голови міської ради від 14.11.1996 року № 162 «Про реєстрацію приміщень» Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію за Тернопільською міською радою народних депутатів приміщення, серед яких і приміщення по вул. Є. Коновальця, 4, про що 22.11.1996 року видано реєстраційне посвідчення. Державний реєстратор, приймаючи рішення від 01.08.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23331008, здійснив лише перереєстрацію права власності, яке вже було зареєстровано Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації у відповідності до діючих на той час Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року N 56. Для проведення державної реєстрації права власності на даний об'єкт нерухомого майна Тернопільською міською радою було подано усі необхідні документи, підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію чи відмови в державній реєстрації у державного реєстратора не було.
Представник відповідача 2 також пояснив, що при внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на приміщення по АДРЕСА_1, державний реєстратор допустився описки щодо зазначення форми власності. В подальшому така помилка була виправлена, форма власності змінена з приватної на комунальну.
З огляду на наведене, представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Представник третьої особи в судовому засідання позов не визнала, проти його задоволення заперечила із мотивів, наведених у відзиві на адміністративний позов (а. с. 48-52) та додаткових запереченнях (а. с. 105-209) та зазначила таке.
Тернопільська міська рада на праві комунальної власності була власником житлових і нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1. За даною адресою знаходиться комплекс будівель: житловий будинок та двоповерхова прибудова торгівельно-побутових приміщень. Реєстрація права власності за місцевою радою цілого житлового будинку (споруди) разом з нежитловими приміщеннями підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим 22.11.1996 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації. Щодо житлового будинку, то здійснювалась його приватизація відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а нежитловими приміщеннями розпоряджався виконавчий комітет Тернопільської міської ради в особі управління обліку та контролю за використанням комунального майна. Нежитлові приміщення передавались в оренду суб'єктам господарювання, а в подальшому викуповувались орендарями. В процесі проведення приватизації орендарями було викуплено раніше орендовані приміщення комунальної власності (корисну площу), при цьому в орендарів не виникало сумнівів щодо законності права власності Тернопільської міської ради на вказані приміщення. Інша ж частина, яка не була викуплена орендарями та включає площі загального користування, залишилася у комунальній власності. В подальшому Тернопільська міська рада звернулася до державного реєстратора для проведення перереєстрації права комунальної власності на частину приміщень спільного користування, які залишилися у її власності, подавши державному реєстратору усі необхідні документи.
Також представник третьої особи повідомив, що право власності, технічний паспорт та інша документація оформлялась на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 по мірі їх приватизації орендарями та окремо по кожному об'єкту, що відчужувався. Останній продаж частини нежитлового приміщення (13/100 частини), розташованого по АДРЕСА_1, був проведений у листопаді 2015 році. Покупцю було передано у власність основне приміщення та пропорційну частину площі у спільному користуванні. Відтак, представник Тернопільської міської ради вважає, що інші власники нежитлових приміщень по АДРЕСА_1, не позбавлені права також викупити площу у спільному користуванні, пропорційно до площі основних приміщень.
На думку представника третьої особи, при проведенні перереєстрації права власності на частину нежитлових приміщень Тернопільською міською радою не було порушено прав членів кооперативу, а тому просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи, дослідивши письмові докази, в тому числі матеріали реєстраційної справи №693599261101 щодо реєстрації нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що обслуговуючий кооператив «Торгівельно-побутовий комплекс «Є. АДРЕСА_1» зареєстрований як юридична особа 05.12.2013 року, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.12.2013 року (а. с. 8). Відповідно до витягу зі статуту обслуговуючого кооперативу «Торгівельно-побутовий комплекс «Є. АДРЕСА_1» засновниками такого Кооперативу є приватне підприємство «Елегія», товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Універсальний», фізичні особи - підприємці ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Метою створення Кооперативу є виконання робіт та надання послуг щодо утримання та обслуговування торгівельно-побутового комплексу та прилеглої території за адресою м. Тернопіль, вул. Є. Коновальця, 4 (а. с. 9-11).
