04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/11195/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Сухового В.Г.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Яценко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року
у справі № 910/11195/16 (суддя -Ярмак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія»
про відшкодування шкоди в порядку регресу 18 198,55 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Гаркуша Т.К., довіреність №59/03/16 від 01.03.2016 року
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (відповідач у справі) про відшкодування шкоди в порядку регресу 18 198,55 грн (а.с. 5-7).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування №28-0601-15-00020 від 18.06.2015 року страхове відшкодування у розмірі 39 801,00 грн, відповідно до ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» набуло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, якою є відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у вчиненні ДТП особи. Посилаючись на вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» недоплачене останнім страхове відшкодування у розмірі 18 198,55 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2015 року у позові відмовлено повністю (а.с. 97-100).
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив із того, що розмір страхового відшкодування, який виплачується страховиком згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначається з урахуванням зносу, а тому відповідач, виплативши позивачеві страхове відшкодування в розмірі 21 602,45 грн, визначеному з урахуванням коефіцієнту зносу, виконав покладений на нього обов'язок в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», подав апеляційну скаргу № 11/14925 від 11.08.2016 року, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги мотивовані невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки, позивач вважає, що до нього відповідно до приписів чинного законодавства перейшло право вимоги до відповідача в межах фактичних витрат, тобто в сумі виплаченого потерпілій особі страхового відшкодування, яка була визначена позивачем згідно умов договору добровільного страхування. З урахуванням зазначеного, апелянт вважає, помилковим посилання суду першої інстанції на обов'язковість при визначенні загальної вартості відновлювального ремонту і страхового відшкодування застосовувати Методику проведення товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів та враховувати коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року у справі №910/11195/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., суддів: Мальченко А.О., Сухового В.Г. та призначено розгляд справи у судовому засіданні 21.09.2016 року.
У судовому засіданні 21.09.2016 року представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року у справі №910/11195/16 законним та обґрунтованим, а тому просить суд відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у поданому в судовому засіданні відзиві №1439/16 від 20.09.2016 року.
Представники апелянта у судове засідання 21.09.2016 року року не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» повідомлене належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411614995700, направленого відповідно до ст. 98, 64 ГПК України на адресу, вказаній апелянтом в апеляційній скарзі.
13.09.2016 року до Київського апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» надійшла заява (вх. №09-11/18032/16), в якій апелянт просить суд розглядати подану апеляційну скаргу за відсутності його представників.
Враховуючи обізнаність позивача про порушення апеляційного провадження та подане ним клопотання про розгляд справи без участі його представників, відсутність заперечень зі сторони відповідача про розгляд апеляційної скарги за відсутності апелянта, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року без участі його представників, за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
18.06.2015 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК «Телеінформаційні технології» (страхувальник за договором) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0601-15-00020 (а.с. 9-18) щодо автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску.
Згідно з п. 11.1. договору до страхових випадків віднесено, зокрема, дорожньо-транспортні пригоди, франшиза за яким відповідно до п. 11.8. договору складає 0%.
Пунктом 8 договору визначено строк його дії з 04.07.2015 р. по 03.07.2016 р.
Територія страхування: Україна (за винятком тимчасово окупованих територій відповідно до чинного законодавства України; територій Донецької та Луганської областей в географічних межах цих адміністративно-територіальних одиниць) (п. 11.25 договору).
11.12.2015 по вул. Перемоги у м. Житомирі на перехресті вулиці Домбровського мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4, що сталася внаслідок порушення останнім Правил дорожнього руху України, що спричинила механічні пошкодження обом автомобілям та завдала їм матеріальних збитків.
Факт скоєння вказаного ДТП підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою №82130652 ВДАІ Житомирського МВ УМВС в Житомирській області від 11.12.2015 (а.с. 21-23).
Постановою Богунівського районного суду м. Житомир від 29.01.2016 за №295/17790/15-п встановлено, що ДТП відбулося внаслідок порушення ОСОБА_4 п.13.1 Правил дорожнього руху України, за наслідками чого притягнуто винного до адміністративної відповідальності.
31.12.2015 року страхувальник звернувся до позивача із Заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 28-30).
12.01.2016 року позивачем було затверджено Страховий акт № КА-7082 (а.с. 31-32) з урахуванням виставленого ТОВ «Експерт Авто» рахунку № 26 від 26.01.2015(а.с. 27), відповідно до якого вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 39 801,00.