03.03.2016 року при прийнятті нових членів Кооперативу - приватного підприємства «Гарантія-Фарм» та ОСОБА_11, позивачу стало відомо про те, що приватне підприємство «Гарантія-Фарм» в лютому місяці 2016 року придбало у фізичної особи ОСОБА_12 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 площею 13,0 кв.м., у тому числі площа спільного користування 2,5 кв.м., а саме: 74-43 приміщення пл. 10,5 кв.м., в спільному користуванні: 2,5 кв.м., а саме: 0,7 кв.м. у коридорі 74-1 пл. 28,8 кв.м.; 0,1 кв.м. у коридорі 74-28 пл. 1,8 кв.м. 0,1 кв.м. коридору 74-29 пл. 1,7 кв.м.; 0,7 кв.м. коридору 74-40 пл. 26,0 кв.м.; 0,7 кв.м. коридору 74-41 пл. 28,3 кв.м.; 0,1 кв.м. туалету 74-46 пл. 1,4 кв.м.; 0,1 кв.м. умивал. 74-47 пл. 1,5 кв.м., що вбачається із договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (13/100 частин) від 09.02.2016 року № 351 (а. с. 126-127). Придбане приміщення складається як з основних приміщень, так і частки місць спільного користування (приміщень коридору, туалету, умивальника).
Таке приміщення фізична особа-підприємець ОСОБА_12 придбала у Тернопільської міської ради на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (13/100 частин) від 09.11.2015 року № 937 (а. с. 26-27, 210-211). Покупець попередньо орендувала це приміщення у Тернопільської міської ради на підставі договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 11003 від 16.07.2014 року (а. с. 212-213).
Поряд з цим, у власності інших членів кооперативу перебували лише основні приміщення (корисна площа) нежитлової споруди по вул. Є.Коновальця, 4 в м. Тернополі. Під час їх купівлі-продажу питання щодо відчуження частини площі приміщень спільного користування не вирішувалось. Це підтверджується умовами договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень:
- договору купівлі-продажу приміщення від 08.04.2002 року № 1104 (а. с. 214-215), відповідно до якого підприємець ОСОБА_13 придбав у власність нежитлове приміщення площею 14,9 кв.м., а саме: 74-37 прим. пл. 14,9 кв.м., раніше орендоване ним на підставі договору оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності № 11014 від 01.01.2001 року (а. с. 216-217);
- договору купівлі-продажу приміщення від 30.09.2004 року № 1-6133 (а. с. 222-223), відповідно до якого підприємець ОСОБА_8 придбала у власність нежитлове приміщення площею 38,1 кв.м., а саме: 74-34 прим.пл.10,4 кв.м., прим. пл. 27,7 кв.м., раніше орендоване нею на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 11061 від 01.04.2001 року (а. с. 224);
- договору купівлі-продажу приміщення від 14.08.2002 року № 5190 (а. с. 229-230), відповідно до якого підприємець ОСОБА_11 придбала у власність приміщення площею 23,5 кв.м., а саме: 74-24 прим. пл. 12,5 кв.м., 74-27 прим. пл. 11,0 кв.м., раніше орендоване нею у Тернопільської міської ради на підставі договорів оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності № 11056 від 14.01.2001 року (а. с. 227-228) та 11057 від 01.06.2001 року (а. с.225-226);
- договору купівлі-продажу приміщення від 09.06.1997 року № 1700 (а. с. 233-234), відповідно до якого ДКП «Перукарня «Елегія» придбала у власність приміщення площею 59,1 кв.м., раніше орендоване підприємством на підставі договору оренди нежитлових приміщень № 1100 від 29.12.1994 року (а. с. 231-232);
- договору купівлі-продажу приміщення від 07.10.2004 року № 152 (а. с. 237-238), відповідно до якого виробничий кооператив «Номінал» придбав у власність нежитлове приміщення площею 32,3 кв.м., а саме: 74-25 прим. пл. 22,5 кв.м., 74-26 прим. пл. 9,8 кв.м.;
- договору купівлі-продажу приміщення від 24.06.2005 року № 1-1537 (а. с. 239-240), відповідно до якого підприємець ОСОБА_14 придбав у власність приміщення площею 8,5 кв.м., а саме: 74-10 прим. пл. 8,5 кв.м., раніше орендоване ним на підставі договору оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності № 11052 від 01.01.2001 року (а. с. 241-242);
- договору купівлі-продажу приміщення від 05.09.2005 року № 2940 (а. с. 243-244), відповідно до якого підприємцем ОСОБА_15 придбано у власність приміщення площею 27,4 кв.м., а саме: 74-22 каб. пл. 11,4 кв.м., 74-42 прим. пл. 16,0 кв.м., раніше орендоване ним на підставі договору оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності № 11030 від 20.06.2003 року з додатками (а. с. 245-247).
Також судом встановлено, що державним реєстратором РС Тернопільського МУЮ Підгородецькою Н.В. 01.08.2015 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23331008 (а. с. 87). Відповідно до такого рішення за Тернопільською міською радою зареєстровано право приватної власності на 1/1 нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 100 кв.м. В подальшому державним реєстратором усунуто допущену помилку в записі про державну реєстрацію права власності в частині форми власності та замість «приватна» внесено запис «комунальна» (а. с. 54 зворот).
За Тернопільською міською радою зареєстровано право комунальної власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 100 кв.м., що включає об'єкт А-2-74-1 коридор 28,8 кв.м., 28 коридор 1,8 кв.м., 29 коридор 1,7 кв.м., 40 коридор 26,0 кв.м., 41 коридор 28,3 кв.м., 43 приміщення 10,5 кв.м., 46 туалет 1,4 кв.м., 47 умивальник 1,5 кв.м. (а. с. 70).
Як підставу виникнення права власності вказано розпорядження Тернопільської міської ради № 162 від 14.11.1996 року.
Судом встановлено, що для державної реєстрації права власності Тернопільською міською радою було подано державному реєстратору належним чином оформлені документи, такі як: заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із підтвердженням повноважень особи, яка зверталася з заявою (а. с. 71-74), розпорядження голови міської ради від 14.11.1996 року № 162 «Про реєстрацію приміщень» (а. с. 75), технічний паспорт (а. с. 77-80). Також заявником було подано реєстраційне посвідчення, видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 22.11.1996 року, відповідно до якого за виконкомом Тернопільської міської Ради народних депутатів на праві державної власності зареєстровано цілий житловий будинок (споруду) розташовану по АДРЕСА_1 (а. с. 76).
З рішенням державного реєстратора від 01.08.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23331008, відповідно до якого за Тернопільською міською радою зареєстровано право комунальної власності на 1/1 нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 100 кв.м., позивач не погоджується та вважає його таким, що порушує права членів Кооперативу.
Основна мотивація позивача зводиться до того, що приміщення, які зареєстровані спірним рішенням за Тернопільською міською радою, є допоміжними та місцями загального користування, а тому належать всім співвласниками нежитлових приміщень та перебувають у їх спільній сумісній власності. При цьому, представник позивача пояснює, що чинне законодавство не регулює питання правового статусу допоміжних приміщень та місць загального користування в нежитлових будівлях, проте вважає, що в даному випадку можливе застосування аналогії закону та наводить законодавчі норми, які регулюють статус таких приміщень у багатоквартирних будинках, зокрема, положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 року № 417.
Суд не погоджується з таким обґрунтуванням позивача з огляду на таке.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у даному випадку мова йде про нежитлові приміщення, які є прибудовою до житлового будинку та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Разом з тим, комплекс нежитлових будівель не є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а являється самостійним комплексом, який використовувався суб'єктами господарювання для здійснення побутового обслуговування населення на умовах оренди, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії договорів оренди (а. с. 212-213, 216-217, 220-221, 224-228, 231-232, 235-236, 241-242, 245-247), а в подальшому відчужений таким орендарям, про що до матеріалів справи долучені копії договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень.
Щодо таких нежилих приміщень стаття 8 «Організація проведення приватизації та оформлення права власності» Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» № 2482-XII від 19.06.1992 року, з змінами і доповненнями, містила наступну норму: нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів від 25.10.1989 року № 486 п.2 «Про визнання права власності на житлові будинки, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства» вирішено визнати за виконкомом міської ради народних депутатів право власності на ряд житлових будинків, які знаходяться на балансі житлово-експлуатаційних контор управління житлово-комунального господарства, серед яких житловий будинок по АДРЕСА_1 який знаходився на балансі ЖЕК-11 (а. с. 179).
В подальшому розпорядженням голови міської ради від 14.11.1996 року № 162 «Про реєстрацію приміщень» прийнято рішення про проведення реєстрації за Тернопільською міською Радою народних депутатів приміщень, у тому числі за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 75).
На підставі зазначеного розпорядження Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення, відповідно до якого за виконкомом Тернопільської міської Ради народних депутатів на праві державної власності зареєстровано цілий житловий будинок (споруду), розташований у АДРЕСА_1, про що зроблено запис в реєстрову книгу житлових будинків (споруд), що належать місцевим Радам, за реєстром № 932 від 22 листопада 1996 року (а. с. 76).
Відповідно до пункту 2 «Порядок проведення реєстрації» Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року N 56, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 року за N 31/1056 (чинних на час видачі реєстраційного посвідчення) реєстрація проводиться в такому порядку:
а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію);
б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис в реєстрову книгу;
в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в повуличний алфавітний журнал (додаток N 2);
г) прізвище, ім'я та по батькові власників об'єктів нерухомого майна, що належить фізичним особам, вносяться в алфавітний журнал або картотеку (додатки N 3, 4);
д) при реєстрації об'єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток N 7).