На підставі страхового акта позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 39 801,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №395 від 13.01.2016 на суму 39 801,00 грн (а.с. 33).
З матеріалів справи вбачається, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_3, особи винної у скоєні ДТП, була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Гарантія» відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/5893345 на строк з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року з встановленим розміром франшизи - 0 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну. (а.с. 85).
02.03.2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 11/14025 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 39801,00 грн (а.с. 34), проте відповідач вимоги позивача задовольнив лише частково в сумі 21 602,45 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягненням решти суми страхового відшкодування в розмірі 18 198,55 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
У відповідності до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Таким чином, після виплати страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок ДТП автомобілю НОМЕР_2, до позивача перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до п. 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої пунктом «а» пункту 41.1. статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про те, що відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності ОСОБА_4 є відповідальним за завдану останнім внаслідок ДТП шкоду власнику автомобіля НОМЕР_2 в межах лімітів, передбачених Полісом АІ/5893345, оскільки відповідно до укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача про те, що позивачем під час визначення страхового відшкодування безпідставно взято до уваги рахунок СТО в якості доказу розміру завданих збитків, без врахування приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» щодо визначення розміру збитку з урахуванням зносу транспортного засобу. Однак, вказані висновки Господарського суду міста Києва, апеляційний господарський суд вважає безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.
Статтями 1 та 5 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхування може бути добровільним або обов'язковим.
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні (ст. 7 Закону України «Про страхування»).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст.ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно п. п. 34.1., 34.2. вказаного Закону страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Зі змісту наведених норм Закону вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, стосуються саме страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача. Однак, правовідносини, що виникли між позивачем та власником пошкодженого автомобіля на підставі укладеного між ними договору добровільного страхування №28-0601-15-00020 від 18.06.2015 року відносяться до добровільного страхування. Відтак, при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не повинен був керуватися нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного договору добровільного страхування.
Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, ч.2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.
Сторонами договору добровільного страхування наземного транспорту №28-0601-15-00020 від 18.06.2015 року досягнуто згоди, (п. 12.1 договору), що розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого ТЗ та/або ДО, документів, зазначених у Розділі 11 договору. Вартість відновлювального ремонту розраховується виходячи з цін, що діяли на дату настання страхового випадку (або пізнішу дату) на території України відповідно до калькуляції СТО, рекомендованої або погодженої страховиком.
Таким чином, позивач при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, повинен був керуватися нормами Закону України «Про страхування» та умовами укладеного між ним та страхувальником договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-0601-15-00020 від 18.06.2015 року.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що Верховним Судом України у листі від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля була визначена на підставі Акту огляду пошкодженого транспортного засобу та згідно виставленого рахунку-фактури №26 від 26.12.2015 року.
З огляду на викладене, визначення позивачем вартості відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_4 та розміру страхового відшкодування у сумі 39 801,00 грн на підставі укладеного між ним та його страхувальником договору добровільного страхування наземного транспорту не суперечить ні умовам договору добровільного страхування, ні вимогам закону. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі №910/7163/14, якої також дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, що виникають з подібних правовідносин страхування (постанови ВГСУ від 10.08.2016 року у справі №910/1187/16, від 02.08.2016 року у справі №90/32762/15, від 14.07.2016 року у справі №910/29550/15, від 11.02.2016 року у справі №910/16713/14).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 18 198,55 грн (недоплаченої частини страхового відшкодування), колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про стягнення 18 198,55 грн, а тому вважає рішення Господарського суду міста Києва про відмову в задоволенні позову таким, що прийнято з неповним дослідженням обставин справи та норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року у справі №910/11195/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання позовної заяви та за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. 33, 34, 49, 102, 101, ч. 2 п. 1ст. 103, п.4 ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року у справі №910/11195/16 задовольнити.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2016 року у справі №910/11195/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
3. Позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (01601, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 3, код ЄДРПОУ 14229456) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А, код ЄДРПОУ 30859524) 18 198 (вісімнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 55 коп страхового відшкодування та 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (01601, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 3, код ЄДРПОУ 14229456) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, буд. 32, літ. А, код ЄДРПОУ 30859524) 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду.
7. Справу №910/11195/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді В.Г. Суховий
А.О. Мальченко