У даному випадку реєстраційне посвідчення, видане 22.11.1996 року міським бюро технічної інвентаризації свідчить про державну реєстрацію права власності за виконкомом Тернопільської міської Ради народних депутатів цілого житлового будинку з усіма спорудами нежитлового призначення, тобто споруди в цілому, яка розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Правовідносини, пов'язані із здійснення права власності, регулює Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV.
Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Як зазначено у частинах першій та другій статті 318 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Як вказано у статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Стаття 355 ЦК України виділяє право сумісної та право часткової власності. Так, частина перша цієї статті визначає, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина друга статті 355 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом, як вказано у частині другій цієї статті.
На праві спільної сумісної власності, серед іншого, реалізовують своє право власності усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку. Так, у частині другій статті 382 ЦК України зазначено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, ЦК України передбачено спільну належність споруд будівлі власникам квартир, проте, таку належність встановлено лише щодо права власності на житло, оскільки зазначені відносини врегульовані однойменною главою 28 ЦК України. Норми даної глави ЦК України та Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлюють певні особливості виникнення та реалізації права власності та права користування щодо житлової нерухомості, проте, не можуть застосовуватися щодо нерухомого майна, яке не є житлом.
Стаття 8 ЦК України підставою для застосування аналогії закону наводить випадок, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором. Аналогію закону дозволяє застосовувати стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість, нормами ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказане питання врегульоване, проте, можливості виникнення права власності на допоміжні приміщення (коридори, приміщення туалету, умивальника тощо) при придбанні конкретно визначених нежитлових приміщень (корисної площі) щодо нерухомого майна, яке не є житлом, таких особливостей не передбачено.
Для даного майна захист прав власника визначено главою 32 ЦК України, як право користування чужим майном, зокрема, та полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання (частина перша статті 404 ЦК України), та може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) (частина третя статті 404 ЦК України).
Отже, позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки підстав виникнення права власності позивача на спірне нерухоме майно судом не встановлено, а права, які позивач припускає, що можуть бути порушені, мають захищатися шляхом встановлення сервітуту, а не скасування рішення про реєстрацію майна права комунальної власності.
Проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до статті 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Стаття 15 Закону № 1952-IV визначає порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а частина перша цієї статті передбачає:
1) прийняття і перевірку документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок), чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначав перелік документів, які необхідно подати державному реєстратору для здійснення державної реєстрації прав.
Відповідно до пункту 36 Порядку для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.
Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.
Як передбачає пункт 37 Переліку, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:
1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;
2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;
4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;
5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;
6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;
7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;
8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;
10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.
Як встановлено судом із матеріалів реєстраційної справи № 693599261101 щодо реєстрації нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 уповноваженою особою Тернопільської міської ради були подані усі документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на даний об'єкт нерухомого майна.
Як передбачено частиною першою статті 20 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа, що було здійснено державним реєстратором при реєстрації права власності на нежитлове приміщення, розташоване у АДРЕСА_1.
Відповідно до вимог пункту першого частини другої статті 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор при проведенні державної реєстрації встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
За наслідками розгляду поданих документів державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав (пункт 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV).
Статтею 22 Закону № 1952-IV передбачено підстави зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами.
Як встановлено у ході розгляду справи, Тернопільською міською радою до державного реєстратора для реєстрації права власності було подано документи у повному обсязі, підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були відсутні.
У частині першій статті 24 Закону № 1952-IV визначено перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, серед яких такі:
1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;
3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
51) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
52) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 42
та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
53) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
54) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;
55) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
56) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;
6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Як вбачається з матеріалів справи, для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень заявником було подано усі необхідні документи. Суд вважає, що були відсутні підстави для зупинення державної реєстрації чи відмови у такій державній реєстрації, при прийнятті рішення державний реєстратор діяв у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Представником позивача не наведено доказів неправомірності дій державного реєстратора чи порушення порядку державної реєстрації.
Враховуючи наведені обставини справи та положення чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 2, 11, 71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову обслуговуючого кооперативу "Торгівельно-побутовий комплекс "Є.АДРЕСА_1" до державного реєстратора Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції Підгородецької Надії Володимирівни, Тернопільської міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Тернопільська міська рада про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У повному обсязі постанова складена 26 вересня 2016 року.
Головуючий суддя Чепенюк О.В.
копія вірна
Суддя Чепенюк О.В.